Постанова 4855 № 640/22029/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22029/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Оксененка О.М., за участю секретаря Кондраток А.В., представника позивача Степаненко А.О., представника відповідача Шокуна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Кабінету Міністрів України, треті особи: Фонд державного майна України, Закарпатський окружний адміністративний суд, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: Державна судова адміністрація України звернулась до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об`єднаннями» у частині доручення Фонду державного майна за участю Федерації професійних спілок, Державної судової адміністрації у місячний строк вжити заходи до укладення договору оренди щодо переданого згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року № 221 «Про передачу частини будівлі у м. Ужгороді до сфери управління Державної судової адміністрації» будівель для розміщення підрозділів Закарпатської обласної ради професійних спілок. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова Уряду прийнята без дотримання процедури погодження із заінтересованими органами, зокрема, позивачем. Також, вказана постанова за своїх змістом є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав або інтересів визначених в акті осіб, дія якого вичерпується його виконанням і має визначений строк. Враховуючи, що постанови Уряду мають нормотворчий характер, поєднання в оспорюваній постанові ознак нормативно-правового акта (п. 1 Постанови) та акта індивідуально дій (п. 2 Постанови) суперечить Закону № 974-VII та Регламенту Кабінету Міністрів України, оскільки з питань передачі майна Уряд видає розпорядження. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України не наділений правом встановлювати порядок управління об`єктами державної власності суб`єктами управління, шляхом зобов`язання позивача до укладення договорів оренди. Відтак, видаючи спірну постанову, відповідачем порушено засади цивільного законодавства щодо свободи договору та вільного волевиявлення, положення Конституції України та законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про оренду державного та комунального майна» та «Про управління об`єктами державної власності». Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Свої доводи обґрунтовує тим, що Кабінет Міністрів України визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передається іншим суб`єктам управління. Таким чином, прийняття спірної постанови віднесено до виключних повноважень Уряду і не може бути предметом оскарження з боку Державної судової адміністрації України. В даному ж випадку, наявний в постанові вислів «вжити заходів до укладення договорів оренди» не має імперативного характеру та вказує на свободу позивача в укладанні правочинів стосовно будівлі, яка належить до сфери його управління. Відтак, на переконання апелянта, відсутні підстави вважати порушеними права чи інтереси позивача при використанні певного державного майна, подальша доля якого повинна вирішуватися безпосередньо за його участю. Стосовно форми спірної постанови як нормативно-правового акту, апелянт зазначає, що відповідно до пункту 26 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України або визнання її такою, що втратила чинність, оформлюється постановою, а до розпорядження - розпорядженням, а також постановою, якщо одночасно вносяться зміни до постанов і розпоряджень. Отже, видання акту Уряду, який одночасно носить нормативний та розпорядчий характер є реалізацію нормотворчих повноважень Уряду та відноситься до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень. Щодо непогодження проекту спірної постанови з позивачем та Міністерством фінансів України, апелянт вказує на те, що визначення кола заінтересованих органів, яким передається для погодження проект Уряду визначається головним розробником проекту такого акта, яким в даному випадку було Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, яке не є учасником даного спору. При цьому, Міністерсво фінансів України в установлений строк не висловило свою позицію щодо проекту акту Уряду, отже такий проект вважається погодженим без зауважень. Також апелянт вказує на безпідставність стягнення з нього сплаченого позивачем судового збору із посиланням на приписи ч. 2 ст. 139 КАС України. Позивачем та третьою особою (Закарпатським окружним адміністративним судом) подані відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Третьою особою, Фондом державного майна України, подані пояснення, в яких Фонд зазначає про вчинені дії на виконання пункту другого постанови № 811, а саме Фонд Держмайна, за дорученням першого заступника Голови Фонду, доручив регіональним відділенням вжити вичерпних заходів з метою виконання пункту 2 цієї Постанови. Водночас, на момент подання цих пояснень, такі договори не укладались. В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представниця позивача проти цього заперечувала, просила судове рішення залишити без змін. Треті особи просили розглядати справу без їх участі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 221-р «Про передачу частини будівлі у м. Ужгороді до сфери управління Державної судової адміністрації» передано частину будівлі (літер АА-1) загальною площею 3676,4 кв. м (реєстраційний номер 1072844021101) на площі Народній, 5, у м. Ужгороді із сфери управління ФДМУ до сфери управління ДСА. Наказом ДСА від 12.06.2017 № 743 «Про закріплення нерухомого майна, розташованого на площі Народній, 5 у м. Ужгороді» зазначене нерухоме майно закріплене на праві оперативного управління за Закарпатським окружним адміністративним судом. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 90262612 від 22.06.2017 право власності на об`єкт нерухомості - частину будівлі літ. АА-1 за адресою пл. Народна, 5, м. Ужгород, загальною площею 3676,4 кв. м зареєстровано за державою в особі Державної судової адміністрації України. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 90266849 від 22.06.2017 зареєстроване право оперативного управління за Закарпатським окружним адміністративним судом на вказаний об`єкт нерухомості. 02 вересня 2019 року на адресу ДСА України надійшла постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 811 «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об`єднаннями», пунктом 2 якої доручено Фонду державного майна за участю Федерації професійних спілок, Державної судової адміністрації та Генеральної прокуратури України у місячний строк вжити заходів до укладення договорів оренди щодо переданих, згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 11 січня 2018 року № 13 «Про передачу будівлі у м. Полтаві Генеральній прокуратурі України» та від 29 березня 2017 року № 221 «Про передачу частини будівлі у м. Ужгород до сфери управління Державної судової адміністрації» будівель для розміщення підрозділів Закарпатської і Полтавської обласних рад професійних спілок. Позивач, вважаючи таку постанову протиправною, звернувся з даним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкти владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій, при цьому надані позивачем пояснення вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування в частині оспорюваної постанови. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі - Закон № 794-VII). Згідно з частиною 1 статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення праві і свобод людини та громадянина, запобігання та протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Відповідно до частини другої статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Згідно з ч.ч. 2, 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Із наведеним кореспондуються положення частини другої статті 124 Конституції України, якою визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. В свою чергу, повноваження Державної судової адміністрації України визначені статтею 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Так, пунктом 16 частини першої цієї статті, визначено, що Державна судова адміністрація України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації України. Таким чином, доводи апелянта про відсутність у позивача права на звернення до суду із цим позовом є незмістовними. Параграф 29 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 року № 1156) (далі - Регламент) визначає, що акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов. Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього. В той же час акти Кабінету Міністрів з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень . Розпорядження Кабінету Міністрів видаються з питань: схвалення концепції реалізації державної політики у відповідній сфері, концепції державної цільової програми та концепції закону, директив, урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму тощо; затвердження державної цільової програми, плану заходів; утворення та затвердження складу робочих груп з питань ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; виділення коштів з резервного фонду державного бюджету; делегування повноважень Кабінету Міністрів органам виконавчої влади у передбачених законом випадках; передачі майна; кадрових та інших питань організаційно-розпорядчого характеру (§ 30 Регламенту). Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об`єднаннями» від від 21 серпня 2019 року № 811 вбачається, що вона одночасно носить нормативний характер й вирішує питання передачі майна. Так, пунктом першим цієї постанови внесено зміни до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, в той же час, другим пунктом доручено Фонду державного майна за участю Федерації професійних спілок, Державної судової адміністрації та Генеральної прокуратури України у місячний строк вжити заходів до укладення договорів оренди щодо будівель для розміщення підрозділів Закарпатської і Полтавської обласних рад професійних спілок. Відтак, правильним є висновок суду про порушення відповідачем Регламенту в частині дотримання вимог нормотворчої техніки. Посилання заявника апеляційної скарги на Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року № 870, не спростовують такого висновку суду. Так, відповідно до пунктів 25 та 26 цих Правил, норми, що стосуються внесення змін або визнання такими, що втратили чинність, раніше прийнятих актів Кабінету Міністрів України (окремих норм), включаються до тексту проекту постанови або розпорядження залежно від того, чи є проект актом нормативного або розпорядчого характеру. Внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України або визнання її такою, що втратила чинність, оформляється постановою, а до розпорядження - розпорядженням, а також постановою, якщо одночасно вносяться зміни до постанов і розпоряджень. В даному випадку, зміни вносились першим пунктом спірної постанови, тобто нормативною її частиною, водночас пункт другий не змінює жодного попереднього акту Уряду та має розпорядчий характер, отже такі повноваження відповідач має оформлювати виданням розпорядження. Главою 3 Регламенту врегульовані питання погодження та консультації щодо проєктів актів Уряду. Відповідно до абз. 1 п. 1 § 37 Регламенту розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, до якої у випадках, визначених пунктом 4 § 34 цього Регламенту, додається прогноз впливу реалізації акта на ключові інтереси заінтересованих сторін, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) ( Заінтересований орган зобов`язаний у строк, встановлений розробником відповідно до § 38 цього Регламенту, взяти участь в опрацюванні проекту акта Кабінету Міністрів та матеріалів до нього у частині, що стосується його компетенції (п. 2 § 37 Регламенту). За приписами § 38 Регламенту розробник визначає строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем`єр-міністра. Проект акта надсилається розробником заінтересованим органам, які зобов`язані його погодити у визначений у супровідному листі строк: в одноденний строк - проекти актів Кабінету Міністрів з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків (крім проектів актів про утворення урядових комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій), з інших питань, пов`язаних із виникненням загрози життю та/або здоров`ю населення, з невідкладних питань, пов`язаних з проведенням операції Об`єднаних сил, та з питань обороноздатності держави; протягом п`яти робочих днів - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає не пізніше ніж через 20 робочих днів; протягом десяти робочих днів - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає не пізніше ніж через 30 робочих днів; у місячний строк - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає більше ніж через 30 робочих днів, або проекти актів, що розробляються в ініціативному порядку. Відповідно до пояснювальної записки до проєкту спірної постанови (а.с. 61 т. 1) проєкт постанови листом від 20.08.2019 № 3211-05/34941-03 надіслано на погодження Мінфіну, Мін`юсту та Фонду державного майна. Оскільки станом на 9:00 21.03.2019 зазначені органи до проекту не висловили позицію, проект постанови вважається погодженим цими органами без зауважень відповідно до Регламенту КМУ. Разом з цим, матеріали справи утримують лист Мінекономрозвитку (розробника проєкту) № 3211-05/35631-01 від 27.08.2019 до відповідача, яким направлено доопрацьований проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання використання державного майна професійними спілками, їх об`єднаннями». Так, відповідно до пояснювальної записки, доданої до цього листа, строк для погодження проекту акта було визначено до 23.08.2019, проте спірна постанова була прийнята 21 серпня 2019 року, тобто двома днями раніше за кінцевий строк для погодження з Мінфіном. Як правильно зазначає суд першої інстанції, Постанова № 811 не належить до числа тих, які погоджуються в одноденний строк згідно § 38 Регламенту. Також, обґрунтованим є висновок суду, що всупереч вимогам абз. 1 п. 5 § 33 Регламенту проект оскаржуваної постанови не подавався на погодження до позивача, незважаючи на те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 221 частину будівлі державної форми власності загальною площею 3676,4 кв. м на пл. Народній, 5, у м. Ужгороді передано до сфери управління Державної судової адміністрації України. Як вже зазначалось, обов`язок щодо погодження актів Уряду покладено на розробників таких актів, яким в даному випадку є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, проте, ухвалення постанови без надання для погодження проекту акту із усіма заінтересованими органами не свідчить про обачність відповідача під час прийняття спірної постанови. Приписами ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V (надалі - Закон № 185-V) передбачено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Відповідно до ст. 3 Закону № 185-V, об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду. Згідно з ст. 4 вказаного Закону, суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); Національна академія наук України, галузеві академії наук. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» від 09.12.2011 № 4107-VI, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Приписами ст. 5 Закону № 185-V визначено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, серед іншого, визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом. За правилами ч. 1 ст. 6 Закону № 185-V уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, зокрема: передають функції з управління об`єктами державної власності господарським структурам та здійснюють контроль за діяльністю господарських структур; ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; дають згоду Фонду державного майна України на передачу об`єктів державної власності до статутних капіталів господарських товариств, у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями, що створюються за участю держави; погоджують передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об`єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймають рішення про передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об`єктами державної власності. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII (далі - Закон № 2269-XII) регулює, зокрема, організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності (абз. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Відповідно до статті 2 Закону № 2269-XII орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. Стаття 9 Закону № 2269-XII визначає порядок укладення договору оренди. Так, частиною першою цієї статті визначено, що фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Згідно з абзацом першим частини третьої статті 9 Закону № 2269-XII, орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Відтак, надання в оренду майна, яке знаходиться у сфері управління Державної судової адміністрації України, належить до компетенції саме позивача. Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку про відсутність у відповідача права щодо уповноваження органів управління майном до вжиття заходів на укладення договорів оренди державного майна, яке перебуває у сфері їх управління. Отже, положення пункту 2 Постанови № 811 не є предметом регулювання рішення Уряду та можуть бути реалізовані відповідними органами влади в межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 2269-XII. Стаття 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає свободу договору однією із загальних засад цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За приписами ч. 1 ст. 12 Закону № 2269-XII договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач під час видання пункту 2 Постанови № 811 щодо доручення Фонду державного майна за участю Федерації професійних спілок, Державної судової адміністрації та Генеральної прокуратури України вжити заходи до укладення договорів оренди щодо переданих будівель, втрутився в порядок управління державним майном, яке передано до сфери управління позивача. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, наявні підстави для задоволення позовних вимог. В той же час, частиною другою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз Відтак, оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 816/1098/16 та від 31 жовтня 2018 року в справі № 810/2500/16. Отже, судове рішення в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню, а понесені позивачем витрати зі сплати судового збору, відшкодуванню не підлягають. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року - скасувати в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Постанова в повному обсязі складена 03 липня 2020 року. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Епель О.М. Оксененко