Постанова 4854 № 420/1138/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1138/20 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О., при секретарі Ішханяні Р.А., за участю позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення 17.04.2020р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: 11.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказу Департаменту патрульної поліції №864 від 19.12.2019 року в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді «звільнення зі служби у поліції»; - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції №22-о/с від 14.01.2020 року про звільнення його зі служби в поліції; - поновити його на службі в Національній поліції України на посаді командира взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП; - стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 15.01.2020 року по день постановлення судом рішення. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що його було звільнено зі служби в поліції з грубими порушеннями процедури звільнення, а зазначені у спірному наказі підстави для звільнення не встановлюють ні складу, ні події дисциплінарного правопорушення, а базуються лише на загальних правових нормах, у зв`язку з чим, оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Шишлюк В.Р. 15.05.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач повністю підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні. Представник відповідача, в свою чергу, в судому засіданні суду 2-ї інстанції категорично не визнала апеляційну скаргу та мотивовано наполягала на залишенні її без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач старший лейтенант поліції Кривокоритов М.С. проходив службу в Департаменті патрульної поліції НПУ на посаді командира взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Одеській області. 08.10.2019 року начальник УПП в Одеській області ДПП капітан поліції Ю.Рибак звернувся до начальника Департаменту патрульної поліції полковника поліції Є.Жукова із доповідної запискою, в якій вказав про факт можливого порушення службової дисциплін окремими працівниками Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП у зв`язку з повідомленням 07.10.2019 року про підозру командиру взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП ст.лейтенанту поліції ОСОБА_2 С ОСОБА_3 та поліцейському взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП сержанту поліції ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.127 Кримінального кодексу України. 08.10.2019 року начальник Департаменту патрульної поліції, у зв`язку з повідомленням про підозру 07.10.2019р. командиру взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП ст. лейтенанту поліції Кривокоритову М.С. та поліцейському взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП сержанту поліції ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.127 КК України у кримінальному провадженні №62019150000000188 від 20.03.2019р., ухвалив наказ №1810, яким, відповідно до ч.ч.1-4 ст.14, ч.1 та ч.2 ст.15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затв. ЗУ №2337-VІІІ від 15.03.2018р.), призначив службове розслідування, для проведення якого утворив дисциплінарну комісію. 05.11.2019 року, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 у ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» та необхідністю отримання пояснень, начальник Департаменту патрульної поліції, на підставі доповідної записки «Про продовження строку проведення службового розслідування» від 05.11.2019р., своїм наказом №2062 від 05.11.2019р. продовжив термін призначеного наказом №1810 від 08.10.2019р. службового розслідування ще на 1 (один) місяць. 05.12.2019 року начальником Департаменту патрульної поліції було затверджено Висновок службового розслідування за фактом повідомлення про підозру командиру взводу №2 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП ст.лейтенанту поліції ОСОБА_2 С ОСОБА_3 та поліцейському взводу №1 роти №3 батальйону №1 полку УПП в Одеській області ДПП сержанту поліції ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.127 КК України у кримінальному провадженні №62019150000000188 від 20.03.2019р., яким встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підозрюються у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушеннях при наступних обставинах. У відповідності до розстановки сил та засобів батальйону №1 особового складу УПП в Одеській області ДПП інспектор роти №3 батальйону №1 УПП в Одеській області ДПП старший лейтенант поліції Кривокоритов М.С. (жетон №0002482) та поліцейський роти №3 батальйону №1 УПП в Одеській області ДПП сержант поліції Никончук С.І. (жетон №0132143), у період часу з 20 год. 00 хв. 31.05.2019р. по 08 год. 00 хв. 01.06.2019р., заступили на чергування у піший патруль у складі екіпажу «Океан-0364» на квадрат патрулювання залізничного вокзалу станції «Одеса-Головна» в м.Одесі та прилеглої території. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були одягнені у формений одяг поліцейського, а також екіпіровані табельною вогнепальною зброєю та спеціальними засобами. В ході здійснення патрулювання 01.06.2019р., приблизно о 02 год. 30 хв., ст.лейтенант поліції ОСОБА_1 та сержант поліції ОСОБА_4 побачили на території залізничного вокзалу ст.«Одеса-Головна» громадянина ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та невстановлену у ході досудового розслідування особу чоловічої статі, які знаходились у стані алкогольного сп`яніння, після чого у них виник злочинний умисел, спрямований на незаконне примушування цих громадян вчинити дії, що суперечать їх волі, а саме: надання свідчень про нібито причетність їх до вчинення кримінального правопорушення - крадіжки золотого ланцюга. Реалізовуючи цей злочинний умисел, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вступивши у злочинну змову, діючи узгоджено, виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, демонструючи перевагу над вказаними громадянами, з метою підпорядкування їх своїй волі, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, грубо порушуючи вимоги ст.ст. 29, 30, 42, 43, 44, 45 Закону України «Про Національну поліцію» та ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», ст.ст. 207,208, 213 КПК України, ст.ст.260,261 КУпАП, незаконно, без будь-яких підстав затримали ОСОБА_5 та невстановленого у ході досудового розслідування громадянина нібито за підозрою у вчиненні крадіжки та проти їх волі доставили останніх до кімнати поліції, розташованої у приміщенні залізничного вокзалу ст. «Одеса-Головна». В подальшому, поліцейські ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні службового кабінету, в порушення вимог ст.ст.42-45 Закону України «Про Національну поліцію», з метою отримання зізнання від гр. ОСОБА_5 у вчиненні крадіжки золотого ланцюга, почали чинити на останнього психологічний тиск, висловлюючись нецензурною лайкою, та погрожувати застосуванням фізичної розправи, після чого нанесли йому та невстановленій особі декілька ударів спеціальним засобом - гумовим кийком, а також руками і ногами по різних частинах тіла. Далі, не отримавши від ОСОБА_5 бажаного зізнання у скоєнні злочину, інспектор ОСОБА_1 наніс останньому удар ногою по спині, від якого той впав на підлогу. 19.12.2019 року начальник Департаменту ПП, за результатами службового розслідування, прийняв №864 «Про застосування до працівників УПП в Одеській області ДПП дисциплінарних стягнень», яким, в свою чергу, за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог п.п.1,2 ч.1 ст.18, ст.29 Закону України «Про національну поліцію», п.п.1,2,3,6,7 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затв. ЗУ №2337-VIII від 15.03.2018р.), п.п.1,2 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затв. наказом МВС №1179 від 09.11.2016р.), п.п.1,6,7,10 п.3.1 розділу ІІІ Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції (затв. наказом Департаменту ПП №4/1 від 05.01.2016р.), Присяги працівника поліції, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, відповідно до п.7 ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту НПУ, застосував до командира взводу №2 роти №3 батальйону №1 УПП в Одеській області ДПП ст.лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення зі служби в поліції». 14.01.2020 року начальник Департаменту ПП, на підставі вказаного вище наказу №864 від 19.12.2019р., прийняв наказ №22о/с, яким, відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію», звільнив ст. лейтенанта ОСОБА_1 зі служби в поліції. Не погоджуючись з такими діями та наказами відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних наказів відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне. Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. А як визначено приписами ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до положень ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правові ж засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, безпосередньо визначено Законом України «Про національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII. Як слідує зі змісту вимог ст.3 вказаного Закону №580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Так, згідно із ч.1 ст.17 цього ж Закону №580-VIII, «поліцейським» є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Як визначено ч.1 ст.18 Закону №580-VIII, поліцейський зобов`язаний, зокрема: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. А як передбачають приписи ч.ч.1,2 ст.19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Як вбачається з положень п.6 ч.1 ст.77 Закону України №580-VIII (на підставі якої було звільнено позивача), поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Сутність же службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження фактично визначає «Дисциплінарний статут Національної поліції України», затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018р. №2337-VIII. Дія цього Статуту поширюється на усіх поліцейських, які, в свою чергу, повинні неухильно додержуватися його вимог. Так, ст.1 Дисциплінарного статуту НП України визначено, що «службова дисципліна» - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Крім того, згідно із ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, окрім основних обов`язків поліцейського, визначених ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, зокрема: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння. Також, слід зазначити й про те, що ст.11 Дисциплінарного статуту НПУ, в свою чергу передбачає, що за порушення службової дисципліни поліцейські, незалежно від займаної посади та спеціального звання, несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом. Як видно зі змісту приписів ст.12 Дисциплінарного статуту НП України, «дисциплінарним проступком» визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Згідно із ст.14 цього ж Дисциплінарного статуту, «службове розслідування» - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. У разі ж надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів. Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою. У разі вчинення поліцейським більше 2-х дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування. Згідно ч.1 ст.16 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше 1 (одного) місяця з дня його призначення керівником. Але, у разі потреби, за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на 1 (один) місяць. При цьому, загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів. Разом з тим, одночасно слід зазначити, що до строку проведення службового розслідування не зараховується документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, у відрядженні, на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) або у відпустці. Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. К загально відомо, порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України безпосередньо встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Так, наказом МВС України №893 від 07.11.2018 року було затверджено «Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України», який, в свою чергу, безпосередньо визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування. Частиною ІІ вказаного Порядку №893 передбачено, що службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку. При цьому, службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку. Так, під час розгляду справи у формі письмового провадження, поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, надає пояснення в письмовій формі. Отримання ж пояснень від поліцейського, який перебуває під вартою, здійснюється через адміністрацію місця ув`язнення шляхом його повідомлення про необхідність надіслати пояснення на зазначену дисциплінарною комісією адресу. Далі, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення, який, в свою чергу, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. При чому, застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог ст.ст.19-22 Дисциплінарного статуту НПУ. Також, одночасно слід зауважити й про те, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 07.03.2019р. (справа №819/736/18), в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. ВС зазначає, що вчинення позивачем дій, за які передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Притягнення до різних видів юридичної відповідальності передбачає виконання/дотримання відмінних і самостійних (окремих) процедур, які передують ухваленню рішення що накладення певного виду стягнення. Зокрема, питання про наявність підстав для накладення на працівника поліції дисциплінарного стягнення з`ясовується під час службового розслідування. Правова оцінка правильності рішення про притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності повинна фокусуватися насамперед на тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, установлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях працівника поліції є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення. Крім того, ще необхідно вказати й на те, що згідно з п.1 розділу II «Правил етичної поведінки поліцейських» (затв. наказом МВС України №1179 від 09.11.2016р.), під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами. А за приписами п.п.3,4 розділу ІV цих Правил №1179, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику. Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об`єктивним. Так, як встановлено з матеріалів справи судами обох інстанцій та вже зазначалося вище, підставою для видання оскаржуваних наказів є Висновок службового розслідування від 05.12.2019р., яким встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п.п.1,2 ч.1 ст.18, ст.29 Закону України «Про національну поліцію», п.п.1,2,3,6,7 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НПУ №2337-VIII від 15.03.2018р., п.п.1,2 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських №1179 від 09.11.2016р., п.п.1,6,7,10 п.3.1 розділу ІІІ Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції №4/1 від 05.01.2016р., Присяги працівника поліції, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, відповідно до п.7 ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту. Окрім того, при цьому, слід звернути увагу на те, що вказані обставини скоєного позивачем також є предметом розгляду Приморським районним судом м.Одеси кримінального провадження №62019150000000188, про що свідчить ухвала від 16.04.2020р. по справі №1-кп/522/1433/20. Одночасно також слід зазначити й про той факт, що в ході судового розгляду даної справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій, встановлені службовим розслідуванням обставини позивачем фактично не спростовувалися. Взагалі, позивачем ОСОБА_1 в якості протиправності оскаржуваних наказів, наголошувалося лише тільки на порушенні відповідачем строків накладення адміністративного стягнення, відсутності вироку відносно нього та не врахування його позитивної характеристики. Таки чином, приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія, як і суд 1-ї істанції, вважає, що висновки службового розслідування відповідають фактичним обставинам справи, а дії позивача, в свою чергу, не відповідають вище переліченим у спірних наказах вимогам діючого законодавства, якими визначені основні обов`язки працівників поліції. Так, зі змісту присяги поліцейського, яку позивач склав при вступі на службу у поліції, вбачається, що поведінка поліцейського має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством; має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції. В особистій поведінці у службових та позаслужбових стосунках з людьми не допускати проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби у поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту. Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. На підтвердження факту порушення Присяги і Дисциплінарного Статуту, підриву авторитету і формування негативної думки про поліцію внаслідок дій позивача, відповідачем в суді 1-ї інстанції було долучено до матеріалів справи відео-доказ - компакт-диск з відеозаписом «Кримінального бюро розслідувань», який, також був опублікований і в загальнодоступній мережі Інтернет (т.ІІ, а.с.16). У контексті спірних правовідносин судова колегія, як і окружний суд, підкреслює, що обраний позивачу вид дисциплінарного стягнення дійсно є найсуворішим, однак вчинення останнім такого роду дисциплінарного проступку, суд оцінює виключно в аспекті співмірності тяжкості вчиненого проступку та обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення. До того ж, слід звернути увагу й на те, що визначення виду дисциплінарного стягнення є виключною компетенцією особи, якій законом надано право притягувати до дисциплінарної відповідальності. Відтак, виходячи з фактичних обставин скоєного проступку та особи порушника, начальник ДПП фактично може застосувати до нього будь-яке передбачене Дисциплінарним статутом стягнення на власний розсуд. На думку ж колегії суддів, застосування до позивача за вчинення такого дисциплінарного проступку, пов`язаного з недотриманням принципів діяльності поліцейського і вчиненням дій, не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських, саме дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, - є правомірним і пропорційним. Така ж оцінка цьому проступку була надана і відповідачем, яка, окрім іншого, фактично не суперечить обставинам, які були виявлені під час досудового розслідування у межах кримінального провадження №62019150000000188. Також, суд звертає увагу й на те, що позивач помилково вважає, що саме порушення проти нього кримінального провадження було єдиною підставою для дисциплінарної відповідальності. Разом з тим, як видно зі змісту оскаржуваних наказів відповідача, останні фактично обґрунтовані виключно наявністю у його діях ознак саме дисциплінарного проступку. Рішення ж у кримінальному провадженні не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєнні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у цьому випадку надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі Кримінального кодексу України. Натомість, як вже зазначалося, предметом цього спору є саме порушення позивачем службової дисципліни та присяги. Так, дійсно, за фактом одного і того самого діяння працівника поліції може бути притягнено як до кримінальної, так і до дисциплінарної відповідальності, що є різними/самостійними видами юридичної відповідальності. У першому випадку визнати особу винною може тільки суд і тут доводи позивача є слушними. Щодо дисциплінарної відповідальності, то в контексті обставин цієї справи притягнути до неї є компетенцією відповідача і кваліфікація скоєного як дисциплінарного проступку не може вважатися доведенням вини особи (визнання винним) у вчиненні кримінального правопорушення, підозру у вчиненні якого (яких) йому вручили. Таким чином, суд підкреслює, що звільнення позивача зі служби в поліції відбулось саме у зв`язку з порушенням ним службової дисципліни, що підтверджено результатами службового розслідування. При цьому, проведення такого розслідування та встановлення обставин законодавцем віднесено до компетенції відповідача. Відтак, доводи позивача про відсутність щодо нього обвинувального вироку у кримінальній справі, не можуть бути взяті судом до уваги. Також, судова колегія вважає за необхідне наголосити й на тому, що підставою для звільнення позивача фактично стала реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, т.б. п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». За приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанова по справі №300/1406/19 від 06.02.2020р. та по справі №804/177/17 від 24.03.2020р. Допущене позивачем грубе порушення службової дисципліни, яке виразилося у тому, що будучи працівником поліції, обов`язком якого є неухильне дотримання Конституції України, законів України та нормативно правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського, професійне виконання своїх службових обов`язків, відповідно до вимог нормативно правових актів, а також поважати і не порушувати права і свободи людини, вчинив дії по відношенню до потерпілого - громадянина ОСОБА_5 , які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, які супроводжувались погрозою застосування насильства та застосуванням зброї, спеціальних засобів, що призвело до надзвичайної події розпочатого кримінального провадження і повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а також підриву авторитету і формування негативної думки про поліцію, є несумісним з можливістю подальшого проходження позивачем служби в органах Національної поліції України. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №800/547/17 від 25.04.2018 року, зі змісту якої вбачається, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача хоч і було прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно нього за ч.3 ст. 369 КК України, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. Не заслуговує на увагу також і твердження позивача про те, що мало місце порушення строків проведення службового розслідування та накладення дисциплінарного стягнення, оскільки по-перше, відповідач про вчинений позивачем 01.06.2019р. проступок фактично дізнався 07.10.2019р. (т.б. в день оголошення підозри) і одразу своїм наказом №1810 від 08.10.2019р. призначив службове розслідування, термін якого своєчасно продовжив наказом №2062 від 05.11.2019р. ще на 1 (один) місяць, а по-друге, у відповідача, в даному випадку, існували об`єктивні обставини, пов`язані із знаходженням позивача у період з 07.10.2019р. по 20.11.2019р. у рамках кримінального провадження під вартою у Миколаївському СІЗО та необхідністю обов`язкового відібрання у нього письмових пояснень, від надання яких, останній, як свідчать матеріали справи, відмовився, посилаючись на вимоги ст.63 Конституції України. Інші доводи позивача не спростовують встановлений судами обох інстанцій факт правомірності оскаржуваних наказів, як актів індивідуального характеру, та, в свою чергу, не можуть слугувати належними і беззаперечними підставами для їх скасування. При цього, судова колегія одночасно звертає увагу й на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.10.2018р. по справі №806/2272/16, згідно яких, пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим, саме по собі, невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами. Отже, при доведеності порушення працівником трудової дисципліни, не відібрання у нього письмових пояснень з цього приводу, не може бути підставою для визнання наказу про звільнення позивача незаконним. Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу й на висновки Верховного суду у аналогічній справі №806/2555/17, згідно яких, сам лише факт закінчення службового розслідування та процедури звільнення із запізненням не можу бути безумовною підставою для визнання цих висновків недійсними та визнання неправомірними наказів, що прийняті на його підставі. Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції, в даному випадку, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування наказів, в зв`язку із чим, відповідно, і похідні вимоги щодо поновлення останнього на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають. Також, апеляційний суд вважає за необхідне ще зазначити й про те, що згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982р. у справі X.. Austria про неприйнятність заяви №9295/81) чи таке провадження було закрите (mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987р. у справі C. v. про неприйнятність заяви №11882/85). Більше того, гарантована п.2 ст.6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003р. у справі Ringvold v. Norway, заява №34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п.1 ст.6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду по справі №9901/454/18 від 02.10.2018р. та по справі №826/13796/18 від 08.11.2019р. Крім того, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. (справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу представника позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 03.07.2020 р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко