Постанова 4813 № 501/2211/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.07.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №501/2211/18 Апеляційне провадження № 22-ц/813/5376/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря -Сороколет Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Котик Ф.І., відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Богданова Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року, постановлене під головуванням судді Петрюченко М.І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позов У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, стягнення моральної та матеріальної шкоди, в якому просив поділити спільне майно подружжя шляхом стягнення з відповідачкою вартості належних йому 2/3 часток в спільному майні подружжя в розмірі 742 779 грн., відступити від засад рівності часток подружжя, а також стягнути на його користь матеріальну шкоду в розмірі 27 800 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. на підставі ст.ст.57,60,70,71 СК України, ст.ст.1166,1167 ЦК України Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в першому шлюбі з ОСОБА_2 він перебував з 21 липня 2001 року до 29 грудня 2007 року. Повторно шлюб між ними зареєстровано 24 квітня 2010 року. Дітей від шлюбу не мають, він працює інженером морського флоту за контрактом з 2002 року по теперішній час, відповідачка ніде не працювала, за виключенням нетривалого часу в 2006 році, коли працювала касиром банку. Утримання сім`ї та набуття всього майна здійснювалось за його кошти. З 2004 року вони проживали та були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 , що належала позивачу за договором дарування від 02 листопада 2004 року. Разом з тим, обіцяючи народити дитину, відповідачка умовила його подарувати їй вищевказану квартиру. За договором від 04 лютого 2015 року він подарував квартиру відповідачці, при цьому він був впевнений у збереженні його права користування квартирою, оскільки іншого житла у нього не було і не має. Зазначив, що в лютому 2015 року на ім`я відповідачки було укладено інвестиційний договір з будівельною компанією КП «Будова», згідно умов якого компанія зобов`язалась збудувати та надати у власність квартиру площею 107 кв.м. на 23 поверсі третьої секції будинку житлового масиву «Альтаїр-2», а інвестор зобов`язався сплатити загальну суму, що еквівалентна 72 000 доларів США згідно передбаченого договором графіку. На виконання умов договору в березні 2015 року він особисто, від імені відповідачки, сплатив будівельній компанії суму, що еквівалентна 17 000 доларів США, а в подальшому, починаючи з березня 2015 року щомісячно, він або відповідачка, з наданих ним коштів, сплачували еквівалент 500 доларів США. Станом на жовтень 2017 року було сплачено суму, що еквівалентна 32 000 доларам США. В жовтні 2017 року ними було прийнято рішення про пошук покупців майнового права за договором інвестування. У зв`язку з плануванням чергового тривалого відрядження 12 березня 2018 року він надав відповідачці нотаріально посвідчену згоду на вчинення будь-яких правочинів щодо майнових прав. З 06 травня 2018 року він перебував в рейсі і 29 липня 2018 року, прибувши до квартири, виявив заміну замків на вхідних дверях квартири та встановлену без його відома охоронну сигналізацію. 30 липня 2018 року він звернувся із заявою до Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНПЕ в Одеській області про прийняття заходів до ОСОБА_2 , яка замінила замки, чим перешкодила доступу до квартири, в якій він постійно проживав, та на телефонні дзвінки не відповідала. Примусово відкривши квартиру в присутності працівників охоронного агентства, позивач виявив відсутність майна, що перебувало в ній, а також його особистих речей, та повторно звернувся із заявою до поліції для прийняття відповідних заходів до ОСОБА_2 . Позивач посилався, що відповідачка заволоділа та розпорядилась на свій розсуд речами спільного користування: - телевізором «Самсунг», діагональ 32 дюйма, вартістю з врахуванням зносу 10 000 грн., - телевізором «Томсон», діагональ 50 дюймів, вартістю з врахуванням зносу 13 000 грн. Також, відповідачка заволоділа та розпорядилась за своїм розсудом належними йому на праві особистої приватної власності речами індивідуального використання на загальну суму 27 800 грн., яку просив стягнути з відповідачки, а саме: - мисливським зимовим костюмом, вартістю 5 000 грн.; - зимовою курткою з бобровим коміром, вартістю 7 500 грн.; - двома чоловічими костюмами по 3 000 грн. (6 000 грн.); - сорочками в кількості 5 шт. по 400 грн. (2 000 грн.); - взуттям берці вартістю 1 300 грн.; - зимовими черевиками вартістю 3 000 грн.; - чоловічою білизною в асортименті загальною вартістю 3 000 грн. Крім того, в 2014 році він купив дружині автомобіль Хюндай Туксон, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 , з пробігом на даний час 160 000 км., що перебуває у використанні відповідачки та вартість якого склала 10 800 доларів США, що еквівалентно (за курсом НБУ 26,96 станом на 09 серпня 2018 року) в сумі 291 168 грн. Посилаючись на право спільної сумісної власності подружжя на транспортний засіб, недосягнення домовленості щодо поділу спільного майна, позивач просив в порядку поділу майна подружжя стягнути з відповідачки грошову компенсацію транспортного засобу автомобіля марки Хюндай Туксон в розмірі 2/3 частини. Зазначив, що поведінка відповідачки створила перешкоди у користуванні житлом, яке вона отримала в подарунок від нього та право користування якою він зберігав, дають йому право на відступ від рівності часток подружжя, передбачених ч.2 ст.70 СК України, тому вважав, що його частка в спільному майні подружжя складає 2/3 частини, а відповідачки 1/3 частини. Вартість спільного майна за його розрахунками склала: інвестиційний вклад 800 000 грн.; вартість побутової техніки, якою заволоділа відповідачка 23 000 грн.; вартість автомобіля 291 168 грн., а всього 1 114 168 грн. У зв`язку з викладеним позивач просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя з врахуванням відповідних часток та стягнути з відповідачки грошову компенсацію вартості належної йому частки у розмірі 742 779 (2/3 від 1 114 168 грн. (800 000 + 23 000 +29 1168). Крім того, відповідачка, перешкодивши йому в здійсненні права користування квартирою, порушила його право на житло, спричинила йому моральну шкоду у вигляді душевних страждань, що мають істотний, глибокий та тривалий характер, розмір якої він оцінив в 50 000 грн.(т.1 а.с.2-7). У відзиві на позов ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що: - не оспорює факт придбання автомобіляХюндай Туксон, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 , але не згодна з його вартістю, яку вказав позивач у розмірі 10 800 доларів США (еквівалент 291 168 грн.); - даний автомобіль перебуває у її власності та зареєстрований на її ім`я, вона володіє та користується ним на законних підставах; - позивачем не доведено факт існування майна зазначеного в позові, вартість майна визначена недопустимо, оскільки такі речі не визначені родовими ознаками, а наведено тільки перелік торгових марок та загальні назви предметів вжитку; - доводи позивача щодо збільшення частки при поділі спільного майна подружжя є безпідставними, не підтверджено належними та допустимими доказами; - позивачем не надано доказів для стягнення з неї моральної шкоди; - вона визнавала право користування позивачем спірною квартирою, не перешкоджала йому в здійсненні права користування квартирою, повідомила йому про встановлення сигналізації в квартирі та код сигналізації; - станом на 29 липня 2018 року вона не мешкала в квартирі з міркувань власної безпеки та постійно знаходилась на зв`язку і змогла б повідомити позивачу код сигналізації; - позивачем не надано доказів укладання інвестиційного договору з КП «Будова», не надано доказів отримання компанією грошових коштів у розмірі 32 000 доларів США (т.1 а.с.89-95). У додаткових поясненнях ОСОБА_2 посилалась на те, що жодної угоди щодо 32 000 доларів США під час проживання з позивачем не укладалось, оскільки в них не було таких коштів, ОСОБА_1 не надав доказів, що він отримував такі кошти у вигляді заробітної плати (т.1 а.с.248). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року позов задоволено частково. Поділено спільне майно подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість належної йому 1/2 частки в спільному майні подружжя в розмірі 145 584 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 102,90 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. В решті вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що підстав для відступлення від рівності часток майна дружини та чоловіка не встановлено, транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя,тому розподілу майна подружжя підлягає автомобіль Хюндай Туксон, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 , з вартістю спірного автомобіля, яку вказав позивач 10 800 доларів США, що еквівалентно 291 168 грн., оскільки придбавши рухоме майно - автомобіль під час перебування в шлюбі сторони набули право спільної сумісної власності на автомобіль та мають право на рівну частку в майні, в зв`язку з чим підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість належної йому 1/2 частки вартості автомобіля в спільному майні подружжя в розмірі 145 584 грн. Відшкодовуючи моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст.23,1167 ЦК України та виходив з того, що відповідачка замінила замки на вхідних дверях квартири, встановила без відома позивача охоронну сигналізацію, обмежила позивача у праві користування квартирою, чим був порушений його звичайний уклад життя, для відновлення попереднього стану, він змушений був звертатися до поліції та охоронного агентства, що примусило його до докладання додаткових зусиль для організації свого життя, відшукання місця тимчасового проживання у родичів. Щодо розподілу іншого майна: укладання інвестиційного договору з будівельною компанією КП «Будова» на суму 32 000 доларів США, вартість особистого майна на суму 27 800 грн., побутової техніки на суму 23 000 грн., суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності цих позовних вимог (т.2 а.с.211-229). Доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову у позові. Неправильність рішення суду мотивувала порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт, крім доводів, які містяться у відзиві на позов, зазначила, що: - позивачем не заявлені вимоги про поділ спільного майна подружжя в натурі, а лише безпідставно заявлено вимоги про стягнення грошової компенсації, без наявних підстав та належних доказів; - спірний автомобіль вона не відчужувала, не приховувала та користується ним, як власник; - позивачем не надано жодного належного доказу щодо наявності моральних переживань та страждань з приводу її дій, які обмежували його у користуванні житлом. Його звернення до органів поліції не знайшли свого підтвердження, крім того свідки допитані в суді посилались на те, що вона відповідала на телефоні дзвінки під час розглядаємої події; - стягнутий судом судовий збір та витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам не відповідають вимогам закону (т.2а.с.232-234). У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Котік Ф.І. в інтересах ОСОБА_1 у задоволенні скарги просить відмовити, посилаючись на те, що 05 листопада 2018 року позивачем заявлено клопотання про призначення експертизи щодо вартості спірного автомобіля. 19 листопада 2018 року відповідачкою подано до суду заява про визнання визначеної позивачем вартості автомобіля у розмірі еквівалентному 10 800 доларів США та прохання до суду не призначати експертизу у зв`язку з цим. В подальшому відповідачка не відмовлялась від визнання цієї обставини (т.3 а.с.10). Враховуючи те, що: -провадження у справі в суді першої інстанції відкрито 22 серпня 2018 року, -апеляційне провадження відкрито 13 лютого 2020 року, -відповідач виклала всі свої доводи щодо незгоди з рішенням суду в апеляційній скарзі, - представник позивача подав свої заперечення у відзиві на апеляційну скаргу, -жодна із сторін не наполягала на особистій участі у розгляді справи в апеляційному суді після завершення карантину, строк дії якого подовжено до 31 липня 2020 року, -колегія суддів, що розглядає апеляційну скаргу, буде знаходитись в черговій відпустці з 03 серпня до 14 вересня 2020 року, та у зв`язку із існуючим навантаження, розгляд справи може бути відкладено на грудень 2020 року, апеляційний суд вважає, що з метою дотримання строків, встановлених ст.371 ЦПК України, справа може бути розглянута у відсутності сторін та їх представників. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб від 03 серпня 2018 року, сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2010 року (т.1а.с.10). Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (т.2 а.с.114). Відповідно до копії договору дарування квартири від 04 лютого 2015 року, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (т.1а.с.11-13). З 06 травня 2018 року по 29 липня 2018 року ОСОБА_1 перебував в морському рейсі, що підтверджено копією закордонного паспорту (т.1а.с.14). Згідно копії заяви ОСОБА_1 до Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНПЕ в Одеській області (реєстраційний №7982, талон-повідомлення №196) вбачається, що ОСОБА_1 , повернувшись з рейсу до квартири 29 липня 2018 року виявив заміну замків на вхідних дверях квартири та встановлену без його відома охоронну сигналізацію (т.1 а.с.15-17). Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 до Чорноморського ВП Овідіопольського ВП ГУНПЕ в Одеській області (реєстраційний №8010, талон-повідомлення №202) вбачається, що, примусово відкривши квартиру в присутності працівників охоронного агентства, позивач виявив відсутність майна, що перебувало в квартирі, а також його особистих речей (т.1 а.с.17-18). Згідно копії нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 12 березня 2018 року, позивач надав ОСОБА_4 згоду на укладання договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випливають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на її власний розсуд (т.1 а.с.20). Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 03 серпня 2018 року, останній відкликав підписану ним 12 березня 2018 року заяву, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Шевченко В.М. за реєстровим №363 та скасовано надану ним своїй дружині ОСОБА_2 згоду на укладання договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випливають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на її власний розсуд (т.1а.с.21). За довідкою про склад сім`ї, у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1а.с.54). Згідно відповіді КП «Будова» від 12 вересня 2018 року підприємство не має документів, які підтверджують інвестиційну участь фізичних осіб у будівництві будинків (т.1а.с.22,70). За інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 11 лютого 2019 року, відповідач ОСОБА_1 з 11 квітня 2014 року по 18 лютого 2019 року періодично перетинає державний кордон України, що підтверджено копією закордонного паспорту (т.1 а.с.210-218,251). Копія договору №1215 від 06 червня 2018 року свідчить, що між ТОВ «Центр Безпеки Південь» та ОСОБА_2 укладено договір про надання послуг з охорони майна (т.1 а.с.220-223). Щодо вимог про компенсацію вартості автомобіля Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядженням майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1ст.69 СК України). У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст.371 ЦК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив поділити спільне майно подружжя з врахуванням частки позивача -2/3, а відповідачки -1/3, та визнати об`єктом спільної сумісної власності автомобіль Хюндай Туксон, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 , який знаходиться у користуванні відповідачки та зареєстрований за нею, стягнувши з відповідачки грошову компенсацію вартості належної позивачу частки. В суді першої інстанції відповідачка не заперечувала проти придбання вказаного автомобіля в період сумісного проживання. Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що автомобіль марки Хюндай Туксон, 2008 року випуску, р/н НОМЕР_1 , набутий сторонами під час шлюбу, джерелом їх набуття є спільні сумісні кошти, а тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між подружжям в рівних частинах. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при вирішенні цього спору судом не було встановлено обставин, передбачених ч.2,3 ст.70 СК України, для відступу від засад рівності часток подружжя. Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.3 ст.372 СК України). З огляду на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласники об`єкта, що належить їм на праві спільної сумісної власності, мають рівні права на майно, набуте за час шлюбу, мають право на поділ майна, у разі поділу майна частки сторін є рівними. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ст.71 ЦК України. Так, ОСОБА_1 як колишнє подружжя реалізував право на поділ майна, набутого за час шлюбу, пред`явивши вимоги про стягнення грошової компенсації вартості частки автомобіля, тим самим надав передбачену ст.71 СК України згоду на присудження йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб, який є неподільною річчю. Під час розгляду справи в суді першої інстанції вартість транспортного засобу була встановлена за згодою сторін. Так, пред`явивши позов про стягнення в порядку поділу майна грошової компенсації вартості належної позивачу частки, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію, виходячи із вартості автомобіля в сумі 10 800 доларів США, що еквівалентно (за курсом НБУ 26,96 станом на 09 серпня 2018 року час подачі позову). 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в якій просив призначити судову автотоварознавчу експертизу, вказавши, що відповідачка не погоджується з визначеною ним вартістю автомобіля, який знаходиться у її користуванні, що ускладнює для нього проведення дослідження (т.1 а.с.105-106). 19 листопада 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій вона просила не призначати експертизу, оскільки такий довід не підлягає доказуванню. При цьому зазначила, що вона визнає встановлену позивачем ціну спірного автомобіля у розміру еквівалентному 10 800 доларів США, які будуть визначені в гривні на момент винесення рішення суду по справі (т.1а.с.140). Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Враховуючи викладене, доводи апелянта щодо не погодження з вартістю автомобіля до уваги не приймаються, оскільки відповідачка погодилась з вартістю автомобіля, що підтверджено її заявою. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст.106 ЦПК України відповідачка ОСОБА_2 мала право надати до суду першої інстанції висновок експерта щодо вартості автомобіля складений на її замовлення, якщо вважала цей доказ має значення для справи, оскільки автомобіль, як вона зазначає в апеляційній скарзі, знаходиться в її користуванні. Обов`язок надання доказів на підтвердження своїх заперечень законом віднесено на сторону, яка заперечує проти наявних в матеріалах справи доказів, а саме: на відповідача. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості належної позивачу 1/2 частки спірного автомобіля в сумі 145 584 грн., виходячи із вартості 10 800 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ в сумі 291 168 грн. Відповідно до положень ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Таким чином, у сенсі положень ч.3 ст.372 ЦК України з поділом майна шляхом сплати одному з подружжя грошової компенсації замість вартості частки у праві спільної сумісної власності на майно право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільної сумісної власності на автомобіль припиняється, відповідно, майно набуває статусу особистої приватної власності ОСОБА_2 . Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що відповідачка порушила його право на житло, спричинила моральну шкоду, душевні страждання, що мають істотний, глибокий та тривалий характер, оскільки неправомірно перешкодила йому у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 . Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підставі ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом. Моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується за умови заподіяння такої шкоди неправомірними, винними діями. Як вбачається з матеріалів справи, відсутні підстави необхідні для відшкодування моральної шкоди, оскільки складовими елементами загальних підстав для її відшкодування є: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою та наявність вини в заподіянні шкоди, що не було доведено позивачем в ході розгляду даної справи. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами спричинення йому моральної шкоди відповідачкою. Більш того, посилання позивача про порушення його права на житло, на користування квартирою є необґрунтованими, оскільки згідно договору дарування квартири від 04 лютого 2015 року, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , в якому відсутня інформація щодо права проживання позивача в квартирі. Згідно п.8 договору сторони розуміли та усвідомлювали, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. За п.7 договору обдарована від дарувальника отримала ключі від квартири, документи на квартиру, технічний паспорт, що свідчить про те, що передача квартири відбулась. На теперішній час ОСОБА_2 є власником квартири та має право розпоряджуватись власністю на свій розсуд, маєправо володіти, користуватись та розпоряджатись належною квартирою (т.1 а.с.11-13). Звернення позивача до органів позиції з заявою про вчинення відповідачем правопорушення без встановлення її вини у вчиненні такого правопорушення у встановленому законом порядку, не може свідчити про доведеність вини відповідача у заподіянні моральної шкоди. Таким чином, у спірних правовідносинах, які виникли між сторонами, на відповідачку не може бути покладено обов`язок з відшкодування позивачу моральної шкоди. Оскільки позивач не надав суду доказів, які б підтверджували викладені у позовній заяві обставини щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із його недоведеністю, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з відмовою у позові. Щодо розподілу судових витрат Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги на суму 820 579 грн., при цьому сплачено судовий збір в сумі 8 205,80 грн., в той час як підлягало сплаті 8 205,79 грн. (т.1 а.с1). Вимоги позивача задоволено судом апеляційної інстанції на 145 584 грн., що у процентному відношенні становить 18% (145 584 х 100 : 820 579). Тому з відповідачки ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 477,04 грн. (8 205,79 х 18 : 100). Крім того, згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №14 від 31 липня 2018 року ОСОБА_1 сплатив 12 000 грн. за договором про надання правової допомоги (т.1 а.с.41). Отже, у зв`язку із задоволенням позову частково, вимога про відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката підлягають задоволенню частково, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 160 грн. (12 000 х 18 : 100) Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги відстрочено сплата судового збору в розмірі 2 258,76 грн. (1 505,84 (1% ціни задоволених позовних вимог) х 1,5) до ухвалення судового рішення по справі, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь держави. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене, рішення суду необхідно змінити в частині судових витрат та скасувати в частині стягнення моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу в задоволенні вимог сторонами не оскаржувалося, апеляційним судом в цій частині не перевірялося. Відповідно до положень ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК Україниу разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Відтак, датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи у сенсі положень ч.5 ст.268 ЦПК Україниє дата складання повного судового рішення. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року задовольнити частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. скасувати. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди відмовити. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року в частині стягнення судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 , (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 477,04 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят сім гривень чотири копійки) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 160 грн. (дві тисячі сто шістдесят гривень). В решті рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 10 грудня 2019 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 2 258,76 грн. (дві тисячі двісті п`ятдесят вісім гривень сімдесят шість копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення за правилами ст.389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 03 липня 2020 року. Головуючий: Судді: