Постанова КЦС ВС № 208/6396/13-ц

Постанова Іменем України 17 червня 2020 року м. Київ справа № 208/6396/13-ц провадження № 61-15663св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Cімоненко В. М., суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», представник відповідача - ОСОБА_7, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року та товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року у складі судді Ізотова В. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Красвітної Т. П., Пищиди М. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 22 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-303/135/2007, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті на загальну суму 56 579,90 швейцарських франків на придбання нерухомого майна терміном з 22 листопада 2007 року до 22 листопада 2017 року. Згідно з пунктом 3 частини першої кредитного договору за користування кредитними коштами встановлена плаваюча процентна ставка в розмірі 4,49% + FIDR за кожен календарний рік користування кредитом, із розрахунку 360 днів у році. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 22 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-303/135/2007. Позивач зазначав, що всупереч умовам кредитного договору та договору поруки, відповідачі свої зобов`язання належним чином не виконують, в зв`язку з чим станом на 08 жовтня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором на загальну суму 1 100 531,57 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 36 292,59 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 311 393,89 грн; заборгованість за відсотками - 3 569,73 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 30 629,47 грн; заборгованість за пенею 758 508,21 грн. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML-303/135/2007 стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1 100 531,57 грн та судові витрати в сумі 3 441,00 грн. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору удаваним правочином, визнання договору факторингу недійсним в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що спірний договір є удаваним правочином і є договором позики коштів на споживчі цілі в доларах США або гривні. Зазначала, що вона отримувала кредитні кошти у гривні. У висновку експерта зазначено, що наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг України» не відповідають розрахунковим документам щодо виданих позичальнику коштів за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007. Збільшивши позовні вимоги ОСОБА_1 просила визнати договір факторингу недійсним, посилаючись на те, що договір факторингу від 24 лютого 2012 року укладений між ЗАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг України» в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 порушує вимоги закону і не відповідає нормам міжнародного законодавства, що ратифіковано Україною та нормам цивільного законодавства України. Крім того, згідно з постановою Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297 генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку надає Національний банк України. Згідно з повідомленням Національного банку України, яке було надано суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має такої ліцензії. У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про припинення зобов`язань за договором поруки. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що правом на подачу позову банк скористався лише 23 липня 2013 року, позичальник ОСОБА_1 перестала сплачувати за кредитом 26 вересня 2011 року, а вимогу про дострокове стягнення заборгованості направлено поручителю 29 березня 2012 року, тобто позивач звернувся з пропуском строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Позивач ОСОБА_2 також зазначала, що позивач без її згоди вніс 05 січня 2010 року зміни до кредитного договору щодо підняття в односторонньому порядку відсоткової ставки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року у задоволені позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про припинення зобов`язань за договором поруки задоволено. Визнано зобов`язання за договором поруки від 22 липня 2007 року № 811-303/135/2007, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» припиненими. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання договору факторингу недійсним в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» задоволено. Визнано кредитний договір від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», удаваним правочином. Умову кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 (пункт 2), укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», щодо: «Розмір і Валюта Кредиту - 56 573,90 (п`ятдесят шість тисяч п`ятсот сімдесят три, 90) Валюта: Швейцарський франк» викладено в такій редакції: «Розмір і Валюта Кредиту; - 256 461,57 грн (двісті п`ятдесят шість тисяч чотириста шістдесят один, 57) Валюта: Українська гривня». Визнано недійсним договір факторингу від 24 лютого 2012 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк». Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 28 313,60 грн, з яких: витрати з оплати судово-економічної експертизи в сумі 28 000,00 грн; витрати з оплати комісії банку за перерахунок через банк коштів - 70,00 грн; витрати з оплати судового збору в сумі 243,60 грн. Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 275,60 грн. Стягнуто з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 275,60 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи та висновком судово-економічної експертизи щодо видачі позичальнику обумовлених в кредитному договорі валютних коштів в сумі 56 573,90 швейцарських франків не підтверджено; позивач не надав суду доказів виконання ним умов кредитного договору, а тому у відповідача ОСОБА_1 не виникло зобов`язання повернути ці кошти позивачу зі сплатою коштів за користування кредитом, а також штрафних санкцій, у зв`язку із несвоєчасним погашенням кредиту. Крім того, договір факторингу визнано недійсним, що також є підставою для відмови ТОВ «ОТП Факторинг України» у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання зобов`язання за договором поруки від 22 липня 2007 року № 811-303/135/2007, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», припиненими, суд виходив з положень пункту 4 частини першої статті 559 ЦК України, оскільки кредитний договір припинив свою дію 27 вересня 2011 року (з цього часу позичальник перестав платити щомісячні платежі), дострокові вимоги позичальнику і поручителю були направлені 29 березня 2012 року, а банк звернувся з позовом про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя лише 23 липня 2013 року, тобто після спливу 6 місяців. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору факторингу в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, суд виходив з того, що ОСОБА_1 отримувала споживчий кредит фінансових послуг не як суб`єкт господарювання чи підприємець, а як фізична особа - споживач фінансових послуг для особистого сімейного, домашнього використання, а тому укладений договір факторингу не відповідає вимогам підпункту 2 пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року №

231. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 удаваним правочином та викладення умов кредитного договору щодо: «Розмір і Валюта Кредиту» і зазначення суми кредитних коштів у гривнях, суд виходив з того, що матеріалами справи та висновком судово-економічної експертизи щодо видачі позичальнику обумовлених в кредитному договорі валютних коштів в сумі 56 573,90 швейцарських франків не підтверджено і що з цього приводу висновок експерта є не однозначним, а саме «за наданими на дослідження документами однозначно визначитись щодо обсягу отриманих позичальником кредитних коштів, та у якій саме валюті ці кошти були йому надані, не видається за можливе, а банківські виписки рахунків НОМЕР_2 і НОМЕР_3, та Заява на видачу готівки № 3 з рахунку № НОМЕР_4 не можна приймати як взаємопов`язані документи». Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволені позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» (правонаступник ЗАТ «ОТП Банк»), ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про припинення зобов`язань за договором поруки задоволено. Визнано поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 22 листопада 2007 року № SR-303/135/2007, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № МL-303/135/2007 припиненою. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна», за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання договору факторингу недійсним в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № МL-303/135/2007, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 275,60 грн. Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 28 000,00 грн - витрати з оплати судово-економічної експертизи. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідачів, розмір якої також не визначено й експертом у висновку № 01/01-16 судово-економічної експертизи від 27 січня 2016 року. Договором поруки встановлено, що зміни та доповнення до договору вносяться в письмовій формі і повинні бути підписані належним чином уповноваженими представниками сторін, а докази щодо інформованості поручителя ОСОБА_2 і її згоди на збільшення розміру її відповідальності в матеріалах справи відсутні, а тому вимоги ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою обґрунтовані та підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 559 ЦК України з 05 січня 2010 року. Позовні вимоги про визнання кредитного договору від 22 липня 2007 року № ML-303/135/2007 удаваним правочином та викладення умов кредитного договору в частині: «Розмір і Валюта Кредиту» в гривнях, є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. На час укладання спірного договору факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало відповідну ліцензію та було зареєстровано як фінансова установа, тобто станом на 24 лютого 2012 року мало необхідні права та повноваження щодо купівлі продажу кредитного портфелю, а тому позовні вимоги про визнання договору факторингу недійсним в частині передачі кредитного договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, є необґрунтованими. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині. У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та відмову у задоволенні зустрічних позовів. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 ; витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 мотивована тим, що позивач не надав доказів на підтвердження придбання права вимоги з урахуванням відсутності права на здійснення фінансових операцій, у тому числі на здійснення валютних операцій; ОСОБА_1 є споживачем кредитних та фінансових послуг, а мета споживчого кредиту була придбання нерухомого майна для особистого, сімейного, домашнього користування, а тому договір факторингу не відповідає положенням пункту 2 статті 1 Конвенції про міжнародний факторинг та вимогам підпункту 2 пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231; кредитний договір є удаваним правочином, оскільки ОСОБА_1 отримала кредит в гривні, що також підтверджено висновком експертизи. Касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мотивована тим, що позивач надав матеріали кредитної справи та детальний розрахунок заборгованості, з яких вбачається валюта та розмір наданих коштів, а також нарахування заборгованості за кредитом; зобов`язання за договором поруки не припинені, оскільки збільшення процентної ставки відбулося відповідно до умов кредитного договору, з якими погодився поручитель. У липні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині. Заяви та клопотання У березні 2019 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки ця справа поєднала у собі декілька предметів спору, які по своїй суті є правовими проблемами, а саме: захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення заборгованості за кредитним договором, припинення зобов`язання за договором поруки, про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання договору факторингу недійсним. Частина п`ята статті 403 ЦПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Аналіз змісту клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи свідчить про відсутність необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа не містить виключну правову проблему і немає необхідності забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у цій справі. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» 22 листопада 2007 року було укладено кредитний договір № ML-303/135/2007 відповідно до якого позичальник отримала кредит в сумі 56 573,90 швейцарських франків. Згідно з кредитним договором сторонами узгоджені основні умови кредитування: розмір і валюта кредиту - 56 573,90; валюта: швейцарський франк; цільове використання кредиту - придбання нерухомого майна; річна база нарахування процентів - 360 календарних днів у році; сума першочергового внеску (%) - 15,00 % вартості нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу; дата остаточного повернення кредиту - 22 листопада 2017 року; поточний рахунок - НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 10). Згідно з пунктом 3 частини 1 кредитного договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка. Пунктом 3 конкретизовано, що плаваюча процентна ставка це «Фіксований відсоток + FIDR: Фіксований відсоток - 4,49% річних». 24 лютого 2012 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ЗАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю (а. с. 34-42). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 отримала кредит у розмірі 56 573,90 СНF (швейцарських франків) та протягом періоду з 24 грудня 2007 року до 27 вересня 2011 рік включно погасила кредит у розмірі 20 282,31 СНF (швейцарських франків, том 1, а. с. 8). Також із розрахунку заборгованості убачається, що станом на 08 жовтня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1 100 531,57 грн, у тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 36 292,59 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 311 393,89 грн; заборгованість за відсотками - 3 569,73 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті дорівнює 30 629,47 грн; заборгованість за пенею - 758 508,21 грн. Висновком експерта від 27 січня 2016 року № 01/01-16 за результатами проведення судово-економічної експертизи ДП «Київський науково-дослідний інститут незалежних експертиз встановлено, що розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг України», що є додатком до позовної заяви, наявний у матеріалах справи, ґрунтується на тому, що позичальнику видано кредит у розмірі 56 573,90 CHF (швейцарських франків), що не відповідає документам банку наданим на дослідження, а саме: заяві на видачу готівки від 22 листопада 2007 року № 3, якою оформлено видачу ОСОБА_1 готівкових грошових коштів у розмірі 50 784,47 USD (п`ятдесят тисяч сімсот вісімдесят чотири доларів США 47 центів), гривневий еквівалент 256 461,57 грн; банківськими виписками AT «ОТП Банк» м. Київ рахунків НОМЕР_5 і НОМЕР_6 від 22 листопада 2007 року, якими оформлено утримання банком доходу, до надання позичальнику кредитних коштів. Тобто позичальник отримав кредитні кошти у розмірі меншому ніж 56 573,90 CHF (швейцарських франків), як це передбачалось кредитним договором. У зв`язку з невиконанням клопотання у повному обсязі дослідити розмір і валюти отриманих позичальником кредитних коштів не видається за можливе. Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості проведений ТОВ «ОТП Факторинг України» за фіксованою процентною ставкою у розмірі 7,99 %, що не відповідає умовам кредитного договору № ML-303/135/2007, яким передбачено застосування плаваючої процентної ставки у розмірі фіксованого відсотка у розмірі 4,49% річних + FІDR. Тобто, наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг України» не відповідає розрахунковим документам банку щодо виданих позичальнику коштів за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 та розміру його процентних зобов`язань. По другому питанню у висновку зазначено, що в результаті неповернення ОСОБА_1 кредиту за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, право вимоги на заборгованість за яким ТОВ «ОТП Факторинг Україна» придбало у ЗАТ «ОТП Банк» за 92 815,48 грн, у ТОВ ОТП Факторинг Україна» з`явилась можливість отримати прибуток у розмірі 1 002 575,09 грн, у разі сплати позичальником коштів, у обсягах заявлених позовною заявою до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 23 липня 2013 року вих. № 722/13. За документами, наявними у матеріалах справи, відслідковуються витрати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на купівлю прав вимоги за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, та на ведення претензійної і позовної роботи, сумарно у розмірі 97 956,48 грн. Тобто за документами, наявними у матеріалах справи, підтверджуються витрати ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 97 956,48 грн, а не збитки. Визначитись щодо розміру доходів і витрат, що визнаються компанією у її бухгалтерському обліку, та як слід щодо планових прибутку чи збитку, у зв`язку з невиконанням клопотання у повному обсязі, не видається за можливе. Згідно з висновком експерта від 27 січня 2016 року № 01/01-16 , у зв`язку з невиконанням клопотання у повній мірі не видається за можливе визначитись щодо застосованих банком ставок FIDR, що унеможливлює розрахувати процентні зобов`язання позичальника, в наслідок чого не видається за можливе перевірити відповідність застосованого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» методу нарахування процентів за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007, положенням кредитного договору. На думку експерта у зв`язку з невиконанням клопотання у повній мірі визначитись щодо відповідності застосованого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» методу нарахування процентів за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 вимогам положення про кредитування ЗАТ «ОТП Банк» не видається за можливе, оскільки внутрішні положення банку, що регламентують порядок надання та обслуговування кредитів, на дослідження не надано. Експертом встановлено, що розрахунок заборгованості, наданий ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не відповідає розрахунковим документам щодо видачі кредиту за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007. Банківськими документами, наданими на дослідження, суперечливо відображено розмір і валюта наданого ЗАТ «ОТП Банк» і отриманого позичальником ОСОБА_1 кредиту. Також, на думку експерта, наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника проведений за фіксованою процентною ставкою у розмірі 7,99 %, що не відповідає умовам кредитного договору № ML-303/135/2007, яким передбачено застосування плаваючої процентної ставки у розмірі фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних + FIDR. Експерт вважав, що ця невизначеність унеможливлює розраховувати процентні зобов`язання позичальника, внаслідок чого не видається за можливе визначити заборгованість за тілом кредиту, відсотках та пені, за кредитним договором укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 22 листопада 2007 року, у тому числі станом на 08 жовтня 2012 року. На думку експерта, у зв`язку з неоднозначністю щодо валюти і розміру кредитних коштів, отриманих позичальником, та невизначеністю щодо типу і розміру процентних ставок, розрахувати графік погашення кредиту, не видається за можливе. За первинними касовими документами, що є у матеріалах справи, документально підтверджується оплата протягом періоду з 22 листопада 2007 року до 26 вересня 2011 року позичальником ОСОБА_1 в погашення кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML-303/135/2007 в іноземній валюті, а саме швейцарських франках, 35 447,68 CHF (гривневий еквівалент 238 479,58 грн). Додатково до валютних платежів позичальником сплачено у національній валюті - гривні 9 078,38 грн. У разі, якщо утримання банком комісій 22 листопада 2007 року у розмірі 2558,16 грн і 24 листопада 2009 року у розмірі 80,00 грн буде у подальшому визнана судом неправомірним утриманням, то в погашення кредитних зобов`язань позичальником додатково оплачено 11 716,54 грн (а не 9 078,38 грн) (том 3 а. с. 126-152). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 22 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-303/135/20072007, згідно з умовами якого ОСОБА_2 поручилася перед позивачем за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором від 22 липня 2007 року № ML-303/135/2007 на суму 56 573.90 швейцарських франків (том 1 а. с. 19). Статтею 2 договору поруки, передбачено, що поручитель зобов`язався перед позивачем за повернення основної суми кредиту наданого боржнику, повернення кредитних коштів у строк не пізніше 22 листопада 2017 року, сплату відсотків за користування кредитом, сплату пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту. Пунктом 7.2 статті 7 договору поруки, визначено, що зміни та доповнення до цього договору вважаються його невід`ємною частиною, якщо вони укладенні у письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими представниками сторін. Відповідно до повідомлення банку від 05 січня 2010 року № 42-2-1/91466, який був направлений відповідачу ОСОБА_1 , вбачається, що банк повідомляв останню, що відсоткову ставку за користування кредитом за кредитним договором від 22 липня 2007 року № ML-303/135/2007 підвищено на 4 % річних починаючи з 05 січня 2010 року (том 2 а. с. 145). В матеріалах справи відсутні докази повідомлення та надання згоди поручителя щодо зміни умов договору, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, в порядку визначеному договором поруки, що суперечить пункту 7.2 статті 7 цього договору. 29 березня 2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на адресу поручителя ОСОБА_2 направлено досудову вимогу від 26 березня 2012 року № 54084 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 22 липня 2007 року № ML-303/135/2007 у сумі 36 291,59 швейцарських франків - заборгованість за кредитом та 1 991,02 швейцарських франків - відсотки за користування кредитом.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг України» підлягає задоволенню частково з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги)під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статей 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України). Статтею 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором. Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг України», суди попередніх інстанцій виходили з того, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед ТОВ «ОТП Факторинг України» не відповідає розрахунковим документам банку щодо виданих позичальнику коштів за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 та розміру його процентних зобов`язань, розрахувати процентні зобов`язання позичальника неможливо, внаслідок чого не видається за можливе перевірити відповідність застосованого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» методу нарахування процентів за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007 положенням кредитного договору, не видається за можливе визначити заборгованість за тілом кредиту, відсотках та пені за кредитним договором, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 22 листопада 2007 року, у тому числі станом на 08 жовтня 2012 року та у зв`язку з неоднозначністю щодо валюти і розміру кредитних коштів, отриманих позичальником, та невизначеністю щодо типу і розміру процентних ставок, розрахувати графік погашення кредиту. Зазначені висновки є помилковими та свідчать про порушення судами норм процесуального права. Так, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки викликають сумніви щодо їх правильності. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості, суди попередніх інстанцій порушили правила оцінки доказів, не мотивували врахування висновку експерта, який не встановив факти або обставини, не надав відповіді на поставлені питання, зазначені в експертизі, та не надали належної оцінки висновку експертизи у сукупності з іншими доказами, наданими ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на підтвердження своїх позовних вимог. З вищенаведеного вбачається, що всупереч вимогам частини другої статті 89 ЦПК України висновок експерта мав для суду заздалегідь встановлену силу, що є порушенням норм чинного законодавства. Суди встановили, що ОСОБА_1 погашення кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML-303/135/2007 відбувалося саме в швейцарських франках, а доводи відповідача про те, що вона отримала грошові кошти в іншій валюті та в іншій сумі, що свідчить про удаваність правочину, є безпідставними, оскільки умовами кредитного договору передбачено видачу кредиту однією сумою чи траншами згідно з кредитною заявкою позичальника шляхом дебетування позичкового рахунку позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами, вказаними у заявці позичальника зменшивши суму на комісію банку, а не в касі банку. Крім того, згідно з пунктом 1.7.2 додаткового договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007/СНF до кредитного договору № ML-303/135/2007, видача кредиту здійснюється згідно з кредитною заявкою позичальника в безготівковій формі, шляхом перерахування всієї суми кредиту та траншів, зменшену на утриману комісію банку у розмірі визначеному тарифами, на поточний рахунок. Для подальшого отримання кредиту готівкою, а також у випадку перерахування кредиту на поточний рахунок продавця, позичальнику необхідно конвертувати отриману суму кредиту в іншу валюту І-ої групи класифікації (долари США - USD чи євро - EUR) чи продати кредит отриманий в іноземній валюті за національну валюту (українська гривня - UAH) на Міжбанківському валютному ринку України. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що станом на 22 листопада 2007 року офіційний курс Національного банку України швейцарського франка до гривні становив 456,77, а долара США - 505,00, а тому з урахуванням заяви ОСОБА_1 на видачу готівки (а. с. 18 т. 1) доводи відповідача про те, що вона отримала кошти у меншому розмірі ніж зазначено у кредитному договорі є необґрунтованими. Згідно з достроковою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором станом на березень 2012 року, ТОВ «ОТП Факторинг України» вимагав дострокового виконання боргових зобов`язань щодо наступних сум: залишку заборгованості за кредитом у сумі 36 291,59 швейцарських франків та відсотків за користування кредитом у суму 1 991,02 швейцарських франків. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Враховуючи наведене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення позову ТОВ «ОТП Факторинг України» про стягнення заборгованості із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 36 291,59 швейцарських франків - заборгованості за кредитом та 1 991,02 швейцарських франків - відсотків за користування кредитом. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення зобов`язання за договором поруки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміни та доповнення до договору вносяться в письмовій формі і повинні бути підписані належним чином уповноваженими представниками сторін, а доказів щодо інформованості поручителя ОСОБА_2 і її згоди на збільшення розміру її відповідальності в матеріалах справи відсутні, а тому вимоги ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою обґрунтовані та підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 559 ЦК України з 05 січня 2010 року. Зазначений висновок суду апеляційної інстанції є помилковим та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України, встановлення нового розміру процентів призводить, що призводить до збільшення розміру обсягу відповідальності, є підставою для припинення поруки. Відповідно до підпункту 1.4.1.5 кредитного договору, у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань встановлених підпунктами 2.3.6, 2.3.7, 2.3.7.1 цього договору, фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки що застосовується за цим договором (плаваюча чи фіксована процентна ставка)) підвищується на 4 % річних, в порядку передбаченому цим договором. Підпунктом 1.4.1.5.2 передбачено, що підвищення процентної ставки передбачене підпунктом 1.4.1.5.2 цього договору, буде здійснено в силу настання підпункту 1.4.1.5.1 цього договору та не потребує укладення будь-якого додаткового договору до цього договору чи графіку погашення у новій редакції та сторони згодні з таким підвищенням по відношенню до всієї неповернутої суми кредиту, при цьому процентна ставка підлягає підвищенню в перший банківський день місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено порушення. Враховуючи те, що підвищення процентної ставки було передбачено умовами кредитного договору, а ОСОБА_2 поручалася за виконання умов кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про припинення зобов`язань за договором поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент подання позову), порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Суди встановили, що у кредитному договорі від 22 листопада 2007 року строк виконання основного зобов`язання визначений до 22 листопада 2017 року Пунктом 4.1 договору поруки від 22 листопада 2007 року визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Якщо банк пред`явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Надіславши позичальнику письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків від 26 березня 2012 року, у зв`язку із невиконанням боржником умов кредитного договору, банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Суди попередніх інстанцій не врахували, що пред`явивши 26 березня 2012 року досудову вимогу про дострокове погашення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків, протягом 30 днів з дня отримання вказаної вимоги, кредитодавець - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» змінив строк виконання зобов`язання, тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України зобов`язаний був пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців, однак з таким позовом звернувся лише 23 липня 2013 року, а тому судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 нового рішення про задоволення позову та припинення поруки з мотивів, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Частиною 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що з кредитної заявки ОСОБА_1 вбачається, що остання просила видати їй кредит в розмірі 56 573,90 швейцарських франків шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ЗАТ «ОТП Банк» на її ім`я, видачу здійснити 22 листопада 2007 року. Зазначений кредитний договір укладено сторонами відповідно до статті 1055 ЦК України в письмовій формі за волевиявленням обох сторін, кожна із сторін розуміла мету укладення договору, та підписала його, протягом тривалого часу договір виконувався, а тому він вважається укладеним з моменту його підписання. При цьому, всі умови кредитного договору викладені сторонами договорі, з якими вони погодились, підписавши договір без якихось зауважень чи розбіжностей. Окрім того, на момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи, вважати, що сторони вказаного договору, мали на меті укласти інший договір, і навмисно намагалися його приховати, з матеріалів справи не вбачається. Крім того, з висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27 січня 2016 року № 01/01-16 ДП «Київський науково-дослідний інститут незалежних експертиз» вбачається, що дослідити розмір і валюти отриманих позичальником кредитних коштів не видається за можливе; банківськими документами, наданими на дослідження, суперечливо відображено розмір і валюта наданого ЗАТ «ОТП Банк» і отриманого позичальником кредиту. При цьому, за первинними касовими документами, що є у матеріалах справи, документально підтверджується оплата протягом періоду з 22 листопада 2007 року до 26 вересня 2011 року позичальником ОСОБА_1 в погашення кредитних зобов`язань за кредитним договором № ML-303/135/2007 в іноземній валюті, а саме швейцарських франках. Проте, ані судами попередніх інстанцій, ані експертом не було враховано того, що згідно з пунктом пунктом 1.7.2 додаткового договору від 22 листопада 2007 року № ML-303/135/2007/СНF до кредитного договору № ML-303/135/2007, кошти могли бути видані як в доларах США, так і в гривні. Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 про те, що позивач не надав доказів на підтвердження придбання права вимоги з урахуванням відсутності права на здійснення фінансових операцій, у тому числі на здійснення валютних операцій є необґрунтованими, оскільки відсутність у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог, заявлених у позові, тому що зазначена ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії. Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний договір факторингу суперечить міжнародним договорам та Конвенції про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року є неспроможними, оскільки договір факторингу від 24 лютого 2012 року, укладений між юридичними особами в межах здійснення господарської діяльності лише на території України, а положення Конвенції про міжнародний факторинг застосовується, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав. Такий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 826/7941/17 (провадження № 11-1172апп18). Доводи скарги про те, що договір факторингу не відповідає вимогам підпункту 2 пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231 є безпідставними, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», редакція якого діяла на момент укладення спірного договору факторингу, фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Пунктом 7 статті 28 вказаного закону встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг і не має права забороняти чи обмежувати надання передбачених законами фінансових послуг. Оскільки нормами ЦК України та зазначеного закону не обмежено можливості укладення договорів факторингу по відношенню до боржників - фізичних осіб, та з урахуванням пріоритетності норм закону над підзаконним актом, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало право на укладання договору факторингу по відношенню до боржників-фізичних осіб. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» Відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині вирішення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягають скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а в частині зустрічного позову ОСОБА_2 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги)суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки позов ТОВ «Факторинг Україна» підлягає задоволенню частково, витрати зі сплати судового збору за подачу позову, апеляційної та касаційної скарги (на загальну суму 13 659,50 грн) покладаються на ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог (30/70%). Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у частині відмови у позові товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 36 291,59 швейцарських франків заборгованості за кредитом та 1 991,02 швейцарських франків відсотків за користування кредитом. У решті позову відмовити. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у частині зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 22 листопада 2007 року № SR-303/135/2007, укладеним між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 22 листопада 2007 року № МL-303/135/2007 припиненою з мотивів, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 4 097,85 грн витрат зі сплати судового збору. Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2018 року у частині зустрічного позову ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик