Постанова Львівський апеляційний суд № 462/7275/19

Справа № 462/7275/19 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б. Провадження № 22-ц/811/173/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського обласного центру зайнятості на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року в складі судді Постигач О.Б. у справі за позовом Львівського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,- встановила: У листопаді 2019 року Львівський обласний центр зайнятості звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів, просив стягнути з відповідача на їх користь отриману безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі для організації підприємницької діяльності в сумі 70000 грн. та судовий збір. Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Львівського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Роз`яснено Львівському обласному центру зайнятості його право на звернення із позовом в порядку господарського судочинства. Ухвалу суду оскаржив позивач Львівський обласний центр зайнятості, вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою внаслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи. В апеляційній скарзі зазначає, що до юрисдикції господарських судів належать, зокрема спори, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Покликаючись на Порядок реалізації пілотного проекту із залучення до роботи членів малозабезпечених сімей та внутрішньо переміщених осіб, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1154 зазначає, що таким чітко розмежовується надання безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі для організації підприємницької діяльності двом категоріям осіб: учасникам пілотного проекту (непрацюючі працездатні особи з числа членів малозабезпечених сімей, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та внутрішньо переміщених осіб), а також суб`єктам господарювання, які працевлаштовують не менше як двох осіб, з числа членів малозабезпечених сімей, які отримують державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та внутрішньо переміщених осіб або осіб, звільнених з військової служби після участі в антитерористичній операції. Надання відповідачу безвідсоткової фінансової допомоги на поворотній основі для організації підприємницької діяльності здійснювалося на підставі рішення Комісії з реалізації пілотного проекту із залучення до роботи членів малозабезпечених сімей та внутрішньо переміщених осіб, шляхом укладення чотиристороннього договору про надання учаснику пілотного проекту ОСОБА_1 безвідсоткової фінансової допомоги між Львівським обласним центром зайнятості, Львівським міським центром зайнятості, Залізничним відділом соціального захисту Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та ОСОБА_1 . При цьому, стороною договору є учасник пілотного проекту фізична особа, а не суб`єкт господарювання фізична особа-підприємець. У зв`язку з невиконанням учасником пілотного проекту ОСОБА_1 відповідних пунктів договору, комісією прийнято рішення, яким зобов`язано Львівський обласний центр зайнятості забезпечити дострокове розірвання чотиристороннього договору та вжити заходи щодо повернення ним фінансової допомоги у сумі 70000,00 грн. Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 рокупро відмову у відкритті провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Представник позивача Львівського обласного центру зайнятості будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи шлязом направлення судової повістки на офіційну електронну адресу (а.с. 61), в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, не повідомив суд про причину неявки. Відповідач ОСОБА_1 викликався в судове засідання та не з`явився, повідомлення про вручення поштового відправлення повернулось в суд за закінченням терміну зберігання (а.с. 59). На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що з поданого позову слідує, що позивач Львівський обласний центр зайнятості, як позикодавець звернувся до суду з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 , як позичальника за договором № 797 від 29.11.2018 року, отриману безвідсоткову фінансову допомогу на поворотній основі для організації підприємницької діяльності в сумі 70000 грн., сторонами договору є юридичні особи та фізична особа-підприємець, тому дійшов висновку про те, що позов Львівського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів виходить з такого. Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Порядок пред`явлення позову регламентований статтею 184 ЦПК України. При цьому, підстави для відмови у відкритті провадження у справі визначені статтю 186 ЦПК України. Зокрема, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства. Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, позивач Львівський обласний центр зайнятості звернувшись до суду з позовними вимогами, предметом яких є стягнення грошових коштів, які були надані ним відповідачу у формі фінансової допомоги у сумі 70000,00 грн, в позовній заяві визначив відповідачем ОСОБА_1 , як фізичну особу. Таким чином, висновок районного суду з приводу суб`єктного складу даного спору, а саме те, що сторонами у цій справі є юридична особа та фізична особа-підприємець та як наслідок господарської юрисдикції спору, є помилковим, оскільки позов пред`явлений до фізичної особи ОСОБА_1 . Колегія суддів звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції поряд із суб`єктним критерієм, має враховуватися також і предметний критерій. Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України). Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як вже зазначалося, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, при цьому, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Таки чином, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі характер спірних правовідносин не з`ясував, на зазначене уваги не звернув, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки неправильне застосування ст. 186 ЦПК України призвело до постановлення помилкової ухвали. На новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно звернути увагу, з врахуванням принципу диспозитивності і правових висновків Верховного Суду, на які зроблено покликання у мотивувальній частині даної постанови, на суб`єктний склад учасників справи та вирішити таку згідно заявлених вимог Львівського обласного центру зайнятості. Враховуючи наведені обставин, колегія суддів приходить переконання про підставність апеляційної скарги та необхідність скасування оскаржуваної ухвали з підстав порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Львівського обласного центру зайнятості - задовольнити. Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 30 червня 2020 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк