Постанова 4874 № 902/944/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року Справа № 902/944/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А. секретар судового засідання Кужель Є.М. за участю представників сторін: позивача - Покотило В.М. - в режимі відеоконференції; відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Токарчука ОСОБА_1 Мефодійовича" на рішення господарського суду Вінницької області від 17 лютого 2020 року (повний текст складено 27.02.2020) у справі № 902/944/19 за позовом Приватного підприємства "Престиж Сервіс" до Фермерського господарства " ОСОБА_2 Мефодійовича" про стягнення 1760265,69 грн ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Вінницької облаті від 17 лютого 2020 року у справі №902/944/19 позов Приватного підприємства "Престиж Сервіс" до Фермерського господарства " ОСОБА_2 про стягнення 1760265 грн 69 коп. - задоволено частково. Присуджено до стягнення з Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" на користь Приватного підприємства "Престиж Сервіс" попередню оплату в розмірі 546 415,69 грн та витрати на сплату судового збору в розмірі 8 196,23 грн. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Фермерське господарство "Токарчука Володимира Мефодійовича" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" на користь Приватного підприємства "Престиж Сервіс" попередню оплату в розмірі 546 415,69 грн скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В судове засідання представник апелянта не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, ухвалою апеляційного суду від 28.05.2020 явка представників сторін обов`язковою не визнавалась. Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. При цьому колегія суддів виходила з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 липня 2019 року між Приватним підприємством "Престиж Сервіс" (покупець/позивач) та Фермерським господарством "Токарчука Володимира Мефодійовича" (продавець/відповідач) був укладений договір за № 2507/39 купівлі продажу (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язувався передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець в свою чергу зобов`язувався прийняти його та сплатити за нього на умовах договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що під товаром розуміється сільськогосподарська продукція, а саме пшениця. Загальна кількість товару згідно договору встановлювалась у розмірі 500т (±20%). Одиниця вимірювання кількості товару визначалася в тонах. Пунктом 3.1. договору передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар у повному обсязі протягом 3-5 календарних днів з моменту оплати. Ціна за одиницю товару вказується в накладній або рахунку-фактурі. Покупець здійснює 80% оплати за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату поставленого товару. Кінцева оплата 20% за відповідну партію товару здійснюється протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання документів передбачених п.5.1.5 договору. Пунктом 6.1 договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Позивачем на виконання умов договору було здійснено попередню оплату за товар на загальну суму 854 580,00 грн, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №110638 від 30.07.2019 на суму 110 580,00 грн та №110652 від 30.07.2019 на суму 744 000,00 грн. Відповідач, в свою чергу, поставив позивачу товар на загальну суму 208 164,31 грн, що підтверджується видатковими накладними № 42 від 25.07.2019 на суму 110 580,00 грн, № 46 від 30.07.2019 на суму 97 584,31 грн та карткою рахунку 631, з якої вбачається, що станом на 04.11.2019 відповідач (продавець) має перед позивачем (покупцем) невиконані зобов`язання по поставці товару на загальну суму 646 415,69 грн. На претензію № 23/10 від 23.10.2019 з вимогою в добровільному порядку повернути грошові кошти за непоставлений товар, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив. Крім того, позивач в позові зазначає, що 29.07.2019 між ПП "Престиж Сервіс" та ТОВ "Вороновицьке ХПП" був укладений договір поставки №460/29-116072, згідно п.1.1. якого постачальник зобов`язувався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити пшеницю укарїнського походження урожаю 2019р. Однак, в результаті невиконання ФГ " ОСОБА_3 " взятих на себе зобов`язань по договору купівлі-продажу №2507/39 від 25.07.2019 ТОВ "Вороновицьке ХПП" виставило ПП "Престиж Сервіс" претензію щодо сплати штрафних санкцій у розмірі 795 000,00 гривень за невиконання договору поставки. Згідно платіжного доручення №1954 від 05.11.2019 позивачем оплачено штраф у розмірі 30% від суми непоставленого товару, що становить 795 000,00 грн - це додаткові збитки, понесені позивачем внаслідок порушення зобов`язання за договором купівлі-продажу № 2507/39 від 25.07.2019. Крім того, позивач вказує, що він розраховував на поставку пшениці відповідачем у строки передбачені в договорі в об`ємі 455,5 тон (позивач не враховує поставлені 45,5 тон пшениці). Згідно договору поставки вартість тони пшениці становила 5 300,00 грн в тому числі ПДВ. Тобто, відповідачем завдано збитків позивачеві у вигляді втраченої вигоди в сумі 318 850,00 гривень (5 300,00 грн (вартість тони пшениці згідно договору поставки) - 4 600 грн вартість тони непоставленої пшениці згідно часткової поставки на підставі видаткової накладної від 30.07.2019) = 700,00 гривень х 455,5тон (кількість не поставленого товару) = 318 850,00 гривень) - неодержаний прибуток (втрачена вигода) позивача, на яку підприємство мало право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання відповідачем. Враховуючи викладене, Приватне підприємство "Престиж Сервіс" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ФГ "Токарчука В.М." 646 415,69 грн попередньої оплати за непоставлений товар, збитків у розмірі 795 000,00 грн у вигляді штрафних санкцій за невиконання умов договору поставки №460/29-116072 від 25.07.2019 та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 318 850,00 грн. Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частина 1 п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно ч.ч. 1,2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Статтями 525,526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України. Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору було здійснено попередню оплату за товар на загальну суму 854 580,00 грн, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №110638 від 30.07.2019 на суму 110 580,00 грн та №110652 від 30.07.2019 на суму 744 000,00 грн. Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов`язань, поставив позивачу товар на загальну суму 208 164,31 грн, що підтверджується видатковими накладними № 42 від 25.07.2019 на суму 110 580,00 грн, № 46 від 30.07.2019 на суму 97 584,31 грн та карткою рахунку 631, з якої вбачається, що станом на 04.11.2019 відповідач (продавець) має перед позивачем (покупцем) невиконані зобов`язання по поставці товару на загальну суму 646 415,69 грн. Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 646 415,69 грн. Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що 07.11.2019 відповідачем згідно платіжного дорученням №108 було повернуто позивачу кошти в розмірі 100 000, 00 грн. Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 546 415,69 грн обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 655, 664, 692 ЦК України. При цьому, у стягненні 100 000,00 грн основного боргу суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред`явлено до стягнення безпідставно. При цьому, посилання скаржника на товаротранспортні накладні від 08.07.2019, 12.07.2019, 16.07.2019, 17.07.2019 колегією суддів до уваги не беруться, оскільки останні складені відповідачем ще до укладення договору №2507/39 купівлі-продажу пшениці від 25 липня 2019 року. Також не беруться до уваги товаротранспортні накладні на транспортування кукурудзи від 16.09.2019 та 20.09.2019, оскільки не стосуються договору №2507/39 купівлі-продажу пшениці від 25 липня 2019 року. Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 795 000,00 грн збитків у вигляді штрафних санкцій, що сплачені іншим суб`єктам господарювання, та збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 318 850,00 грн, яку останній зазнав внаслідок неналежного виконання зобов`язань відповідачем, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на таке. Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому згідно частини 2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо, здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Зазначена норма Господарського кодексу України кореспондується з положеннями Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 ГК України). Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною. Тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди та її розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов`язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору, або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов`язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов`язання, носить обов`язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Як встановлено судами обох інстанцій, заявлені вимоги про стягнення 795 000,00 грн збитків у вигляді штрафних санкцій, що сплачені позивачем іншим суб`єктам господарювання, та збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 318 850,00 грн - позивач зазнав внаслідок неналежного виконання зобов`язань за невиконання договору поставки №460/29-116072 від 29.07.2019 укладеного між ПП "Престиж Сервіс" з ТОВ "Вороновицьке ХПП". Слід зазначити, що особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України). Статтею 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор; у зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Відповідно до ст.511 ЦК України, зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Враховуючи викладене та зважаючи на те, що обов`язковою умовою виникнення зобов`язальних правовідносин є договір, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що оскільки між сторонами у справі договір з третіми особами (контрагентами позивача) не укладався, то відповідні зобов`язальні правовідносини у сторін не виникли, а відтак і порушення зобов`язання зі сторони відповідача не відбулося. Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування. Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства " ОСОБА_3 " залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 17 лютого 2020 року у справі №902/944/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

4. Справу №902/944/19 повернути Господарському суду Вінницької області. Повний текст постанови складений "02" липня 2020 р. Головуюча суддя Коломис В.В. Суддя Миханюк М.В. Суддя Саврій В.А.