Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.005555

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005555 пров. № А/857/1957/20 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Заверухи О.Б., Старунського Д.М. за участі секретаря судового засідання Кітраль ХІ. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року (суддя Лунь З.І., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у жовтні 2019 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Українсько-німецького спільного підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл каттер манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з жовтня 2018 року по серпень 2019 року в сумі 188771,26 грн. Позовні вимоги мотивовано наявністю у відповідача боргу по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, передбачених частиною другою «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) в сумі 188771,26 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.005555 адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл каттер манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області борг в сумі 188771 (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот сімдесят одну) грн. 26 коп. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки суми, які підлягають сплаті страхувальниками в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій не є страховими внесками, недоїмкою, штрафними санкціями чи пенею, з огляду на що не підлягає застосуванню положення частини п`ятнадцятої статті 106 Закону №1058-IV, якою передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Відтак, оскільки предметом адміністративного позову в даній справі є стягнення з відповідача боргу за період з жовтня 2018 року по серпень 2019 року, натомість адміністративний позов подано лише в жовтні 2019 року, апелянт вважає, що такі позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду у зв`язку із спливом строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 122 КАС України. Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що Українсько-німецьке спільне підприємство в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл каттер манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» є платником страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області направлено Українсько-німецькому спільному підприємству в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» три розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини другої «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV в частині пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII за жовтень-грудень 2018 року, січень-березень 2019 року та за квітень-серпень 2019 року. Згідно вищевказаних розрахунків за Українсько-німецьким спільним підприємством в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл каттер манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» обліковується заборгованість за період з жовтня 2018 року по серпень 2019 року в розмірі 188771,26 грн. Українсько-німецьким спільним підприємством в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл каттер манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» не проведено з позивачем розрахунок згідно вищевказаної заборгованості, що не заперечується самим підприємством. Відтак, оскільки відповідач добровільно не сплатив заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не виконано обов`язку щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсійв розмірах визначених позивачем на підставі розрахунків цих витрат, які надсилалися підприємству, з огляду на що заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено категорії працівників, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах. Частиною другою «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Покриття витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частин другої і третьої статті 114 цього Закону до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону, здійснюється у такому порядку: підприємства та організації (крім сільськогосподарських товаровиробників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України) вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім тих, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України; на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 цього Закону, - до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону за раніше діючим порядком. Порядок та розмір відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах визначений Розділом 6 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 №21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за №64/8663 (далі Інструкція №21-1). Відповідно до пункту 6.1 Інструкції №21-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для платників, зазначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 розділу 2 цієї Інструкції (крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені у підпункті 4 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України), відшкодуванню підлягають фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону №1788-XII до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частини другої статті 114 Закону №1058-IV: особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім тих, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за Списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України; особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону №1788-XII та пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону №1058-IV. Пунктом 6.4 Інструкції №21-1 визначено, що розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається органами Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини другої«Прикінцевих положень» Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом місяця з новопризначених (перерахованих) пенсій. Положеннями пункту 6.7 Інструкції №21-1 передбачено, що підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання тощо), органи Пенсійного фонду повідомляють про це підприємства у розрахунку, який направляється підприємству в місячний строк з дня прийняття рішення про зміну розміру пенсії або про припинення виплати пенсії. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини другої «Прикінцевих положень» Закону, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць. Відповідно до пункту 6.8 Інструкції №21-1 у разі призначення пенсій на пільгових умовах особам, які мають необхідний стаж роботи не за місцем призначення цієї пенсії, орган Пенсійного фонду за місцем призначення пенсії надсилає розрахунок згідно з додатками, зазначеними у пункті 6.4 цієї глави для зазначених підприємств, у двох примірниках через орган Пенсійного фонду за місцезнаходженням цього підприємства (крім підприємств, місцезнаходженням яких є вільна економічна зона «Крим»). Відшкодування сум фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у таких випадках здійснюється підприємством на рахунки органу Пенсійного фонду за місцезнаходженням підприємства. Отже, обов`язок з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини другої «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, в частині пенсій призначених у порядку статті 13 Закону №1788-ХІІ, покладений на підприємства. При цьому, колегія суддів зазначає, що обов`язок визначення сум відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій покладено на позивача, відповідач зобов`язаний здійснити відшкодування зазначених витрат в розмірах визначених позивачем, підставою для відшкодування вказаних сум є розрахунки цих витрат, який надсилається підприємству. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2019 року у справі №460/3113/18. До того ж, колегія суддів вказує на те, що органи Пенсійного фонду зобов`язані повідомити підприємство про настання обставин, які впливають на суму відшкодування, шляхом надіслання підприємству розрахунку. У справі, яка розглядається встановлено, що на виконання вимог пункту 6.4 Інструкції №21-2 позивачем на адресу відповідача були надіслані розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV в частині пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII за жовтень-грудень 2018 року, січень-березень 2019 року та за квітень-серпень 2019 року. При цьому, вищезазначені розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій відповідачам оскаржені не були, а отже є узгодженими. Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору у даній справі є стягнення сум коштів, зазначених у розрахунках позивача, а не законність цих розрахунків чи правомірність дій позивача при нарахуванні відповідачу сум по відшкодуванню пільгової пенсії. Апеляційний суд враховує також ту обставину, що відповідач під час розгляду справи не заперечував щодо наявності у нього зазначеного обов`язку, проте стверджував, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом. Доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів оцінює критично, з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. В свою чергу, статтею 106 Закону №1058-IV передбачена відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплату і доставку пенсій, та їх посадових осіб, згідно із частиною п`ятнадцятою якої строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Так, Верховний Суд України у постанові від 25 листопада 2015 року у справі №803/2199/14 та Верховний Суд, зокрема у постановах від 20 березня 2018 року у справі №804/18891/14, від 25 травня 2018 року у справі №809/1756/15, від 26 червня 2018 року у справі №804/8277/14 висловив правовий висновок, відповідно до якого у разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п`ятнадцятої статті 106 Закону №1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), та статтею 122 КАС України (в редакції, після 15.12.2017) не застосовуються. Верховний Суд у постановах від 28 листопада 2019 року у справі №460/3113/18, від 20 грудня 2019 року у справі №806/1240/16 вирішив не відступати від зазначеного вище висновку, оскільки в даному випадку термін «недоїмка» вжито в широкому розумінні заборгованості. Тобто, в розумінні суми фінансових зобов`язань (грошових боргів), що підлягає погашенню, поверненню в певний термін. Таким, чином, у разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах строки звернення до суду, визначені положеннями КАС України не застосовуються. Зважаючи на викладене, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими та не приймаються до уваги колегією суддів. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №812/1347/17, від 06 березня 2018 року у справі №812/1112/17, від 11 квітня 2018 року у справі №808/1672/17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки в зазначених постановах не міститься висновку щодо застосування положень частини п`ятнадцятої статті 106 Закону №1058-IV. Спірні відносини, що виникли у тих справах виникли за інших обставин та стосувались дій відповідних територіальних пенсійних органів щодо зарахування сум єдиного внеску в рахунок боргу (суми недоїмки, штрафних санкцій та пені) у порядку календарної черговості його виникнення відповідно до частини шостої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». В зазначених рішеннях Верховний Суд лише сформулював позицію щодо права органів Пенсійного фонду України спрямовувати суми на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення щодо недоїмок, пені та фінансових санкцій. Інших доводів, які б дозволили вважати, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для задоволення позову, апеляційна скарга не містить. Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем доказів про сплату заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, не подано, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Українсько-німецького спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. Б. Заверуха Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 02 липня 2020 року.