Постанова 4855 № 810/2839/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/2839/18 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "РІЧ" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ДФС України від 05 січня 2018 року № 539771/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 504 від 08 листопада 2017 року та зобов`язати ДФС України зареєструвати податкову накладну № 504 від 08 листопада 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її надсилання. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що така підстава для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення Комісією у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів. Наголосив, що оскаржуване рішення об`єктивно не містять чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття Комісією ДФС України рішень про відмову в реєстрації податкової накладної, що свідчить про його необґрунтованість. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що згідно з вимогами Кабінету Міністрів України № 190 від 29 березня 2017 року підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: 1) ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/ розрахунку коригування, до якої/якого застосовано процедура зупинення реєстрації згідно п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України; 2) ненадання платником податку копій документів, які складені з порушення законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування. При цьому підкреслює, що позивачем не було надано копій первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій та вважає, що під час прийняття оспорюваного рішення ДФС України діяло в рамках закону, тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Крім того, в апеляційній скарзі ДПС України заявило клопотання про заміну Державної фіскальної служби України на її правонаступника: Державну податкову службу України. Ознайомившись із заявленим клопотанням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби та Державної митної служби. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено реорганізувати територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби згідно відповідного переліку. Також установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на Державну податкову службу. Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 28 серпня 2019 року № 36 «Про початок діяльності Державної податкової служби України», розпочато виконання Державною податковою службою України функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8) на її правонаступника: Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8). У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "РІЧ" зареєстроване юридичною особою та відповідно видами діяльності якого згідно коду КВЕД 30.20 є виробництво залізничних локомотивів і рухомого складу (основний); КВЕД 30.99. виробництво інших транспортних засобів і обладнання, не віднесених до інших угруповань; КВЕД 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту ; КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; КВЕД 47.19 інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; КВЕД 47.78 роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах. 18 травня 2015 між ТОВ НПП "РІЧ" (продавець) та ТОВ "МТПО ДНЕПР" (покупець) був укладений договір поставки товару № 205, у порядку та на умовах якого ТОВ НПП "РІЧ" зобов`язувався виготовити і передати у власність ТОВ "МТПО ДНЕПР" запасні частини згідно специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (а.с.17-18). Відповідно до пункту 2.1 договору від 18 травня 2015 № 205, покупець оплачує поставлений товар за ціною, вказаною у специфікації додатку до договору. Поставка продукції - згідно строків обумовлених у специфікаціях до даного договору (п.3.1 Договору № 205 від 18 травня 2015. Судом встановлено, що 08 листопада 2017 року позивачем у межах договору від 18 травня 2015 № 205 був виставлений ТОВ "МТПО ДНЕРП" рахунок на оплату № 412 на суму 13056,00 грн., в тому числі ПДВ 2176,00 грн. за товар - шайба тарільчаста, 100 жовтня 051-0 (а.с. 23). Крім того, згідно видаткової накладної № 461 від 08 листопада 2017 року вказаний товар було поставлено покупцю - ТОВ "МТПО ДНЕПР". З матеріалів справи вбачається, що для виробництва поставленого ТОВ "МТПО ДНЕПР" товару ТОВ НПП "РІЧ" на підставі укладеного договору поставки товару № 27/ДЗ від 14 жовтня 2013 укладено між ТОВ "АВ метал груп" та позивачем щодо поставки товару (металопрокату) та додаткової угоди № 1 до договору поставки № 27/ДЗ від 14 жовтня 2013 було зроблено заявку на поставку товару. В результаті чого, ТОВ "АВ метал Груп" за видатковою накладною № 25000740 від 06 жовтня 2017 року поставило ТОВ НПП "РІЧ" товар (круг 26 мм. ст.38 ХС н/дл 3,5-5,5 та круг 60 мм ст.38 ХС, н/дл 3,5-5,5 м) та виставило рахунок на оплату № 2500000717 від 03 жовтня 2017 року в сумі 320849,94 грн. (а.с.25). Оплата товару була здійснена позивачем відповідно до платіжних доручень № 1175 від 20 жовтня 2017 року, № 1210 від 23 жовтня 2017 року, № 1218 від 27 жовтня 2017 року, № 1235 від 30 жовтня 2017 року, № 1245 від 31 жовтня 2017 року, № 1250 від 01 листопада 2017 року (а.с.29-35). При цьому, 28 листопада 2017 року ТОВ НВП "РІЧ" засобами електронного зв`язку надіслало ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 504 від 08 листопада 2017 року, яка виписана на підставі відвантаження за Рахунком № 412 від 08 листопада 2017 року згідно видаткової накладної № 461 від 08 листопада 2017 року від ТОВ "МТПО ДНЕПР" на загальну суму ПДВ 13056,00 грн. Станом на час подання податкової декларації сплата за продукцію згідно рахунку 412 від 08 листопада 2017 року не відбулася. Крім того, 28 листопада 2017 року ДФС України отримала і прийняла документи, але зупинила реєстрацію в Єдиному реєстрі податкової накладної № 504 від 08 листопада 2017 року із-за помилки : "Відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13 червня 2017 року №

567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 7302. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК". Відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу та, згідно п.1 ч.1 Вичерпного переліку, 29 грудня 2017 року ТОВ НВП "РІЧ" повідомленням про підтвердження реальності здійснення операції падало до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податку вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних, а саме: договори, первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, розрахункові документи, видаткові накладні, платіжні доручення (а.с.60). Проте, Комісія ДФС України винесла Рішення від 05 січня 2018 року № 539771/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 504 від 08 листопада 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних із-за: "надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування". Як вбачається з матеріалів справи, листом від 17 січня 2018 року вих.№ 17-1/4 ТОВ НВП "РІЧ" направило до Державної фіскальної служби України скаргу на рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування, у якій обґрунтовуючи протиправність рішення Комісії ДФС України від 05 січня 2018 року № 539771/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 504 від 08 листопада 2017 року просило його скасувати та зареєструвати податкову накладну №

504. Вказана скарга, згідно відомостей рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення ТОВ НВП "РІЧ" була направлена та доставлена 19 січня 2018 року Державній фіскальній службі України (зворотня сторона а.с.64). Не погоджуючись з правомірністю прийнятого ДФС рішення від 05 січня 2018 року № 539771/32130221 про відмову в реєстрації податкової накладної № 504 від 08 листопада 2017 року позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до комісії ДФС України документів, які є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, то, у даному випадку, у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язати ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної від 08 листопада 2017 року № 504 в Єдиному реєстрі податкових накладних. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначено у Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246). Пунктом 5 Порядку № 1246 передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Реєстрації підлягають податкові накладні та/або розрахунки коригування (у тому числі ті, що не надаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, складені за операціями з постачання послуг нерезидентом) незалежно від суми податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування. Пунктом 12 Порядку № 1246 передбачено здійснення в автоматичному режимі розшифрування та проведення перевірки поданих податкових накладних, серед іншого, на відповідність критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу. Наведене положення відповідає пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України, яким закріплено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. За результатами перевірок, визначених пунктом 12 Порядку № 1246, податковим органом формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). Така квитанція надсилається платнику податку в автоматичному режимі (в електронному вигляді у текстовому форматі) протягом операційного дня і є підтвердженням зупинення такої реєстрації. Положення підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України визначають, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Критерії оцінки, Перелік документів). Пунктом шостим Критеріїв оцінки визначено два критерії для проведення Моніторингу податкової накладної, при цьому за змістом пункту першого Переліку документів для кожного із критеріїв законодавцем визначено специфічний (окремий) перелік документів, які платник податків може подати податковому органу для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Цим же наказом затверджений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік № 567, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).Згідно із підпунктом 1 пункту 6 Критеріїв, який був зазначений відповідачем в квитанціях № 1 в якості підстави для зупинення реєстрації податкових накладних, моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями: 1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 рази більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу постачання такого товару/послуг, зазначеного у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, та обсягу придбання на митній території України та/або ввезення на митну територію України відповідного товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, та митних деклараціях, і переважання в такому залишку товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, більше 75 % загального такого залишку та відсутність товару/послуги, зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється). У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу. Судова колегія зазначає, що згідно із пунктом 1 Переліку № 567 для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, визначений такий вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних: - договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; - договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; - первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; - розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; - документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. При цьому, вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до пункту 2 Переліку № 567 письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та нормативно-правового акта щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами. Згідно із підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 ПК України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Зазначена комісія приймає рішення про: - реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; - відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України. Такі підстави встановлені постановою Кабінетом Міністрів України від 29 березня 2017 року № 190, якою закріплено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: - ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу; - ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу; - надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування. Зі змісту оскаржуваних рішень слідує, що саме остання обставина зазначена Комісією ДФС України як підстава для їх прийняття. Така підстава для відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування за своєю суттю є складною, оскільки містить у своєму складі два можливі критерії: наявність порушень у наданих копіях документів; недостатність наданих копій документів. При цьому, конструкція наведеної вище норми постанови Кабінету Міністрів України містить сполучники "та/або", що свідчить про альтернативну можливість існування тієї чи іншої підстави для відмови. Зазначене свідчить про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення у ній Комісія ДФС України повинна встановити конкретну обставину із двох наведених, або ж зазначити про існування двох підстав без використання сполучника "або". Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податків документів для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених Переліком №

567. У свою чергу, така підстава для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення Комісією у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів. Відповідно до п. 16 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 566, Комісією розглядаються письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, а також висновок контролюючого органу з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації. Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що Комісія може перевірити подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, в тому числі електронні, одержані від інших платників податків, засобів масової інформації тощо). Згідно із пунктом 5.1 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом ДФС від 26 червня 2017 року № 450, матеріали, що виносяться на розгляд Комісії ДФС, включають, серед іншого: письмові пояснення та/або копії документів платника податку стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації; таблицю даних платника податку, яка надана платником податку до ДФС. Отже, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення Комісією ДФС України відповідного засідання, на якому членами Комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання. У той же час, в оскаржуваному рішенні про відмову у реєстрації податкових накладних не зазначено, які саме документи з наданих позивачем, складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних; Комісією ДФС України не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів. Оскаржуваним рішенням Комісією ДФС було відмовлено в реєстрації податкової накладної з підстави надання платником податку копії документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування. При цьому, ДФС України лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з Переліком № 567 не надано; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови у реєстрації. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). У той же час, оскаржуване рішення об`єктивно не містять чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття Комісією ДФС України рішень про відмову в реєстрації податкової накладної, що свідчить про його необґрунтованість. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що всі вказані первинні документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій. Отже, відповідність обсягу реалізованого позивачем товару підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які, як зазначено вище, за допомогою сервісу "Електронний кабінет платника" були надіслані позивачем Державній фіскальній службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію зазначених податкових накладних. Разом з тим, Комісією ДФС України, незважаючи на вказані повідомлення позивача та додані до них документи, що підтверджують факти, викладені у повідомленнях, прийнято оскаржуване рішення про відмову в реєстрації податкової накладної без уточнення підстав неврахування наданих позивачем документів. З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії ДФС України по прийняттю спірного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Ради Європи 77 (31) від 28 вересня 1977, що свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати в подальшому свою господарську діяльність. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління". З урахуванням наявності у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення господарської операції між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "МТПО Днепр", приймаючи до уваги те, що такі документи були надані позивачем податковому органу, колегія суддів приходить до висновку, що останній не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у реєстрації податкової накладної. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Державної фіскальної служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 08 листопада 2017 року № 504, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обов`язків платника податків. У той же час, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на комісію ДФС України. Згідно із підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій: а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Аналогічні положення закріплені й у пункті 19 Порядку № 1246. При цьому, пунктом 20 Порядку № 1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду. Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України. Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття комісією ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в ЄРПН та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, судова колегія приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірну податкову накладну. При цьому, задовольняючи вимоги позивача про зобов`язання відповідача зареєструвати податкову накладну в ЄРПН, суд виходить з того, що такий спосіб захисту порушеного права не є формою втручання у дискреційні повноваження відповідача та є належним і ефективним способом відновлення порушених прав позивача, що виключають необхідність повторного звернення до суду. Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що дискреційні функції Державної фіскальної служби України як суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішення щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН чітко визначені законом, оскільки наказом Міністерства фінансів України № 567 від 13 червня 2017 року визначений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Оскільки під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до комісії ДФС України документів, які є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, суд вважає, що, у даному випадку, у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язати ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної від 08 листопада 2017 року № 504 в Єдиному реєстрі податкових накладних. При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 (заява № 38722/02)). Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)". У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 08 листопада 2017 року № 504, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов