Постанова 4855 № 357/13850/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 357/13850/19 Головуючий у 1 інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Горяйнова А.М. Мєзєнцева Є.І. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила скасувати постанову від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 , прийнятою старшим державним виконавцем Білоцеківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Козачук Н.А. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення виконавчого збору від 26.11.2019 по виконавчому провадженні № 60328361. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що постанова про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». 01 липня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . 04 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області із заявою (вх. №28386/15.24-40 від 16.10.2019 р.) про прийняття до виконання виконавчого листа № 2/357/544/19 від 23 вересня 2019 року, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за рішенням від 24 квітня 2019 року, яким усунуто перешкоди у здійсненні права користування власністю та спільною частиною земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язати ОСОБА_1 : демонтувати ворота, звільнивши прохід до зовнішньої стіни добудови -14,0 кв.м., що належить ОСОБА_2 , яка примикає до частини будинку, та надати вільний доступ до спільної частини земельної ділянки -0,0014 га.; - демонтувати металевий каркас, який закріплений на стіні добудови -14,0 кв.м., що належить ОСОБА_2 , і яка примикає до частини будинку. На підставі виконавчого листа №2/357/544/19, державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Козачук Н.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 жовтня 2019 року ВП №60328361. У постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 60328361 від 17 жовтня 2019 року зазначено про обов`язок боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 8 346 грн. Відповідно до відомостей супровідного листа від 17 жовтня 2019 року № 78459, Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 жовтня 2019 року ВП №60328361 боржнику ( ОСОБА_1 ) та стягувачу ( ОСОБА_2 ). 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Білоцерківського міського ВДВС ГТУЮ, у якій повідомила про те, що нею демонтовано ворота та звільнено прохід до зовнішньої стіни добудови, демонтовано металевий каркас та, зокрема, усунено перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування власністю та спільної частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно акта державного виконавця від 25 листопада 2019 року, державним виконавцем Білоцерківського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області Козачук Н.А. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/357/544/19, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про усунення перешкод ОСОБА_2 у здійсненні права користування власністю та спільною частиною земельної ділянки встановлено, що рішення суду виконано, а саме: - демонтовано ворота, звільнено прохід до зовнішньої стіни, добудови - 14,0 кв.м., що належить ОСОБА_2 , яка примикає до частини будинку ОСОБА_1 , та надано вільний доступ до спільної частини земельної ділянки - 0,0014 га.; - демонтовано металевий каркас, який закріплений на стіні добудови - 14,0 кв.м., що належить ОСОБА_2 , і яка примикає до частини будинку ОСОБА_1 . Старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Козачук Н.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 26 листопада 2019 року, якою закінчено виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Того ж дня, 26 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 8346,00 грн. по виконавчому провадженню № 60328361 , а також, постанову про стягнення витрат по виконавчому провадженню на суму 300,00 грн. та витрат за користування в сумі 69,00 грн. Вказана постанова була направлена рекомендованим поштовим відправленням на адресу боржника і стягувача та 03 грудня 2019 року була отримана ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором 0911310104283. Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ). Статтею 1 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VІІІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За приписами ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VІІІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 5 статті 26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Положеннями ч.ч. 1-2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. У відповідності до ч. 4 ст. 27 Закону №1404-VІІІ, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. За приписами ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VІІІ, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Норми ч. 9 ст. 27 Закону №1404-VІІІ визначають, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Згідно ч.ч. 1-2 ст. 42 Закону №1404-VІІІ, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону №1404-VІІІ передбачено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Частиною 4 статті 42 Закону №1404-VІІІ визначено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5). Пунктом 2 Розділу VІ Інструкції №512/5 встановлено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом. Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 затверджено Види та розміри витрат виконавчого провадження, розділом I яких передбачено, що до витрат виконавчого провадження належать, зокрема, витрати на виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари), пересилання документів виконавчого провадження (конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку), плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Київській області із заявою від 04 жовтня 2019 року про прийняття до виконання виконавчого листа № 2/357/544/19 від 23 вересня 2019 року, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за рішенням від 24 квітня 2019 року (а.с. 116). Державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Козачук Н.А., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 жовтня 2019 року ВП №60328361 (а.с. 115 звор.). Також, старшим державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Козачук Н.А було винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року ВП №60328361 (а.с. 47). Вищезазначеною постаново стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 8 346,00 грн. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові 20 листопада 2019 року у справі №480/1558/19 зазначив наступне: «…стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Таким чином, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору». Так, 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою від 08.11.2019 року, в якій повідомила відповідача про добровільне виконання рішення суду шляхом усунення перешкод ОСОБА_2 у здійсненні права користування власністю (а.с. 113). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що, на час добровільного виконання нею рішення суду, їй не було відомо про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року по виконавчому провадженню № 60328361, відповідач повинен був би застосувати приписи частини 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та не стягувати виконавчий збір, у зв`язку з добровільним виконанням виконавчого документу ОСОБА_1 . Щодо твердження апелянта про те, що постанову про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 було отримано 05 листопада 2019 року, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи свідчать, що, відповідно до трек-номеру 0911309988585, що міститься на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 , згідно відомостей сайту «Укрпошта», відправлення вручено особисто 12 листопада 2019 року за адресою: 09109, м. Біла Церква, о 14:31:00. Того ж дня, 12 листопада 2019 року вказане поштове відправлення прийняте для відправлення за зворотньою адресою, про що свідчать відомості відбитку штампу відділення поштового зв`язку на самому повідомленні та відомості з сайту «Укрпошта» за трек-номером 0910900436137 (а.с. 126, 127). З вищезазначеного вбачається, що ОСОБА_1 станом на 05 листопада 2019 року не було відомо про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2/357/544/19. Тобто, позивач, звертаючись до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою, в якій повідомила про виконання рішення суду, не була обізнана про відкриття виконавчого провадження №60328361. Доводи апелянта про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VІІІ, на думку колегії суддів, не спростовують висновки суду про необхідність застосування до спірних правовідносин частини 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги та визнано протиправною та скасовано постанову Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2019 року по виконавчому провадженні № 60328361. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в строк, визначений статтею 328 - 329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Горяйнов А.М. Мєзєнцев Є.І.