Постанова 4852 № 160/342/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 липня 2020 року м. Дніпросправа № 160/342/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (головуючий суддя Маковська О.В.) в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард Промбуд» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард Промбуд» (далі Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі Відповідач), в якому просило визнати незаконною та скасувати постанову про накладання штрафу №ДН 2752/1511/АВ-ДН3422П15/МГ-ФС/646 від 20.12.2019 на суму 83460,00 грн. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що допущене Позивачем порушення ч. 1 ст. 83 КЗпП України не підпадає під визначення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року адміністративний позов задоволено (а.с.210-211). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, внаслідок чого висновок Відповідача щодо правомірності притягнення Позивача до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Відповідач, із посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що Закон України «Про оплату праці» визначає, що оплата щорічних відпусток відноситься до гарантій працівників, які є мінімальними державними гарантіями. Відповідач вказує, що посилання суду першої інстанції на те, що оплата праці врегульована лише главою VII КЗпП України, а гарантії та компенсації встановлені у главі VIII КЗпП України, в той же час наведені норми не містять положень щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч. 1 ст. 83 КЗпП України, є необґрунтованими. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Позивач, який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання представника не направив, про причини неявки суд не сповістив. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням думки представника Відповідача, ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи, які не з`явились. В судовому засіданні представник Відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі. Заслухавши пояснення представника Відповідача, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до наказу ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 27.09.2019 №649-І та направлення від 27.09.2019 №313-Н, у період з 01.10.2019 по 07.10.2019 Відповідачем було проведено інспекційне відвідування зі здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про працю ТОВ «Авангард Промбуд». За результатами інспекційного відвідування складено Акт від 07.10.2019 №ДН2752/1511/АВ та винесено Припис від 07.10.2019 №ДН2752/1511/АВ/П, відповідно до якого зобов`язано директора підприємства усунути наступні порушення: - ч.1 ст.83 КЗпП України компенсація за невикористані дні щорічної відпустки звільненим працівникам виплачується не в повному обсязі, внаслідок чого не дотримано вимоги ст.12 Закону України «Про оплату праці»; - ч.1 ст.116 КЗпП України остаточний розрахунок зі звільненими працівниками проведено несвоєчасно; - ч.1 ст.117 КЗпП України виплата остаточного розрахунку звільненим працівникам проводиться без урахування вимог ч.1 ст.117 КЗпП України. Відповідно до матеріалів справи, Відповідачем в період з 29.10.2019 по 31.10.2019 проведено інспекційне відвідування зі здійснення контролю за станом виконання раніше виданого припису, за результатами якого складено Акт від 31.10.2019 та встановлено, що Позивачем не усунуто порушення ч.1 ст.83 КЗпП України. За результатами інспекційного відвідування Відповідачем винесено постанову від 20.12.2019 №ДН2752/1511/АВ-ДН3422П1511/МГ-ФС/646, якою на підставі абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України на ТОВ «Авангард Промбуд» накладено штраф в розмірі 83460 грн. Судом встановлено, що Позивачем не заперечується допущення ним порушень ч.1 ст.83 КЗпП України щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в розмірі 143,33 грн. Проте, Позивач не погоджується щодо застосування до нього штрафу саме на підставі ч.4 ст.265 КЗпП України, оскільки вважає, що допущене ним порушення не підпадає під визначення мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Нормами абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Згідно ст.12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці. Крім того, за приписами ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці. Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України. При цьому, глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч. 1 ст. 83 КЗпП України, так само як і ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці», що містить перелік норм оплати праці. У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. З огляду на викладене матеріально-правове регулювання, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що Відповідачем у спірних правовідносинах помилково ототожнено державні гарантії, пов`язані із відпусткою, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, внаслідок чого висновок Відповідача щодо правомірності притягнення Позивача до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 16 березня 2020 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги Відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року по справі №160/342/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 02 липня 2020 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова