Постанова 4824 № 236/1059/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8162/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2020 року місто Київ справа №236/1059/19-ц Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, винагороди за 2016 рік, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати,- В С Т А Н О В И В: В березні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на її користь: 31316,43 грн. - розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період липень 2016 року, березень-липень 2017 року разом з грошовою компенсацією за невикористану щорічну відпустку та одноразовою грошовою вихідною допомогою у розмірі середньомісячного заробітку; 2038,66 грн. - суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік; 104900,25 грн. - розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року по 31 жовтня 2018 року; 4968,23 грн. - компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона з 10 жовтня 1982 року працювала у ДП «Донецька залізниця», відповідно до наказу №47/ос від 09 квітня 2012 року була переведена на посаду провідного економіста інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця». Вказувала, що з 01 серпня 2016 року згідно з наказом №1/ос від 29 липня 2016 року, у зв`язку з реорганізацією ДП«Донецька залізниця» з нею продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді провідного економіста з окладом у розмірі 5065 грн. виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Зазначала, що відповідно до наказу від 10 липня 2017 року №2926/ДН-ос вона звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України,у зв`язку зі скороченням штату працівників. Посилалася на те, що в день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачена заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року та за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку. Виплачено їй було лише аванс за березень 2017 року у розмірі 3000 грн. Вказувала, що у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнутоз АТ«Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 31316,43грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 31 жовтня 2018 року без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів у розмірі 104900,25 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 4968,23 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнутоз ПАТ«Українська залізниця» на користь держави 1411,84 грн. судового збору. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції, стягуючи заборгованість із заробітної плати не врахував того, що з 16 березня 2017 року внаслідок Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» стала відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також стала неможливою передача з непідконтрольної території первинних документів, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, тобто саме внаслідок відсутності, а не втрати первинних документів на підконтрольній українській владі території, нарахування заробітної плати було припинено. Вказував, що судом першої інстанції не враховано те, що в липні 2016 року позивач не мала трудових відносин з ПАТ «Укрзалізниця», а мала трудові відносини з ДП «Донецька залізниця», а тому відносно заробітної плати за липень 2016 року вважає, що належним відповідачем є саме ДП «Донецька залізниця». Зазначав, що суми заборгованості за березень 2017 року, судом першої інстанції взято до уваги зі слів позивача, що вона отримала 3000 грн., натомість з боку АТ «Укрзалізниця» були надані документальні підтвердження, що позивач отримала не 3000 грн., а 2835,88 грн. Зауважував, що виходячи з невірного розрахунку основної заборгованості, сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 4968,23 грн. відповідно теж є недостовірною. Посилався на те, що стягуючи суму середнього заробітку, суд першої інстанції порушив вимоги Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року, а саме - при вирахуванні середньоденної заробітної плати використав травень 2017 року та червень 2017 року, не звернувши уваги на те, що навіть згідно розрахункових листів, наданих позивачем, остання в цей період не працювала. Вказував, на те, що відсутня вина відповідача у нездійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року як належним доказом, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання ПАТ «Укрзалізниця» своїх обов`язків перед позивачем. Відзиву на апеляційну скаргу відповідача АТ «Українська залізниця» від позивачадо Київського апеляційного суду не надходило. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року, з березня 2017 року по липень 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у загальному розмірі 31316,43 грн. При цьому, суд першої інстанції критично оцінив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем та не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, оскільки такий не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Середній заробіток за час вимушеного прогулу судом першої інстанції визначений, виходячи з розрахунків, наданих позивачем, з урахуванням положень ст.235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 4968,23 грн. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, наказом №141/л від 10 жовтня 1982 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ДП «Донецька залізниця». Відповідно до наказу №47/ос від 09 квітня 2012 року позивач була переведена на посаду провідного економіста інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця». З 01 серпня 2016 згідно з наказом ПАТ «Укрзалізниця» №1/ос від 29 липня 2016 року, у зв`язку з реорганізацією інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця» у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з позивачем продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді провідного економіста виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з окладом у розмірі 5065 грн. Відповідно до наказу виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» № 21/ІОЦ від 21 березня 2017 року позивачу з 01 березня 2017 року збільшено оклад до 6331 грн. Наказом виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року №19/ІОЦ, встановлено початок простою з 08-00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр». На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. 17 липня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до наказу виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 10 липня 2017 року № 2926/ДН-ос звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату працівників. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що в день звільнення їй не була виплачена заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року та за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку. Зазначала, що у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18 червня 2015 року, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності). Позивач на підтвердження своїх вимог посилалась на розрахунки заробітної плати за липень 2016 року, грудень 2016 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року, розрахунок оплати відпустки, розрахунок оплати середньої зарплати, табелі обліку використання робочого часу за липень 2016 року, грудень 2016 року, березень 2017 року, квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, липень 2017 року. Разом з тим, надані позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунки заробітної плати, розрахунок оплати відпустки, розрахунок оплати середньої зарплати, табелі обліку використання робочого часу не є належними доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем,оскільки вони не містять штампу підприємства, дату, вихідний номер довідки, підпис керівника та/або головного бухгалтера. А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні належні докази, які могли б підтвердити розмір заробітної плати позивача за спірний період. Крім того, з довідки про доходи від 06 червня 2019 року №490/1, виданої структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» вбачається, що ОСОБА_1 за березень 2017 року було нараховано 3566,33 грн., до видачі - 2835,88 грн. Вказана довідка містить підпис начальника Подлузького В.О. та скріплена печаткою підприємства. Відповідно до відомості про виплату грошей №30 за березень 2017 року позивачувиплачено 2835,88 грн. заробітної плати. При цьому, з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 вбачається, що ОСОБА_1 не була нарахована заробітна плата за липень 2016 року, квітень-липень 2017 року. Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій. Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Вказане узгоджується з правовимивисновками, викладенимиВерховнимСудому постановахвід 11 квітня 2018 року у справі №761/12893/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Заперечуючи проти позову відповідач посилався на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця». Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)». У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову». Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічний правовий висновок міститься у постановахВерховногоСудуУкраїни від 11 листопада 2015 року у справі №6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі №6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі №6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьк. У п.7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Отже, встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі №233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі №369/28/19, 02 квітня 2020 року у справі №610/2068/19, від 29 квітня 2020 року у справі №323/3736/18. А відтак, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем обов`язків передбачених ст.ст.47, 83, 115 та 116 КЗпП України відбулось не з вини ПАТ «Українська залізниця», а були викликані обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року. Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, оскільки він є належним доказом, який засвідчує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати. При цьому, позивачем не надано належних доказів на підтвердження її позовних вимог. А відтак, підстав для задоволення позову колегія суддів не вбачає. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, винагороди за 2016 рік, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: