Постанова 4815 № 569/20243/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2020 року м. Рівне Справа № 569/20243/19 Провадження № 22-ц/4815/760/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Хилевича С.В., Боймиструка С.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот", розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2020 року в складі судді Харечка С.П., ухвалене в м. Рівне, дата складання повного судового рішення не вказана, в с т а н о в и в: 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПрАТ "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. Позов мотивує тим, що 30 травня 2017 року він був прийнятий на роботу ВАТ "Рівнеазот", яке згодом було переіменовано на ПрАТ "Рівнеазот", на посаду провідного фахівця з питань розвитку представництва ВАТ "Рівнеазот" у м. Києві. 30 березня 2018 року його було звільнено з роботи за згодою сторін відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України. На день звільнення на підприємстві рахувалась перед ним заборгованість із виплати заробітної плати на суму 22200 грн. 79 коп. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2019 року по справі №569/1708/19 стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на його користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 22200 грн. 79 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 02 квітня 2018 року по 21 червня 2019 року включно в розмірі 373 112 грн. 60 коп. без утримання податків та обов`язкових платежів. Однак, сума заборгованості із заробітної плати у розмірі 22000 грн. 79 коп., фактично виплачена йому 29 липня 2019 року, що підтверджується випискою за його картковим рахунком. Вважає, що у відповідності до ст.117 КЗпП України він має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 22 червня 2019 року по 26 липня 2019 року включно в розмірі 29359,68 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 22 червня 2019 року по 26 липня 2019 року у розмірі 29359, 68 грн. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач на час звільнення ОСОБА_1 не здійснив з ним повний розрахунок по заробітній платі, а тому ПрАТ "Рівнеазот" зобов`язане сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. В поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/ 15-ц (провадження № 14-623цс18) з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Звертає увагу, що сума невиплаченої позивачу заробітної плати (22000,79 грн.) є більшою в один раз ніж визначена сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні в даній справі (29 359,68грн.). При цьому, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2019 року по справі №569/3708/19 на користь позивача вже стягнуто 373112,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1 000 грн. Просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір стягнутого з ПрАТ "Рівнеазот" на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 29359,68 грн. до 1000 грн. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що з 30 травня 2017 року ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах. Наказом №560ВК від 26 березня 2018 року позивач 30 березня 2018 року був звільнений з посади провідного фахівця з питань розвитку представництва ПрАТ "Рівнеазот" у м. Києві за п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. На день звільнення у відповідача існувала перед ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 22200 грн. 79 коп. Однак, належні позивачу суми в день звільнення йому ПрАТ "Рівнеазот" виплачені не були. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2019 року по справі №569/1708/19 стягнуто з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 22200 грн. 79 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 02 квітня 2018 року по 21 червня 2019 року включно в розмірі 373112 грн. 60 коп. без утримання податків та обов`язкових платежів. Однак, стягнута судом заборгованість по заробітній платі була перерахована ПрАТ "Рівнеазот" на картковий рахунок позивача лише 29 липня 2019 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку. Дані обставини відповідачем не оспорюється. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. За викладених вище обставин, оскільки, відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, висновок суду першої інстанції про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України є правильним. Разом з цим, метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві колегія суддів доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Згідно наведеного позивачем розрахунку, з яким погодився суд першої інстанції, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 червня 2019 року по 26 липня 2019 року включно становить 29359,68 грн. Правильність вказаного розрахунку ПрАТ "Рівнеазот" не оспорює, а лише просить зменшити розмір, стягнутого з нього на користь позивача, середнього заробітку в зв`язку з його очевидною неспівмірністю із встановленим розміром заборгованості та характером цієї заборгованості. Судом встановлено, що розмір самої заборгованості по заробітній платі, яка не була виплачена позивачу при звільненні становить 22200,79 грн. та є меншою за суму середнього заробітку, який просить стягнути позивач за час затримки розрахунку при звільненні (29359,68 грн.). Крім того, колегією суддів взято до уваги, що до розгляду даної справи з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 червня 2019 року по справі №569/1708/19 вже було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 373112,60 грн., що більш як в шістнадцять разів перевищує розмір невиплаченої при звільненні заробітної плати. З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29359,68 грн. до 3000 грн. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позову підлягав сплаті судовий збір в сумі 768,4 грн., який позивачем сплачено не було. Відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено 1152,60 грн. судового збору. Позов задоволено на 10,22% (3000:29359,68х100). В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з ПрАТ "Рівнеазот" на його рахунок слід віднести судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 196,33 грн. (78,53+117,80). З позивача підлягають стягненню на користь відповідача судові витрати, понесені по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги, в сумі 1034,80 грн. (1152,6х89,78%), а також на користь держави судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 689,87 (768,4х89,78%). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2020 року змінити. Зменшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29359,68 грн. до 3000(три тисячі) грн. Стягнути ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" судові витрати, понесені по сплаті судового збору в сумі 1034 (одна тисяча тридцять чотири) грн. 80 коп. Стягнути ОСОБА_1 на користь державного бюджету судовий збір в сумі 689(шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 87 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 . Відповідач Приватне акціонерне товариство "Рівнеазот", місце знаходження: 33017 м.Рівне 17; ЄДРПОУ: 05607824. Постанова виготовлена 30.06. 2020 року Судді: Бондаренко Н.В. Боймиструк С.В. Хилевич С.В.