Постанова 4855 № 580/3472/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3472/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гаращенко В.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бабенка К.А., Губської Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області) в якому просив: - визнати незаконним рішення ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до статті Закону №3723-XII; - зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію державного службовця по інвалідності, відповідно до частин 7-12 статті 37 Закону №3723- XII, в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за вересень місяць 2019 року, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, на підставі довідок про складові заробітної плати від 21.10.2019 року №04-1577/19 та 04- 1578/19. - зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області провести перерахунок пенсії позивача, починаючи з 17.10.2019 року, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року значений позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасувано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 971010194192 від 29.10.2019 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за заявою ОСОБА_1 від 22.10.2019 року здійснити його переведення на пенсію державного службовця по інвалідності, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3733-ХІІ, провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про складові заробітної плати №04-1577/19 та №04-1578/19 від 21 жовтня 2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 року дану праву прийнято до свого провадження (суддя-доповідач Кобаль М.І.). З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджено актом огляду медико-соціальної експертної комісії №088001 від 12.01.2013 року. Позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, позивач продовжував працювати на державній службі. Наказом голови Державної судової адміністрації України від 11.10.2019 року №400-ос ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області. Наказом територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області від 15.10.2019 року №83-о оголошено наказ голови Державної судової адміністрації України від 11.10.2019 року №400-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ». Як вбачається з довідки № 05-1552/19 від 17.10.2019 року стаж державної служби позивача, станом на 16.10.2019 року становить 34 роки 6 місяців 9 днів (а.с.32). 21.10.2019 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Черкаській області видано на ім`я позивача довідки №04-1577/19 та №04-1578/19 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (а.с.33-34). 22.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою про переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» №3723. Листом №93636/03-03 від 31.10.2019 року ГУ ПФУ в Черкаській області повідомило позивачу, що рішенням від 29.10.2019 року № 971010187406 у задоволенні його заяви від 22.10.2019 року про переведення з одного виду пенсії на інший відмовлено. Так, рішенням від 29.10.2019 року ГУ ПФУ в Черкаській області ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки позивач не досяг 62 років, а тому на думку пенсійного органу, право на пенсію, відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач набуде після 27.02.2023 року (а.с.10) (далі по тексту - оскаржуване рішення). Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії згідно з ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, тим самим має право та правові підстави для переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, Законом України «Про державну службу» №3723-XII та Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» №889-VIII. Усі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Так, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтями 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про державну службу» №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, трудовий стаж ОСОБА_1 на державній службі становить понад 34 роки, останній є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, перед зверненням за призначенням пенсії припинив державну службу, а до цього часу працював на посаді віднесеній до посад державних службовців понад 10 років. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії згідно зі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII, тим самим має право та правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-XII. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у зразковій справі № 822/524/18, щодо якої дана справа №580/3472/19 є типовою. Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи при ухваленні рішення у типовій справі. Щодо доводів апелянта, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, які визначені п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 «Про державну службу» №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 62 роки), стаж державного службовця і страховий стаж, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вказані твердження необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує призначення пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. Згідно з ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Згідно з п. 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Відповідно до абзацу першого п. 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно листа від 31.10.2019 року №93636/03-03 ГУ ПФУ в Черкаській області відносно позивача прийнято оскаржуване рішення від 29.10.2019 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про переведення його з пенсії по інвалідності, обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. З огляду на зазначені вище правові норми та встановлені судом обставини справи, оскаржуване рішення від 29.10.2019 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 підлягає скасуванню. Як вбачається з оскаржуваного рішення, єдиною підставою для відмови у переході на інший вид пенсії стала відсутність необхідного віку позивача - 62 років. Така підстава для відмови в задоволенні заяви позивача визнана судом протиправною. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 1, пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. При цьому, колегією суддів апеляційної інстанції враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14. У даному випадку, суд апеляційної інстанції погоджує обраний судом першої інстанції спосіб захисту права позивача шляхом зобов`язання відповідача за заявою позивача від 22.10.2019 року здійснити переведення останнього на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3733-ХІІ та провести перерахунок пенсії в розмірі 60% суми заробітної плати за довідками №04-1577/19 та №04-1578/19 від 21 жовтня 2019 року. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. В межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону. Таким чином, ст.1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права. В рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 року по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) Суд зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (див. рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19 червня 2012 року). Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: К.А. Бабенко Л.В. Губська Повний текст виготовлено 30.06.2020 року