Постанова 4854 № 400/60/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/60/20 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. рішення суду 1 інстанції прийнято у м. Миколаїв 31 березня 2020 року П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, а саме: із земельної ділянки комунальної власності площею 41,97 га, кадастровий номер 4824586000:01:000:1213 га, що розташована в межах території Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Шевченкове), або мотивованої відмови у наданні такого дозволу, у формі рішення сесії, за клопотанням від 21.11.2019 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки; - зобов`язати Новополтавську сільську раду Новобузького району Миколаївської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, а саме: із земельної ділянки комунальної власності площею 41,97 га, кадастровий номер 4824586000:01:000:1213 га, що розташована в межах території Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Шевченкове), або мотивовану відмову у наданні такого дозволу, у формі рішення сесії, за клопотанням від 21.11.2019 року про безоплатну приватизацію земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначив, що 21.11.2019 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, однак до теперішнього часу відповіді не отримав. Позивач вказує, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає реалізації її права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Новополтавська сільська рада Новобузького району Миколаївської області звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначила про порушення норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції. У своїх доводах апелянт вказує, що висновки суду із вказівкою на конкретне рішення, яке повинно бути прийняте відповідачем, суперечать вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та може бути розцінене, як втручання в діяльність органу місцевого самоврядування, так як суд не може приймати рішення, які згідно з законом належать до виключної компетенції місцевих рід та формулювати проект такого рішення. Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення (ухвали) в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до Новополтавської об`єднаної територіальної громади в особі Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, а саме : із земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 41,97 га, кадастровий номер 4824586000:01:000:1213, що розташована в межах території Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Шевченкове) (а.с.4). До клопотання було додано копії паспорту, РНОКПП та графічні матеріали (а.с.5). Дане клопотання було направлено поштою та надійшло на адресу відповідача 26.11.2019 року, згідно інформації з веб-сайту АТ "Укрпошта". Рішенням Новополтавської сільської ради від 13.03.2020 № 442 було розглянуто клопотання гр. ОСОБА_1 від 21.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та відмовлено йому у наданні дозволу у зв`язку з державною реєстрацією договору оренди землі від 02.01.2020, укладеного між Новополтавською сільською радою та Громадським об`єднанням по випасу худоби с Шевченкове-2 "Степове" строком на 15 років (а.с.7, 58). Не погоджуючись з прийняти рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що подане клопотання позивачем не містить незрозумілості, протиріч чи будь-яких взаємовиключних вимог та вказав, що позивачем було виконано всі вимоги Земельного кодексу України, однак відповідач, всупереч вимогами чинного законодавства, клопотання ОСОБА_1 не розглянув, дозволу на розроблення проекту землеустрою або мотивовану відмову у його наданні не надав. Оскільки, на думку суду першої інстанції, ОСОБА_1 було виконано всі умови для того, щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення на користь цієї особи, суд вважав наявними підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Судова колегія такі висновки суду першої інстанції вважає правильними з огляду на наступне. Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини є Земельний кодекс України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Згідно п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України визначено зокрема, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян згідно п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України, провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Так, у відповідності до п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Відповідно до вказаного, ОСОБА_1 , який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для особистого селянського господарства. Вимогами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Підставою набуття права на земельну ділянку є відповідне рішення органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. У розумінні приписів ст. 19 Конституції України, така процедура є способом дій відповідного органу місцевого самоврядування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України. Відповідно до положень ч. 6 ст. 118 Земельного Кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. У часті сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Колегія суддів звертає увагу, що у цій частині наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: 1)- надати такий дозвіл; 2)- надати мотивовану відмову у наданні дозволу. Так, підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, у розумінні ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Вищевказане узгоджуються зокрема з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави для відмови у наданні дозволу є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулась за дозволом, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними. У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17. Як правильно встановлено судом першої інстанції, що рішення Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області № 442 від 13.03.2020 року не містить визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України. Також, судова колегія вважає, що судом попередньої інстанції було вірно зазначено про те, що зі звернення ОСОБА_1 від 21.11.2019 чітко вбачається, що він має на меті отримати в майбутньому у власність земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Шевченкове), для чого і звернувся до відповідача з відповідним клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою відповідної ділянки. Клопотання ОСОБА_1 , на переконання суду апеляційної інстанції, не містить жодних незрозумілостей, протиріч чи будь-яких взаємовиключних вимог. Враховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем виконано всі вимоги Земельного кодексу України, подано клопотання з графічними матеріалами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. Проте, апелянт, всупереч наведених вище приписів чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини у сфері землекористування, клопотання позивача на час звернення його до суду з адміністративним позовом не розглянув у передбачені Земельним кодексом України строки, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні не надав, що перешкоджає реалізації права позивача на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Поряд з цим, колегія суддів також вважає безпідставним посилання апелянта, як на підставі правомірності прийняття рішення Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області № 442 від 13.03.2020 року, на знаходження земельної ділянки, кадастровий номер 4824586000:01:000:1213, в оренді громадського об`єднання "Степове" згідно з договором б/н від 02.01.2019, то, оскільки, як вірно було встановлено судом першої інстанції, вказаний договір не зареєстровано у встановленому законом порядку та не внесено відомостей щодо права оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначене також не може бути підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою. Крім того, колегія суддів також наголошує, що на час звернення позивача 21.11.2019 до Новополтавської сільської ради земельна ділянка, щодо якої позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, не входить до вичерпного переліку, передбаченого ч. 2 ст. 84 Земельного Кодексу України, щодо обмежень земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, а тому єдиною підставою для відмови у надання дозволу на розроблення проекту землеустрою в даному випадку може бути лише невідповідність місце розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. В свою чергу, як вірно зазначив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, державна реєстрація договору оренди землі від 02.01.2020, укладеного між Новополтавською сільською радою та громадським об`єднанням по випасу худоби с шевченкове-2 "Степове" строком на 15 років, майже через 1,5 місяця після звернення позивача із клопотанням, та більш того, розгляд клопотання позивача вже після початку судового розгляду по цій справі, свідчить про штучне створення нібито обґрунтованої підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На підставі зазначених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апелянта про те, що висновок суду із вказівкою на конкретне рішення, яке повинно бути прийнято відповідачем, суперечить вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та на думку апелянта є грубим втручанням у компетенцію Новополтавської сільської ради, а також порушенням Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», на переконання колегії суддів апеляційного суду є необґрунтованими саме у даному випадку, з огляду на наступне. Приймаю рішення щодо поновлення порушеного права ОСОБА_1 саме шляхом зобов`язання Новополтавську сільську раду Новобузького району Миколаївської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, а саме: із земельної ділянки комунальної власності площею 41,97 га, кадастровий номер 4824586000:01:000:12:1213, що розташована в межах території Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (за межами населених пунктів, поблизу с. Шевченкове) за клопотанням від 21.11.2019, суд першої інстанції виходив з того, що всі умови були виконані позивачем для того, щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується, вважає його вірним з огляду на таке. У відповідності до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. В даному випадку, із зібраних матеріалів справі вбачається, що ОСОБА_1 під час звернення до апелянта (відповідача у справі) із клопотанням виконав усі передбачені чинним законодавством умови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства. При цьому, як раніше було зазначено судом, ч. 7 ст. 118 ЗК України передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких відповідний орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про відмову у наданні такого дозволу. Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за відсутністю вичерпних підстав визначених ч.7 ст.118 ЗК України є не правом, а обов`язком відповідача. На це, зокрема, вказує абзац третій ч.7 ст.118 ЗК України передбачивши наслідки «мовчазної згоди» у разі не вирішення питання по звернення громадянина протягом передбаченого законом строку, про що вірно було зазначено судом першої інстанції. Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності ознак дискреційності у повноважень органу відповідача під час надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, з урахуванням того, що дискреційні повноваження це можливість обирати на свій розсуд між двома правомірними варіантами вирішення питання. Згідно приписів ч.7 ст.118 ЗК України, у відповідача є лише один правомірний варіант вирішення питання, якій залежить від наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За наявністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача - відмова у наданні дозволу, а надання такого дозволу буде неправомірним. За відсутністю таких підстав, єдине можливо правомірне рішення відповідача - надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а відмова у наданні дозволу буде неправомірним. Поряд з вказаним, судова колегія наголошує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. В даному випадку, судом першої інстанції вірно встановлено виконання позивачем усіх умов для того, щоб суб`єкт владних повноважень міг прийняти рішення на його користь. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, враховуючи зазначену норму Конституції України судова колегія зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі №821/925/18, від 23.01.2019 року у справі №808/3082/17, від 31.01.2019 року у справі №815/2488/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2592/18 висловив правову позицію, згідно якої саме такий спосіб захисту прав позивача є правильним. Посилання у даному випадку апелянтом на правову позицію Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 29.08.2019 року у справі № 420/5288/18 суд апеляційної інстанції вважає неспроможним та безпідставним, оскільки вказане судове рішення прийнята у справі з інших підстав, а саме, відповідачем у якій не було взагалі розглянуто звернення позивача щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку із чим, вирішувати питання про зобов`язання відповідача надати такий дозвіл було передчасним. У даному ж випадку, відповідачем звернення ОСОБА_1 було розглянуто з порушенням встановленого ЗК України строку, за результатом такого звернення прийнято відповідне рішення № 442 від 13.03.2020 року, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення. Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, судова колегія приходить висновку про правильність прийнятого судом про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області № 442 від 13.03.2020 року, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем уже було прийнято відповідне рішення за результатами розгляду поданого ОСОБА_1 звернення від 29.11.2019 року, протиправність якого встановлена у ході судового розгляду даної справи. Враховуючи вказане, доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Новополтавської сільської ради Новобузького району Миколаївської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.