Постанова 4854 № 400/490/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/490/20 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Коваля М.П., суддів - Домусчі С.Д., - Кравця О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року, прийняте у складі суду судді Марич Є.В. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участю третіх осіб Снігурівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 02.12.2019 р. № 10722/0/14-19-СГ, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, за участю третіх осіб Снігурівської міської ради, ОСОБА_2 , в якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10722/0/14-19-СГ від 02.12.2019 р., відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину України ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю за №8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, а віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га, до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що спірний наказ, на думку позивача, є протиправним, оскільки винесений відповідачем без наявності відповідної норми чинного законодавства України, що дозволяє припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Також, зазначила, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , однак спірний наказ позбавляє її права на успадкування земельної ділянки, яка згідно акту на право довічного успадкованого володіння землею надана ОСОБА_3 . Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №10722/0/14-19-СГ від 02.12.2019 р., відповідно до якого припинено право довічного успадковуваного володіння землею державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надане громадянину України ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю за №8, розташовану у межах Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, а віднесено земельну ділянку загальною площею 50,00 га, до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в даному випадку позивач звернулась до суду за захистом в першу чергу свого порушеного, на її думку, цивільного права на довічне успадковування володіння землею. На думку апелянта, зазначений спір стосується права довічного успадкованого володіння землею фізичною особою, тобто цивільного права, тому правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами цивільного права. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що за своєю суттю, характером правовідносин, суб`єктним складом сторін, підставам та предметом позову спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно довідки Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), позивач звернулась в Снігурівську державну нотаріальну контору із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частку спадкового майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 . Згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, ОСОБА_3 було передано у довічне успадковуване володіння 50.00 га землі, розташовану в межах території Нововасилівської сільської рад Снігурівського району Миколаївської області по КСП «Інгулець»(а. с. 23). ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 15). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.12.2019 р. №10722/0/14-19-СГ припинено право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надану громадянину ОСОБА_3 , посвідчене актом на право довічного успаковуваного володіння землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землю №8, розташовану в межах території Нововасилівської сільської рад Снігурівського району Миколївської області (а. с. 12). Позивач вважаючи спірний наказ таким, що порушує її права, звернулась до суду з даним позовом . Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно прийняв спірний наказ, яким припинив право довічного успадковування володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надану громадянину ОСОБА_3 , після його смерті. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 2040/5159/18), приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернулась до Снігурівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частку спадкового майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , проте позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, позивачем зазначено, що 10.01.2020 року вона дізналась про прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 02.12.2019 р. №10722/0/14-19-СГ, яким припинено право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,00 га, надану громадянину ОСОБА_3 . Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 916/2864/17 дійшла висновку, що розпорядження органу місцевої влади у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання такого акта незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатом його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникнуло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання незаконним розпорядження можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання розпорядження незаконним є оспорювання цивільного права особи. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю прийнятого наказу, яким припинено право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, та фактично унеможливлено отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частку спадкового майна після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 . Таким чином, звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, зокрема права на спадщину, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Колегія суддів звертає увагу апелянта на висновки, викладені зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 504/1438/14-а), відповідно до яких якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких дій є способом захисту цивільних прав та інтересів. Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було помилково зроблено висновок про підсудність даної справи адміністративному суду, оскільки відповідний спір повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства. При цьому варто зазначити, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.11.2019 р. у справі №368/54/17, при цьому вказана справа розглядалась в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції наголошує, що суди при вирішення питання юрисдикції спору, повинні в першу чергу виходити із характеру спірних правовідносин, а не лише із суб`єктного складу спору. Крім того, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, оскільки до суду першої інстанції 13.02.2020 року надійшло клопотання відповідача за вх. №3852 про закриття провадження у справі, яке було обґрунтовано тим, що дана справа підлягає розгляду в місцевому суді в порядку цивільного судочинства, проте вказане клопотання судом першої інстанції взагалі у встановлений процесуальним законодавством спосіб розглянуто не було. Крім того, судом також не було враховано та відображено у судовому рішенні доводи відповідача щодо юрисдикції спору, викладені у відзиві на позовну заяву. Згідно п.1 ч. 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У відповідності до вимог ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Враховуючи вимоги ст. ст. 27-28 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи повинен відноситись до юрисдикції Ленінського районного суду міста Миколаєва та відбуватись в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 319 КАС України передбачено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Частиною 3 ст. 319 КАС України встановлено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 238, 239, 292, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року - задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участю третіх осіб Снігурівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 02.12.2019 р. № 10722/0/14-19-СГ - скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за участю третіх осіб Снігурівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу від 02.12.2019 р. № 10722/0/14-19-СГ - закрити. Роз`яснити позивачу, що протягом десяти днів з дня отримання повного тексту даної постанови вона має право звернутись до П`ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О.О. Кравець