Постанова 4812 № 489/1743/20

01.07.20 22-ц/812/1032/20 Провадження №22-ц/812/1032/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 30 червня 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Гавор В.Б. за участі: заявника ОСОБА_1 , представника заінтересованої особи - Петровського Л.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/1743/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича у приміщенні цього суду 16 квітня 2020 року, повний текст якого складений у той же день, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, у с т а н о в и л а : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на строк до шести місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав: заборонити йому перебувати у місці спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити йому вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Заява мотивована тим, що 15 липня 1994 року вона з ОСОБА_2 зареєструвала шлюб, проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 систематично вживає алкогольні напої у великій кількості, веде себе агресивно та неадекватно, висловлюється нецензурною лайкою, погрожує фізичною розправою, на вмовляння та зауваження не реагує. У зв`язку з цим вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів та відносно її чоловіка складались протоколи про адміністративне правопорушення за статтею 173-2 КУпАП й виносились термінові заборонні приписи. При розгляді матеріалів про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП ОСОБА_2 було визнано винним та направлено для проходження програми для кривдників до Миколаївської обласної державної адміністрації строком на три місяці. Між тим, після закінчення дії термінових заборонних приписів ОСОБА_2 повертається до місця свого мешкання та поводиться ще більш агресивно, знову вживає алкогольні напої, вчиняє сварки, ображає та погрожує, тобто вчиняє домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, що призводить до суттєвого погіршення стану її здоров`я. Всі заходи адміністративного впливу, а також профілактичні заходи з боку працівників поліції відносно ОСОБА_2 сприяють припиненню конфліктів на невеликий проміжок часу, а на покращення поведінки ОСОБА_2 не впливають взагалі. За такого заявниця просила про задоволення заяви. Заявник надала до суду письмову заяву, в якій просила розгляд справи провести за її відсутності та наполягала на задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Заінтересована особа у судове засідання не з`явився. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2020 року задоволена заява ОСОБА_1 . Постановлено видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлені наступні заходи обмеження прав ОСОБА_2 та покладені на нього наступні обов`язки: заборонено перебувати у місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. Обмежувальний припис видано строком на шість місяців. Про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 постановлено не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити Інгульський відділ поліції ГУНП НПУ та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради для взяття особи на профілактичний облік. Допущено негайне виконання рішення суду. Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням встановлених судом обставин щодо наявності психологічного та фізичного насильства з боку ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , а також у зв`язку з тим, що вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалих осіб є високою, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, суд вважав за необхідне видати строком на шість місяців обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , заборонивши йому перебувати у місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. В апеляційній скарзі заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник просять рішення суду скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що заінтересована особа не був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом першої інстанції, заявницею при зверненні до суду не зазначено про наявність у ОСОБА_2 іншого місця проживання (знаходження), про що їй було відомо. Судом взято до уваги постанову Ленінського районного суду від 27 лютого 2020 року по справі № 489/324/20, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді 3 діб адміністративного арешту та направлено строком на три місяця для проходження програми кривдників до Миколаївської обласної державної адміністрації, але не враховано, що ця постанова суду першої інстанції була змінена в частині адміністративного стягнення апеляційним судом - стягнуто штраф з врахуванням стану здоров`я та віку особи. Посилання суду на внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 1202015004000085 про кримінальне правопорушення за статтею 126-1 КК України відносно ОСОБА_2 за заявою дружини є передчасним, так як на теперішній час справа у суді не розглядається і вироку по даному провадженню не має, тому це не є належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України. На даний час саме заявник вчиняє відносно ОСОБА_2 економічне насильство та відмовляється передати останньому особисті кошти та речі. Заявник правом на подання заперчення на апеляційну скаргу не скористалася. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвоката Петровського Л.А., заявника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. В силу частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає. Як встановив суд першої інстанції і таку убачається з матеріалів справ, з 15 липня 1994 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 29 листопада 2019 року УПП в Миколаївській області у зв`язку зі скоєнням домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 винесений терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_2 , яким останнього зобов`язано: залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Вказаний припис винесений строком на 5 діб з 29 листопада 2019 року до 04 грудня 2019 року (а.с. 7). Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 16 січня 2020 року по справі №489/6509/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 КУпАП (потерпіла особа - ОСОБА_1 ) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн. в дохід держави. Згідно вказаної постанови 29 листопада 2019 року о 15:30 год. ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 у стані алкогольного сп`яніння вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме: виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою та розпускав руки - штовхав свою дружину ОСОБА_1 (а.с. 9). 14 січня 2020 року УПП в Миколаївській області у зв`язку зі скоєнням домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 винесений терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_2 , яким останнього зобов`язано: залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Вказаний припис винесений строком на 10 діб з 14 січня 2020 року до 23 січня 2020 року (а.с. 8). Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 27 лютого 2020 року по справі №489/324/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді трьох діб адміністративного арешту та направлено його до Миколаївської обласної державної адміністрації для проходження програми для кривдників строком на три місяці згідно порядку, передбаченого Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (а.с. 10). Згідно вказаної постанови 14 січня 2020 року близько 12:00 год. гр. ОСОБА_2 за адресою проживання: АДРЕСА_1 , поводив себе неадекватно, виражався грубою нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, тим самим вчинив психологічне насильство по відношенню до своєї дружини ОСОБА_1 , такі дії вчинив повторно протягом року. 10 березня 2020 року УПП в Миколаївській області у зв`язку зі скоєнням домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 винесений терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_2 , яким останнього зобов`язано: залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Вказаний припис винесений строком на 10 діб з 10 березня 2020 року до 20 березня 2020 року (а.с. 11). 10 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № кримінального провадження 12020150040000856 внесені відомості про кримінальне правопорушення за статтею 126-1 КК України за заявою ОСОБА_1 щодо вжиття заходів до її чоловіка ОСОБА_2 , який систематично вчиняє щодо неї насильницькі дії. Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №206954276 від 16 квітня 2020 року (а.с 22-23) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить по ј частці квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 - Ѕ частка вказаної квартири. Звертаючись із заявою у даній справі, ОСОБА_1 просила про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 на строк до шести місяців. Заявниця вказувала на чисельні факти домашнього насильства, вчинені останнім відносно неї. Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Частиною 2 статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Відповідно до частини 3 статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». У цій справі суд першої інстанції на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків), зробив висновок про доведеність вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_1 , а також що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. За таких обставин колегія суддів, враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявниці щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині 2 статті 26 Закону № 2229-VIII, вважає, що суд правильно зробив висновок про наявність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав - заборони ОСОБА_2 строком на шість місяців перебувати у місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 ; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляє аргументи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють правовідносини з видачі обмежувального припису, оскільки наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та правильна оцінка судом факторів небезпеки (ризиків) для заявниці підтверджується наданими останньою доказами, які є належними, допустимими та достатніми, а саме - ці обставини підтверджені тим, що ОСОБА_2 двічі (постановами Ленінського районного суду від 16 січня 2020 року та від 27 лютого 2020 року) було притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 КУпАП, відносно потерпілої ОСОБА_1 . Наведені вище докази свідчать про серйозність сприйняття ОСОБА_1 фактів домашнього насильства, переживання з приводу можливих повторень таких випадків, суттєвість наслідків, спричинені цим, та бажання заявниці попередити такі випадки , захистити від таких себе. Оскільки матеріалами справи підтверджено неодноразові факти вчинення ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 фізичного та психологічного насилля, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що з урахуванням усіх встановлених обставин справи наявні підстави для застосування заходів тимчасового обмеження прав із визначенням максимального терміну застосування заходів тимчасового обмеження прав, що за таких встановлених обставин не є надмірним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Щодо доводів апеляційної скарги про економічне насильство збоку заявниці, відмову останньої передати належні йому речі та кошти. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Саме враховуючи доведеність фактів неодноразового вчинення ОСОБА_2 фактів домашнього насильства, його протиправної поведінки, втручання у його права власника майна є виправданим та пропорційним заходом. Не впливають на правильність висновків суду про наявність підстав для видачі обмежувального припису посилання заінтересованої особи на те, що постанова суду першої інстанції у справі № 489/324/20 про притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення була змінена апеляційним судом (а.с. 39-40), тому що ці зміни стосувалися лише застосованого адміністративного стягнення, але не доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні 14 січня 2020 року домашнього насильства, а також на відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні № 1202015004000085, оскільки заявницею надано достатньо доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. Незважаючи на правильність висновків суду першої інстанції по суті заявлених вимог щодо наявності підстав для видачі обмежувального припису із застосуванням заходів, на яких наполягала заявниця, рішення суду не може залишатися в силі. В силу пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В силу частин 1, 2 статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду. Так, рішення судом першої інстанції ухвалено у судовому засіданні 16 квітня 2020 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, судові повістки про розгляд справи учасникам справи (заявниці та заінтересованій особі) не навправлялись, про час та місце судового засідання вони були повідомлені телефонограмами (а.с. 19-20). Оскільки а ні Глава 1, а ні Глава 13 Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України не містять виключень із визначеного цим Кодексом порядку повідомлення учасників справи про її розгляд, таке свідчить про те, що у встановленому частиною 6 статті 128, частинами 1-4 статті 130 ЦПК України порядку повідомлення учасників справи про її розгляд ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, яке відбулося 16 квітня 2020 року. Оскільки ОСОБА_2 та його представник обґрунтовують апеляційну скаргу, в тому числі, неповідомленням заінтересованої особи про судове засідання у справі, таке в силу положень пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду та з урахуванням наведених вище висновків колегії суддів щодо доведеності підстав для видачі обмежувального припису - постановлення нового судового рішення про задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог в повному обсязі. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2020 року скасувати, постановити по справі нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити. Видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на нього на строк шість місяців такі обов`язки: заборонити ОСОБА_2 перебувати у місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб. Про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 не пізніше наступного дня з дня ухвалення даної постанови повідомити Інгульський відділ поліції ГУНП НПУ та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради для взяття особи на профілактичний облік. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки касаційного оскарження, визначені статтею 390 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 01 липня 2020 року