Постанова КЦС ВС № 308/4959/16-ц

Постанова Іменем України 22 червня 2020 року м. Київ справа № 308/4959/16-ц провадження № 61-41123св18 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 рокув складі судді Шепетко І. О. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Мацунича М. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір №KF 48459 від 11 квітня 2008 року укладений між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 (а.с. 2-7). Свої вимоги мотивувала тим, що 11 квітня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 підписано кредитний договір № KF 48459, за яким банк зобов'язався надати кредит в розмірі 40 000 дол. США з кінцевим строком погашення 08 квітня 2033 року зі сплатою 12 % річних. Укладений сторонами кредитний договір (а.с. 8-12) визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. При укладенні кредитного договору банк не виконав вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Постанови Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», не надав інформацію споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, яка б могла вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту. Зокрема не вказано правдиву інформацію про абсолютне значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту, не надано інформацію про недоліки та переваги різних форм кредитування, тощо. Крім того, банком при укладенні кредитного договору не виконано вимоги Постанови правління НБУ «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», яка діяла на той момент, оскільки заява про видачу готівки не свідчить про виконання договору та факт видачі коштів, так як станом на момент підписання кредитного договору необхідно було видавати валютний кредит шляхом відкриття поточного валютного рахунку. Наявні документи можуть свідчити про те, що банк видав кредит в гривні, здійснив валютно-обмінну операцію та надав позичальнику валютні кошти, що однак не дає йому підстав для нарахування та стягнення коштів в доларах США. При укладенні кредитного договору позичальник не був ознайомлений з усіма умовами кредитування, що пропонуються банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Позивач був ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений відповідачем. Всупереч вимогам статті Закону України «Про захист прав споживачів» належно не наведено детальний розпис сукупності вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо; кредитний договір та графік платежів не містить відомостей (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі погашення основного боргу, вартості сплати вартості всіх супутніх послуг, а також фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих правил; не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також не зазначено її в процентному значені та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, розрахунок якої здійснюється з використання наведеної в Постанові Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року формули; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у процентах річних), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Оскільки, вказані обов`язкові відомості не зазначені в кредитному договорі, і докази про те, що ці відомості були офіційно оприлюднені є відсутніми, то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України. Крім того, встановлена банком умова кредитного договору, щодо обов'язку сплати позичальником на користь банку комісії є такою, що суперечить вимогам частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто є несправедливою, а сума комісії, сплаченої позивачем, є незаконно отриманою банком. Крім того, умови договору є несправедливими, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, так встановлено відповідальність позичальника у формі пені за кожен день прострочення та штрафу, але аналогічної відповідальності для банку договором не встановлено. Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено (а.с. 129-133, 162-167). Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив із необґрунтованості позовних вимог, зокрема в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при його підписанні позивач погодилася із усіма його умовами без зауважень. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 03 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. 16 серпня 2018 року до Верховного Суду надійшла витребовувана цивільна справа. Згідно розпорядження від 14 квітня 2020 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі подання судді Мартєва С. Ю. зобов`язано призначити повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник, як споживач, з вини банку, в порушення ним вимог статті 203 ЦК України, статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» не був ознайомлений належно як перед, так і під час укладання кредитного договору зі всіма його умовами, які для нього мають суттєве значення та істотно могли вплинути на формування його волевиявлення і здійснення свідомого вибору, що є обставинами, які викривили його уявлення щодо дійсності істотних умов договору та унеможливили позичальнику реалізувати вільну можливість та змогу, надати дійсну оцінку положенням умов кредитування банку та наслідкам укладення такого кредитного договору. За наведених обставин, позичальник не міг знати, що кредитний договір містить несправедливі умови, оскільки кредитор не повідомив позичальника про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніхпослуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а висновки суду в цій частині є виключно припущенням. Банк такими діями фактично ввів позичальника в оману щодо реальної ціни кредиту та фінансової послуги, які мають бути виражені у вигляді реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної вартості кредиту, яку має сплатити позичальник на користь банку, погашаючи кредит у строки, визначені кредитним договором. Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Фактичні обставини справи, встановлені судами 09 квітня 2008 року ОСОБА_2 звернулася із заявою-анкетою про надання їй споживчого кредиту (а.с.60-61). 11 квітня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № KF 48459 (а.с.8-12). Згідно з умовами цього договору Банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 40 000 доларів США строком на 25 років, а позичальник у свою чергу зобов`язався повернути Банку основну суму кредиту частинами відповідно до графіку платежів за кредитом, що міститься в додатку №1 до кредитного договору і є його невід`ємною частиною, сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором. Кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 08 квітня 2033 року. Проценти за користування кредитом були встановлені в розмірі 12 % річних. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 22 % річних. Після повного погашення простроченої заборгованості процентна ставка встановлюється в розмірі 12 % річних. Кредит надавався для купівлі квартири. Отримання кредиту підтверджується заявою на видачу готівки №1449/74 від 11 квітня 2008 року. (а.с.19). Додатком №3 до заяви-анкети про надання споживчого кредиту було додано повідомлення про надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту (а.с.62). Також у матеріалах справи міститься додаток №2 до кредитного договору про розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту (а.с.63-64). Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с.45) станом на 16 вересня 2014 року загальна заборгованість відповідача перед Банком склала 32 534,94 доларів США. Указаний кредитний договір був підписаний позичальником, що не заперечується. Того ж дня між Банком і позичальником було укладено іпотечний договір (а.с.13-18). Іпотекодавцем було передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно разом із усіма його приналежностями, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 45,6 м.кв., житловою площею 32,3 м.кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Іпотекодавець підписав указаний договір і заперечень щодо цього у сторін не має.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконувати належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини. За змістом статті 230 ЦК України у взаємозв`язку із загальним засадами цивільного судочинства щодо змагальності сторін, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, правильно застосував положення статей 203, 215 та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». ОСОБА_2 під час укладення кредитного договору ознайомилась і погодилась з умовами кредитування, які були наданні їй у письмовій формі. Своїм підписом остання підтвердила факт надання їй повної інформації про умови кредитування в Банку. У випадку ненадання необхідної інформації Позичальник мав право вимагати надати таку інформацію у найбільш короткий строк, відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Позивач погодилась на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписи позивача в договорі свідчать про її згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені, що спростовує доводи про ненадання їй інформації, як споживачу послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту. Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у додатках до договору споживчого кредиту міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Отримавши кредит, ОСОБА_2 виконувала його умови. Отже, матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанції обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши, при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 березня 2017 рокута постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 11 червня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко