Постанова КЦС ВС № 640/18592/15-ц

Постанова Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ справа № 640/18592/15-ц провадження № 61-44269св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.(суддя-доповідач) учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», третя особа - Національний банк України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2017 року в складі судді Нев`ядовського Д. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Сащенка І. С., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа - Національний банк України, про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити певні дії. Позовна заява мотивована тим, що 24 квітня 2012 року укладено кредитний договір № 150102035851011, відповідно до умов якого публічне акціонерне товариство «Астра Банк» (далі - ПАТ «Астра Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», відкрило їй відновлювану кредитну лінію та встановило кредитний ліміт в розмірі 500 000,00 грн, зі сплатою відсотків у розмір 20,49% річних на строк до 24 квітня 2017 року включно. Виконання боргових зобов`язань її як позичальника було забезпечено іпотечним договором від 24 квітня 2012 року, за умовами якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 , належна їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. 17 лютого 2010 року за реєстровим № 701. 27 грудня 2013 року між нею та ПАТ «Дельта Банк» укладено також кредитний договір № 013-20633-271213. 20 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 001-20542-200215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США строком по 19 серпня 2015 року включно. Сума вкладу складала 13 000 доларів США. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 06 липня 2015 року № 1, укладеного між нею та ОСОБА_2 , останній передав, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за договором № 001-20542-200215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США. 19 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 005-20524-190914 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний «у доларах США строком по 19 жовтня 2014 року включно. Сума вкладу складала 19 000 доларів США. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 06 липня 2015 року № 2, укладеного між нею та ОСОБА_3 , остання передала, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за договором № 005-20524-190914 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США. Листами від 07 липня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомили банк про заміну кредитора у зобов`язанні, а вона звернулася до ПАТ «Дельта Банк» з заявою про зарахування зустрічних позовних вимог. Оскільки вона є боржником ПАТ «Дельта Банк» і згідно з договорами про відступлення прав вимоги від 06 липня 2015 року - кредитором цього ж банку, то існує поєднання боржника і кредитора зобов`язання в одній особі. Посилаючись на підстави, передбачені статтею 606 ЦК України, ОСОБА_1 просила визнати: припиненим з 06 липня 2015 року її зобов`язання перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 24 квітня 2012 року № 15010203585101124; припиненим з 06 липня 2015 року її зобов`язання за кредитним договором від 27 грудня 2013 року № 013-20633-271213; відсутнім у ПАТ «Дельта Банк» права на стягнення з неї заборгованості за кредитними договорами від 24 квітня 2012 року № 15010203585101124 та від 27 грудня 2013 року № 013-20633-271213; припиненим з 06 липня 2015 року договору іпотеки від 24 квітня 2012 року. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15, виходив із того, що обставини припинення спірних зобов`язань позивача перед відповідачем на підставі статті 606 ЦК України відсутні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У вересні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Аргументи учасників справ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами 24 квітня 2012 року укладено кредитний договір № 150102035851011, відповідно до умов якого ПАТ «Астра Банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», відкрило ОСОБА_1 відновлювану кредитну лінію та встановило кредитний ліміт в розмірі 500 000,00 грн, зі сплатою відсотків у розмір 20,49% річних на строк до 24 квітня 2017 року включно. Виконання боргових зобов`язань ОСОБА_1 як позичальника було забезпечено іпотечним договором від 24 квітня 2012 року, за умовами якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 , належна позивачу на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. 17 лютого 2010 року за реєстровим № 701. 27 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» також укладено кредитний договір № 013-20633-271213. 20 лютого 2015 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 001-20542-200215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США строком по 19 серпня 2015 року включно. Сума вкладу складає 13 000 доларів США. Відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 06 липня 2015 року № 1, укладеного між нею та ОСОБА_2 , останній передав, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за договором № 001-20542-200215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США. 19 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 005-20524-190914 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США строком по 19 жовтня 2014 року включно. Сума вкладу складає 19 000 доларів США. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 06 липня 2015 року № 2, укладеного між нею та ОСОБА_3 , остання передала, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за договором № 005-20524-190914 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США. Листами від 07 липня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомили банк про заміну кредитора у зобов`язанні, а вона звернулася до ПАТ «Дельта Банк» із заявою про зарахування зустрічних позовних вимог. 02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк». Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року розпочато процедуру ліквідації вказаного банку. Листом ПАТ «Дельта Банк» від 24 липня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено, що відповідно до частини 4 статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-У1 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Наслідки початку процедури ліквідації банку визначені у статті 46 Закону № 4452-VI, який є спеціальним. Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 46 цього Закону з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною третьою статті 510 ЦК України встановлено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі статтею 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов`язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов`язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, у цьому зобов`язанні і навпаки. Ураховуючи наведене, стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов`язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов`язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб`єктів правовідношення у зв`язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов`язанні. Саме в цьому разі підстава припинення цивільно-правового зобов`язання не залежатиме від волі сторін. Така правова позиція є сталою та викладена як у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-43цс15), так і неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2018 рокуу справі № 334/10417/14-ц (провадження 61-17019св18)та від 14 листопада 2018 року у справі № 461/13458/14-ц (провадження № 61-17549св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц (провадження № 14-662цс18). У цій справі ОСОБА_1 є боржником у зобов`язанні, що виникло із кредитного договору, у якому ПАТ «Дельта Банк» є кредитором. Одночасно ОСОБА_1 є кредитором у іншому зобов`язанні, яке виникло з договору банківського рахунку, у якому ПАТ «Дельта Банк» є боржником. У даному випадку положення статті 606 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки між сторонами існують два незалежні зобов`язання і поєднання боржника і кредитора в одній особі у кожному з них не відбулося. За таких обставин у сторін виникли зустрічні однорідні зобов`язання. Отже, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, які встановили, що у даному випадку поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні статті 606 ЦК України не відбулося, а тому правові підстави для припинення зобов`язання відсутні. Крім того, за змістом частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі однорідних вимог. Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 13 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун