Постанова 4824 № 370/1927/14-ц

ИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи 370/1927/14-ц номер апеляційного провадження: 22-ц/824/394/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 червня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді доповідача - Білич І.М. суддів - Іванченка М.М., Болотова Є.В. при секретарі - Кемському В.В. за участю: представника прокуратури - Холоденко А.С. представника відповідачів - ОСОБА_1 представника третьої особи - Ничик Р.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Макарівського районного суду Київської області Тандира О.В., по цивільній справі № 370/1927/14-ц за позовом Прокурора Макарівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Макарівської районної державної адміністрації Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Бишівська сільська рада Макарівського району Київської області, про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договору, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,- в с т а н о в и л а: В серпні 2014 року Прокурор Макарівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Макарівської районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 серії ЯЕ № 810531 з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 щодо земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. в с. Бишів, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010733000546; - визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) серії ЯД №924380 з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 щодо земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. в с. Бишів, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010994800293; - визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. від 10 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ), що зареєстрований в реєстрі за №2079; - витребувати з володіння ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) на користь держави в особі територіальної громади Бишівської сільської ради земельну ділянку площею 1,5 га в с.Бишів вартістю 218490 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року встановлено факт передачі ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки, який дає право отримати державний акт на право власності на землю. На підставі цього рішення ОСОБА_2 02 жовтня 2007 року видано державний акт на право власності на землю. На підставі цього судового рішення 10 липня 2009 року ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровуваний) було укладено договір дарування цієї земельної ділянки. Проте ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року зазначене рішення скасовано, а відтак скасована і підстава для видачі державного акту на право власності на землю. Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула з власності держави на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, прокуратура вважала, що земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника та підлягає витребуванню в порядку ст.ст. 387-388 ЦК України. Справа судами розглядалася неодноразово. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року позовні вимоги залишені без задоволення за пропуском строку позовної давності. Не погодившись з ухваленим рішенням, Прокуратурою Київської області подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову. Вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, скаржник виходив з того, що справу було розглянуто у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, хоча предмет спору та обставини носять складний характер, мають публічний інтерес, оскільки спір стосується землі. Зазначаючи також, що ОСОБА_3 на момент подачі заяви була малолітньою особою ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в її інтересах діяв адвокат на підставі ордеру та договору про надання правової допомоги. Проте при зверненні із заявою договору надано не було, а оскільки інтереси малолітніх мають представляти батьки (усиновлювачі), опікуни чи піклувальники, то представництво не можна вважати таким, що здійснено із дотриманням процесуального закону. Також скаржником вказувалось на незаконність висновків суду в частині пропуску прокуратурою строків позовної давності, зазначаючи, що про обставини порушення законодавства прокуратурі стало відомо під час перевірки в липні 2014 року. Посилання суду першої інстанції, як на дату, з якої прокуратурі стало відомо про порушення законодавства, на рішення Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року, вважав помилковим. Прокуратура також зазначала, що право власності на землю було припинено за життя ОСОБА_4 , воно не могло увійти до складу спадщини, так як сама ОСОБА_4 заочне рішення не оскаржувала, а відтак ОСОБА_3 не може вважатися правонаступником та не мала права подавати заяву про перегляд заочного рішення. Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог ( з інших правових підстав), яким у позові відмовлено з інших підстав, а саме: у зв`язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_4 спірна земельна ділянка вже вибула з її власності/володіння, а тому не могла бути успадкована ОСОБА_3 та витребувана від неї в порядку ст. 388 ЦК України. Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, постанова Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року скасована, а справа передана до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Відзиву на апеляційну скаргу при новому розгляді справи апеляційним судом подано не було. Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року Бишівська сільська рада Макарівського району Київської області залучена до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. У судовому засіданні представник прокуратури та представник третьої особи апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у ній. Макарівська районна державна адміністрація Київської області подала до суду клопотання про розгляд справи без участі її представника. Представник відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року у справі №2-0-62 за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Макарівська районна державна адміністрація, СТОВ "Лан" про встановлення факту, що має юридичне значення - встановлено факт переходу права користування земельною ділянкою розміром 1,5 га по АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 . На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_2. 02 жовтня 2007 року отримав державний акт серії ЯЕ №810531 на право власності на земельну ділянку площею 1,5 га, що розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року за апеляційною скаргою прокурора Макарівського району Київської області рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року було скасовано, заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду. У той же час, 10 липня 2009 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_4 , як обдаровуваною, укладено договір дарування цієї земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П. та зареєстрований у реєстрі за №2079. На підставі договору дарування ОСОБА_4 18 серпня 2009 року отримала державний акт серії ЯД № 924380 на право власності на вказану вище земельну ділянку, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010994800293. Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року позовів вимоги прокурора було задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 .. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .. Витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі територіальної громади Бишівської сільської ради Київської області земельну ділянку, площею 1.5га, вартістю 218 490 гривень. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем майна ОСОБА_4 згідно заповіту є ОСОБА_3 , яка спадщину прийняла та отримала свідоцтво про право на спадщину на заповітом від 10 січня 2018 року, зокрема на корівник по АДРЕСА_1 та на складську будівлю АДРЕСА_2 . 07 березня 2018 року ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 29 березня 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_4 . Заочне рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 грудня 2014 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний державний акт видано ОСОБА_2 на підставі судового рішення і правомірність його видачі залежить від чинності судового рішення. Проте, підстава виникнення у ОСОБА_2 права власності на землю скасована, тому володіння земельною ділянкою є незаконним, а оскільки земля за безвідплатним договором перейшла у власність іншої особи, є підстави для її витребування відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України. Разом з тим, про наявність підстав для правомірного витребування землі прокурору мало бути відомо з 03 лютого 2009 року ( ухвала Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року), проте позов подано лише 05 серпня 2014 року, а відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих вимог. Відмовляючи у задоволенні інших вимог, місцевий суд виходив з того, що не можуть бути визнані недійсними правочини щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину. Проте погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України рішення повинного ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Доводами апеляційної скарги є посилання Прокуратури Київської області на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, хоча предмет спору та обставини справи носять складний характер, мають публічний інтерес, оскільки спір стосується землі. Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява була подана до суду 05 серпня 2014 року, 08 вересня 2014 року у справі відкрито провадження, а 09 грудня 2014 року ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Тобто її розгляд розпочато до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, за правилами цивільного процесуального кодексу в редакції, якою було передбачено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Окрім того, питання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження вирішується в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ураховуючи наведене, суд мав розглянути справу після скасування заочного рішення в такому самому порядку, як і до ухвалення заочного рішення, тобто з викликом сторін. Відповідно до п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з наявністю обов`язкових підстав для цього, а справа перегляду в загальному порядку. Згідно до матеріалів спадкової справи, 18 червня 2015 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, яким все належне їй майно, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, і взагалі все те, що за законом вона матиме право, заповідала ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім`я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на корівник, що розташований по АДРЕСА_1 та складську будівлю №1 розташовану за тією ж адресою. У березні 2018 року від імені та в інтересах ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із заявою про перегляд заочного рішення звернувся адвокат Ганенко Р.А., повноваження якого підтверджені ордером. Зазначений ордер видано відповідно до договору про надання правової допомоги 05/02 від 05 лютого 2018 року, укладеного із законним представником малолітньої ОСОБА_2 , що відповідає вимогам, які встановлені до інституту представництва цивільним процесуальним кодексом. При цьому слід також зазначити, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права надання оцінки та перевірки правильності висновків суду викладених у заяві про перегляд заочного рішення ( поданої в якості правонаступника ОСОБА_4 ) та ухвали суду першої інстанції щодо задоволення заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з серпня 2015 року відсутній запис про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 за ОСОБА_4 , що дає підстави для висновку про відсутність у ОСОБА_4 на момент смерті прав на цю земельну ділянку. Що в свою чергу вказує на те, зазначена спірна земельна ділянка не могла входити в спадкову масу після смерті ОСОБА_4 , а відтак в порядку спадкування за заповітом перейти на праві власності ОСОБА_3 . Щодо позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та договору дарування земельної ділянки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Судом встановлено, що державний акт серії ЯЕ №810531 на ім`я ОСОБА_2 видано на підставі рішення суду, яке скасовано а державний акт серії ЯД №924380 на ім`я ОСОБА_4 видано у зв`язку із укладенням 10 липня 2009 року між ОСОБА_2 , як дарувальником, та ОСОБА_4 , як обдаровуваною, договору дарування цієї земельної ділянки. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до ст. 126 ЗК України (в редакції, чинній на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Із системного аналізу норм ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано. З державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №810531, що виданий ОСОБА_2 , вбачається, що його видано на виконання рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року. Тобто первинною підставою набуття ОСОБА_2 права приватної власності на земельну ділянку було судове рішення у справі №2-0-62/07, надалі скасоване ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року. З огляду на те, що державний акт був виданий на виконання судового рішення у справі №2-0-62/07, а не на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видання державного акта безпосередньо залежить від законності судового рішення. Таким чином, колегія суддів вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №810531, що виданий ОСОБА_2 , слід визнати недійсним, оскільки підставою для його видачі було судове рішення, яке в подальшому було скасоване, і не створює будь-яких правових наслідків. При цьому, вважаючи визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку належним способом захисту порушеного права, колегія суддів керується наступним. Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55). Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України (у відповідних редакціях, які були чинними на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №2-3007/11. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Враховуючи, що договір дарування земельної ділянки від 10 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що зареєстрований в реєстрі за №2079, було укладено вже після скасування апеляційним судом рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року, слід дійти висновку, що ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні правочину, оскільки фактично не вважався власником земельної ділянки, яка ним була відчужена. З урахуванням викладеного, недійсним підлягає визнанню і державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 серії ЯД №924380 з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 щодо земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. в с. Бишів, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010994800293, оскільки є похідним від договору дарування та державного акту серії ЯЕ №810531, які видані(укладені) на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано. Разом з тим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки з володіння відповідачів, з огляду на наступне. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Таким чином, нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Належним відповідачем у спорі про витребування майна в порядку ст.388 ЦК України є титульний власник спірного майна, що володіє ним на момент вирішення спору, тоді як особи, які набували та втрачали відповідне право у ланцюгу правочинів, не є відповідачами у такому спорі, позаяк на час пред`явлення вимоги про витребування майна з володіння не є ані власниками, ані володільцями, ані користувачами спірного майна. Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що на момент розгляду справи апеляційним судом право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_4 , скасоване та зареєстроване за Бишівською сільською радою Макарівського району Київської області у формі комунальної власності. Таким чином, оскільки на момент розгляду справи судом відповідачі не є власниками (володільцями) спірної земельної ділянки, не вбачається за можливе задовольнити позовні вимоги про витребування з їх володіння нерухомого майна. Позовних вимог до нинішнього власника земельної ділянки - Бишівської сільської ради Макарівського району Київської області прокурором пред`явлено не було. У суді першої інстанції представник ОСОБА_3 подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що про порушення прав сторони в справі інтереси якої представляв прокурор він дізнався 03 лютого 2009 року після скасування апеляційним судом рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року. Однак, колегія суддів вважає що заява про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.. 257 ЦК України). Згідно із ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. За положенням ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою. Початок перебігу строку позовної давності для звернення де суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Зважаючи на викладене, суд під час вирішення питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду в цивільному судочинстві має, по-перше, встановити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, по-друге, установити дату, коли особа звернулася до суду і по-третє, з`ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду. Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Про необхідність з`ясування судами зазначених фактів для правильного вирішення питання про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності йдеться у постановах Верховного Суду від 21.02.18 у справі № 61-5857св.18, від 01.03.18 у справі № 911/2049/16. Колегія суддів враховує, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2009 року за апеляційною скаргою прокурора Макарівського району Київської області скасовано рішення Макарівського районного суду Київської області від 18 травня 2007 року. При цьому, указаним рішенням лише було встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: встановлено факт переходу права користування земельною ділянкою розміром 1,5 га в АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , що дає йому право приватизувати вказану земельну ділянку і отримати Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку відповідно до ст.ст. 116, 125, 126 ЗК України. Судовим рішенням не було визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку, не було зобов`язано уповноважені органи видати заявникові державний акт на право власності на землю, а лише встановлено наявність у ОСОБА_2 певного права, яким він має можливість розпорядитися на власний розсуд. Відомостей про те, що прокуратурі було відомо, що на підставі судового рішення, яке скасоване судом апеляційної інстанції, ОСОБА_2 вже було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку та в подальшому відчужено ОСОБА_4 , матеріали справи не містять. Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Положення зазначеного Закону не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав. Ураховуючи наведене, висновки суду першої інстанції щодо можливості прокурора чи позивача у даній справі - Макарівської районної державної адміністрації довідатись про порушене право на спірну земельну ділянку з моменту прийняття рішення суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції у справі № 2-0-62, яким надано лише можливість отримання у приватну власність спірної земельної ділянки, грунтуються на припущеннях. При цьому, прокуратурою належними та допустимими доказами доведено факт обізнаності про порушення норм земельного законодавства лише в липні 2014 року під час проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в діяльності управління Держземагенства в Макарівському районі з питань додержання його посадовими особами вимог земельного законодавства. Факт початку даної перевірки саме в липні 2014 року підтверджується постановою про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів № 114 від 21.07.2014. Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що прокурором подано позовну заяву в межах даного провадження з дотриманням строків позовної давності. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду як таке що постановлено з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановленням нового про часткове задоволення вимог позивача з зазначених вище підстав. Керуючись ст.ст. 368, 372, 374, 376, 381 -384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської областізадовольнити. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року скасувати та постановити нову постанову, за якою позовні вимоги Прокурора Макарівського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Макарівської районної державної адміністрації Київської області задовольнити частково. Визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 серії ЯЕ №810531 з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 щодо земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. в с.Бишів, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010733000546. Визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) серії ЯД №924380 з кадастровим номером 3222780600:06:015:0022 щодо земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. в с.Бишів, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010994800293. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 1,5 га вартістю 218490 грн. від 10 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що зареєстрований в реєстрі за №2079. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 червня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: