Постанова 4807 № 331/4562/19

Дата документу 24.06.2020 Справа № 331/4562/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/4562/19 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/2161/20 Жукова О.Є. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Кухаря С.В. Онищенко Е.А. За участю секретаря: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частину квартири, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на частину квартири, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 частині квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями померлої залишились вона донька спадкодавця та відповідач син спадкодавця. Зазначає, що відповідач звернувся до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а вона із заявою про відмову від прийняття цієї спадщини на користь відповідача. За таких обставин відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину на вказану частину квартири та в подальшому оформив право власності на прийняту частину квартири на своє ім`я. Вважає свою відмову від прийняття спадщини недійсною, оскільки вона здійснена внаслідок допущеної помилки та обману з боку відповідача. Так, написанню нею заяви про відмову від прийняття спадщини, передувала домовленість між сторонами, за якою в процесі прийняття спадщини, 15.11.2006 року відповідач за договором позики отримав від неї грошові кошти в борг у розмірі 15 000 доларів США, нібито на проведення капітального ремонту успадкованої квартири, з метою її подальшого продажу за більш високою вартістю. В результаті чого відповідач мав відразу віддати їй кошти, отримані за її частину успадкованої квартири. В подальшому відповідач планував придбати собі дві квартири по більш низьким цінам, щоб в одній проживати, а іншу здавати в оренду. З отриманих за оренду коштів відповідач мав віддавати їй гроші, отримані в борг, на протязі п`яти років. У разі неповернення боргу відповідач іншою своєю розпискою пообіцяв позивачу переоформити на неї 1/2 частину квартири, яку він мав прийняти у спадок, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом тривалого часу відповідач ремонтував успадковану квартиру, з невідомих причин квартира не була продана. Відповідач обіцяв виконати домовленості, але пояснив, що для цього йому знадобиться додатковий час. Так, 12.11.2011 року відповідач знову скористався її довірою та договір позики сторонами було продовжено ще на п`ять років. Але до сьогоднішнього дня відповідач не виконав своїх обіцянок, квартиру не продав, борг за договором позики повернув у сумі 3 500,00 доларів США. В зв`язку з допущеними з його боку порушеннями домовленостей, право власності на ім`я позивача також не переоформлено. Вказує, що усіма своїми діями, відповідач дав зрозуміти, що домовленості в повному обсязі виконувати він не буде. Її було введено в оману з метою отримання від нього грошових коштів та спадкового майна, чим було грубо порушено її права. На адресу відповідача нею були направлені вимоги щодо виконання взятих на себе зобов`язань, що залишились невиконаними. Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати недійсною заяву ОСОБА_1 про відмову від спадщини на користь свого брата - ОСОБА_2 , подану до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори, після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 грудня 2006 року серії НОМЕР_1 , виданого державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори Тарасовою О.В., в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спадкового майна, а саме, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спадкового майна, а саме, квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2020 року в задоволені позовних вимог відмовлено. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом залишилось позва увагою, що відповідачем визнано факт існування домовленості між сторонами. Не враховано, що обставинами справи, поясненнями учасників процесу та наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт введення її в оману відповідачем, що призвело до вчинення правочину який порушує мої законні права та інтереси та несе негативні наслідки. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. На зазначену апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив за змістом якого повністю погоджується з доводами апеляційної скарги. Стверджує, що написанню заяви про відмову від спадщини позивачем, послугувала його ініціатива та натиск на ОСОБА_4 . Проаналізувавши свій вчинок та обставини які відбулись в подальшому вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позивача задовольнити в повному обсязі. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави, оскільки за своєю правовою природою відмова ОСОБА_1 від прийняття спадщини на користь брата є одностороннім правочином, який не допускає можливості врахування обману, як підстави для визнання його недійсним. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . 12 грудня 2006 року ОСОБА_6 , державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори, було видане свідоцтво про право на спадщину за законом. Зазначеним свідоцтвом посвідчено, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцем на всю частку майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_2 , в тому числі з урахуванням 1/2 частки спадкового майна, від якого відмовилася ОСОБА_1 Спадкове майно, на яке в указаній частці видане це свідоцтво складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю. Згідно розписки, яка є у матеріалах справи, 15.11.2006 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 15 000 доларів США строком на 5 років. У встановлений законом строк відповідач ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 . Позивачка відмовилися від прийняття спадщини після смерті матері, що також підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. З матеріалів справи вбачається, що позивач ставить питання про визнання її заяви про відмову від спадщини недійсною на підставі вчинення правочину під впливом обману, з підстав передбачених ст. 230 ЦК України. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Відповідно п. 20 вказаної Постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦКУкраїни не застосовуються щодо односторонніх правочинів. З урахуванням викладеного колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки за своєю правовою природою відмова ОСОБА_1 від прийняття спадщини на користь брата є одностороннім правочином, який не допускає можливості врахування обману як підстави для визнання його недійсним. Також, позивач в обґрунтування позовних вимог також посилається на те, що відмова від спадщини відбулася внаслідок помилки з її боку. Відповідно до положень ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. За змістом вказаних положень ст. 229 ЦК України помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Однак, позивач не надала суду доказів наявності помилки з її боку , в чому полягала ця помилка. Більш того, в позовній заяві зазначила, що розуміла, яким чином та кому спадкове майно перейде у власність, бажала настання цієї події. Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що через неповернення братом суми боргу, вона змінила своє рішення щодо відмови від спадщини, не встигла відкликати відмову від спадщини у встановлений законом строк. Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є недоведеними та задоволенню не підлягають. Посилання у апеляційній скарзі на те, що на час звернення до нотаріуса позивач знаходилась під впливом відповідача, який навмисно ввів її в обману, що підштовхнуло до написання заяви про відмову від спадщини є необґрунтованими, оскільки не наведено жодного доказу на підтвердження цього доводу, та спростовуються вищенаведеними обставинами. Безпідставними є і доводи викладені у апеляційній скарзі про те, що позивач вважає свою відмову від прийняття спадщини недійсною, оскільки вона здійснена внаслідок допущеної помилки, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами та пов`язані з боргом, про що за її ж твердженнями є боргова розписка невиконання обов`язків за якою має вирішуватись у встановленому законом порядку. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2020 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 30 червня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко