Постанова 4804 № 265/641/19

22-ц/804/1914/20 265/641/19 Головуючий у 1 інстанції Костромітіна О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого суді Принцевської В.П. суддів Баркова В.М., Мироненко І.П. секретар Сидельнікова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Головного управління Держпраці у Донецькій області, Головного управління Держпраці у Луганській області про встановлення факту каліцтва на виробництві, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області про встановлення факту каліцтва на виробництві. В подальшому, протягом підготовчого судового засідання, за клопотанням позивача, судом залучені у справі за його позовом співвідповідачі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Головне управління Держпраці у Донецькій області та Головне управління Держпраці у Луганській області. В обґрунтування позову посилається на те, що він з 30 січня 1990 року по 08 лютого 1992 року працював на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання, який входив до концерну «Луганськвугілляторгобслуговування» у місті Красний Луч Луганської області на посаді продавця. 31 жовтня 1991 року на робочому місці у робочий час з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав вогнепальне поранення правового стегна, правового сідничного нерву. 11 листопада 1991 року було складено Акт № 7 за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві. 27.12.1992 року йому було встановлено другу групу інвалідності строком до 1 березня 1993 року. З 1 березня 1993 року встановлено третю групу інвалідності строком до 1 березня 1995 року, що підтверджується витягом із Акту огляду у МСЕК від 26.04.1993 року. В акті зазначено, що причиною інвалідності є трудове каліцтво. У 2018 році він звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області з заявою про призначення йому страхових виплат у зв`язку з виробничою травмою. Листом від 02.10.2018 року йому було відмовлено у призначені страхової виплати, з посиланням на те, що зміст ОСОБА_2 не відповідає вимогам, встановленим Положенням про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою Всесоюзної центральної ради професійної спілки від 17.08.1989 року № 8-12. За таких обставин у відповідача не має можливості призначити йому страхові виплати, запропоновано звернутися до суду. Факт отримання ним каліцтва на виробництві підтверджується витягами із актів огляду у МСЕК від 26.04.1993 року та від 27.12.1992 року, наявного у його трудовій книжці запису, щодо звільнення його з роботи на підставі переходу на пенсію по інвалідності. На підставі ст. 315 ЦПК України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105 від 23.09.1999 року просив суд встановити факт каліцтва, отриманого ним внаслідок нещасного випадку на виробництві, який стався 31 жовтня 1991 року на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання, при виконанні ним своїх трудових обов`язків. Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Головного управління Держпраці у Донецькій області, Головного управління Держпраці у Луганській області про встановлення факту каліцтва на виробництві, задоволено. Встановлено факт каліцтва, отриманого ОСОБА_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві, який стався 31 жовтня 1991 року на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання, при виконанні ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків. З вказаним рішенням не погодився представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області і оскаржив його в апеляційному порядку. Посилався на те, що суд ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати оскаржуване рішення, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Представник апелянта в судовому засіданні повністю підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити. Позивач і його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Представники відповідачів - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Головного управління Держпраці у Донецькій області, Головного управління Держпраці у Луганській області в судове засідання не з`явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, пояснення позивача і його представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Згідно з пунктом 5 частини 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть. Відповідно до частини другою статті 36 цього Закону факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці». Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 з 30 січня 1990 року по 08 лютого 1992 року працював на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання, який входив до концерну «Луганськвугілляторгобслуговування» у місті Красний Луч Луганської області на посаді продавця. 31 жовтня 1991 року на робочому місці у робочий час з ОСОБА_1 трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав вогнепальне поранення правового стегна, правого сідничного нерву. 11 листопада 1991 року було складено Акт № 7 за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві. 27.12.1992 року ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності строком до 1 березня 1993 року. З 1 березня 1993 року встановлено третю групу інвалідності строком до 1 березня 1995 року, що підтверджується витягом із Акту огляду у МСЕК від 26.04.1993 року. В акті зазначено, що причиною інвалідності є трудове каліцтво. ОСОБА_1 13.09.2018 року звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області із заявою про призначення йому страхових виплат у зв`язку з виробничою травмою. Листом від 02.10.2018 року йому було відмовлено у призначені страхової виплати, з посиланням на те, що зміст ОСОБА_2 не відповідає вимогам, встановленим Положенням про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою Всесоюзної центральної ради професійної спілки від 17.08.1989 року № 8-12. За таких обставин Маріупольське відділення не має можливості призначити ОСОБА_1 страхові виплати, останньому запропоновано звернутися до суду. В силу ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року був прийнятий після отримання травми позивачем і застосуванню до вказаних правовідносин щодо розслідування і фіксації обставин даного нещасного випадку не підлягають. Відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Відповідальність за ушкодження здоров`я працівника, отриманого ним у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків з вини організації, зобов`язаної сплачувати за нього внески по державному соціальному страхуванню (у тому числі колгоспів), передбачалась ст. 456 ЦК УРСР та чинними на час виникнення спірних правовідносин Положенням про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженим постановою Президії Всесоюзної центральної ради професійних спілок і Держпроматомнагляду СРСР від 17.08.1989 р. № 8-12. Відповідно до п.п. 1.1., 1.4-1.5, 2.2-2.3 цього Положення комісія по розслідуванню у складі: начальника цеху, начальника відділу (інженера) з охорони праці, старшого громадського інспектора з охорони праці чи іншого представника профспілкового комітету цеху (підрозділу), повинна була протягом 3 діб провести розслідування обставин та причин нещасного випадку і скласти акт форми Н-1 в чотирьох екземплярах, у якому вказати причину нещасного випадку і заходи щодо його попередження. Таким актом оформлялись усі нещасні випадки, які викликали втрату працівником працездатності не менше одного дня. Акт повинен бути затвердженим керівником підприємства, а його завірена копія надана потерпілому. Судом також правильно встановлено, що надана позивачем копія акту за формою Н-1 від 11 листопада 1991 року № 7 у цілому відповідає вказаним вимогам, оскільки містить дані про місце, причини і наслідки нещасного випадку на виробництві, а його заповнення на бланку старого зразку не спростовує викладених у ньому обставин розслідування цього нещасного випадку. При цьому відомості, які викладені у вищезазначеному акті, повністю узгоджуються з матеріалами справи, а саме з довідками МСЕК, в яких зазначено, що втрата працездатності настала внаслідок травми на виробництві, відомостями, які викладені в трудовій книжці, поясненнями вищевказаного свідка. Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що вони є частково обґрунтованими. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявні у справі докази в їх сукупності є підставою для висновку про те, що з позивачем дійсно стався нещасний випадок у вказаний в позові час на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання. При цьому, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що з позивачем стався саме факт каліцтва. З довідок МСЕК, наданих позивачем вбачається, що строк на який позивачу було призначено ІІІ групу інвалідності сплив першого березня 1995 року. В матеріалах справи відсутні медичні документи в підтвердження наявності на теперішній час у позивача каліцтва, тому у суду не має підстав для встановлення саме факту каліцтва позивача. Також апеляційний суд не може погодитися з висновком суду що вказаний нещасний випадок, який стався з позивачем є таким, що пов`язаний з виробництвом, тому що згідно з пунктом 29 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337, факт настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) на виробництві може бути встановлено у судовому порядку. Якщо такий факт встановлено у судовому порядку і нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) не підлягають спеціальному розслідуванню, розслідування організовує підприємство (установа, організація), де сталися такі випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступник у разі реорганізації цього підприємства (установи, організації). У разі ліквідації підприємства (установи, організації) без правонаступника розслідування всіх нещасних випадків та / або гострих професійних захворювань (отруєнь), факт яких встановлено у судовому порядку, проводить спеціальна комісія, склад якої визначений пунктом 15 цього Порядку. Ведення обліку таких нещасних випадків та / або гострих професійних захворювань (отруєнь) і вжиття заходів до запобігання аналогічним нещасним випадкам та / або гострим професійним захворюванням (отруєнням) здійснюється підприємством (установою, організацією), де сталися нещасний випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступником у разі реорганізації такого підприємства (установи, організації) чи робочим органом Фонду, якщо підприємство (установа, організація) ліквідовано без правонаступника. Тобто до повноважень суду не входить встановлення такого факту, що нещасний випадок, який стався на виробництві є таким, що пов`язаний з цим виробництвом. Суд може встановити тільки факт нещасного випадку на виробництві. Після встановлення судом факту нещасного випадку на виробництві, такий факт ще підлягає розслідуванню на підставі вимог п. 29 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. №

337. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу відповідача, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги. Наданий позивачем екземпляр акту форми Н-1 не повністю відповідає вимогам нормативних актів, чинних на час його складання, і усунути ці недоліки неможливо, тому, на підставі вимог п. 29 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337, слід встановити факт настання нещасного випадку на виробництві, що стався з ОСОБА_1 31 жовтня 1991 року на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання. Керуючись ст. 376, ст. 381, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Маріупольського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 березня 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Встановити факт нещасного випадку на виробництві, що стався з ОСОБА_1 31 жовтня 1991 року на підприємстві Краснолуцький відділ робітничого постачання. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді