Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4826/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" червня 2020 р. Справа№ 910/4826/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Козир Т.П. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕРС» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19 (суддя Чебикіна С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕРС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна Олена Сергіївна про визнання права користування автомобілем, визнання недійсним виконавчого напису та витребування майна за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕРС» (далі - ТОВ «ЛЕРС», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-лізинг Україна» (далі - ТОВ «Альфа-лізинг Україна», відповідач), в якому просив суд: - визнати право ТОВ «ЛЕРС» користуватись автомобілем марки «БМВ 5351», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ; - визнати недійсним виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С. №3363 від 02.12.2015, відносно майна, що було передано за договором фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012, укладеним між ТОВ «ЛЕРС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредитЛізинг» (далі - ТОВ «УніКредитЛізинг»); - витребувати від ТОВ «Альфа-лізинг Україна» легковий автомобіль марки «БМВ 5351», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 . Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 відкрито провадження у справі №910/4826/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріну Олену Сергіївну (далі - приватний нотаріус Саваріна О.С., третя особа) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19 у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на неотримання письмових вимог або повідомлень від відповідача про усунення порушень договору фінансового лізингу, а також рахунків про сплату, повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, тобто заборгованість позивача перед відповідачем на час вчинення виконавчого напису була безспірною, а приватний нотаріус діяв у межах чинного законодавства України; права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а відтак, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса, а також похідних від неї вимогах про визнання права у позивача користуватись предметом лізингу та про витребування у відповідача вказаного автомобіля необхідно відмовити. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «ЛЕРС» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги позивач зазначав, що обов`язковому доказуванню у даній справі підлягає, зокрема факт направлення (або ненаправлення) ТОВ «УніКредитЛізинг» позивачеві повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012; додана відповідачем до клопотання про застосування строків позовної давності в якості доказу надіслання позивачеві відповідного повідомлення вих. №2873 від 16.11.2015 копія накладної на відправку кур`єрською службою «Pony Express» №16-4454-3076 від 16.11.2015 не є належним та допустимим доказом, оскільки така кур`єрська служба не є повноважним оператором з надання послуг поштового зв`язку, а умовами договору сторони погодили порядок надіслання повідомлень лише поштою та телеграмою; суд дійшов помилкового висновку про отримання позивачем вказаного повідомлення 17.11.2015, оскільки в копії накладної на відправку зазначено, що отримувачем цього відправлення є директор підприємства позивача, проте, у зазначену дату останній знаходився у відрядженні в іншій області, а підпис, який міститься на накладній візуально істотно відрізняється від справжнього підпису директора ТОВ «ЛЕРС»; суд безпідставно вказав на факт виготовлення вказаного повідомлення відповідачем, оскільки останній лише після 2015 року став правонаступником ТОВ «УніКредитЛізинг», яке було стороною договору; висновок суду про отримання позивачем 17.11.2015 вказаного повідомлення не відповідає фактичним обставинам справи, підтвердженим заявою свідка, долученою до матеріалів справи та прийнятою судом в якості доказу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 поновлено ТОВ «ЛЕРС» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 20.05.2020, встановлено ТОВ «Альфа-лізинг Україна» та приватному нотаріусу Саваріній О.С. строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. 13.04.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у розгляді справи №910/4826/19 оголошено перерву до 17.06.2020, зобов`язано позивача завчасно, до дня судового засідання подати письмові пояснення з наданням відповідних доказів щодо обставин, які з`ясовувались Північним апеляційним господарським судом у справі з приводу виконання позивачем п. 4.7 та п. 10.1.2 договору фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012, у зв`язку з втратою предмету лізингу. На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1577/20 від 09.06.2020 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/4826/19. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 апеляційну скаргу у справі №910/4826/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 апеляційну скаргу ТОВ «ЛЕРС» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19, призначену на 17.06.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду. 16.06.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по суті спору, в яких останній наголошував на наявності у нього права користування переданим йому на підставі договору та акту приймання-передачі автомобілем, посилаючись на те, що договір є чинним та у встановленому порядку не розірваний. Також позивач зазначив про наявність порушеного кримінального провадження за заявою позивача від 22.07.2016 щодо заволодіння посадовими особами ТОВ «УніКредит Лізинг» та автосалону «ПОРШЕ Дніпропетровськ» майном ТОВ «ЛЕРС». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 розгляд апеляційної скарги ТОВ «ЛЕРС» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19 відкладено на 24.06.2020. Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач наголошував на тому, що за умовами п. 11.2 договору лізингодавець у будь-який час дії або після настання випадку невиконання на власний розсуд може, направивши письмове повідомлення лізингоодержувачу, зокрема, вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача та/або вимагати сплати заборгованості, що виникла у лізингоодержувача внаслідок неналежного виконання цього договору, в тому числі в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; позивач не заперечує наявність заборгованості, яка і була основною та безумовною підставою для розірвання договору та здійснення виконавчого напису нотаріуса; наданими під час допиту в межах кримінального провадження поясненнями директора ТОВ «ЛЕРС» підтверджується факт наявності відповідної заборгованості та факт отримання листів від ТОВ «Альфа-лізинг Україна»; посилання апелянта на неотримання письмового повідомлення про відмову від договору не спростовують наявності безспірної заборгованості, яка тривала більше 30 днів, та право лізингодавця розірвати договір. Крім того, відповідач зазначив, що підтримує подане під час розгляду справи судом першої інстанції клопотання про застосування строків позовної давності. 24.06.2020 в судовому засіданні представник позивача надав клопотання про витребування оригіналів доказів у ТОВ «Альфа-лізинг Україна», а саме, оригіналів письмових доказів, які підтверджують факт надсилання ТОВ «УніКредитЛізинг» на адресу ТОВ «ЛЕРС» повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012. Вказане клопотання представник скаржника підтримав та просив його задовольнити. Поставивши на обговорення заявлене позивачем клопотання про витребування доказів, проти якого представник відповідача заперечив, порадившись, колегія суддів ухвалила в його задоволенні відмовити з огляду на його необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідно до ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Разом з тим, заявляючи вказане клопотання, позивач не зазначив оригінали яких саме письмових доказів, копії яких наявні в матеріалах справи, мають бути витребувані у відповідача. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи наявні саме оригінали доказів, які підтверджують факт надсилання ТОВ «УніКредитЛізинг» на адресу ТОВ «ЛЕРС» повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012 (а.с. 102-105, т. 1). У судове засідання третя особа явку свого уповноваженого представника повторно не забезпечила, про день, місце та час розгляду справи була повідомлена належним чином. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи неподання ним клопотань про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі. У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін. 24.06.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 між ТОВ «ЛЕРС» (у тексті договору - лізингоодержувач) та ТОВ «УніКредитЛізинг», найменування якого 27.01.2017 було змінено на ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» та 26.12.2018 - на ТОВ «Альфа-лізинг Україна» (у тексті договору - лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 3912L12/00-LD від 01.06.2012 (далі - договір), згідно умов якого лізингодавець приймає на себе зобов`язання придбати у власність від продавця, що обраний лізингоодержувачем, предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій), та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором. Лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, комісії, які зазначені в додатку «Тарифи» до цього договору, який є його невід`ємною частиною, інші комісії, що передбачені цим договором, та виконувати інші обов`язки, передбачені цим договором та чинним законодавством (п. 1.1. договору). Відповідно до п. 4.1 договору лізингодавець на строк лізингу укладає та підтримує чинним договір страхування предмета лізингу зі страховою компанією (страховиком) на умовах та від ризиків, прийнятих для лізингодавця. При настанні страхового випадку лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема, негайно сповістити страховика, компетентні органи відповідно до характеру події з метою її фіксації та отримання усіх відповідних документів; наступного робочого дня сповістити лізингодавця (п. 4.7 договору). За змістом п. 10.1.2 договору, лізингоодержувач зобов`язаний, у випадку знищення чи втрати предмета лізингу, сплатити лізингодавцеві повну сум вартості предмета лізингу, яка становитиме різницю між вартістю предмета та розміром відшкодування вартості предмета лізингу, що було сплачено лізингоодержувачем за період, починаючи з початку строку лізингу до настання випадку знищення (втрати), а також додатково сплатити комісію за дострокове припинення цього договору та інші платежі, які передбачені цим договором, не виключаючи неустойку (пеню, штрафи), якщо у лізингодавця є підстави вимагати їх сплати. Згідно з п. 11.1. договору випадками невиконання за цим договором є, зокрема, несплата лізингоодержувачем своєчасно будь-якої суми, яку він повинен сплатити за умовами договору. В будь-який час дії або після настання випадку невиконання лізингодавець на власний розсуд може направивши письмове повідомлення лізингоодержувачу, зокрема, вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача та/або вимагати сплати заборгованості, що виникла у лізингоодержувача внаслідок неналежного виконання цього договору, в тому числі в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.11.2. договору). Даний договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому (п. 15.1 договору). Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до акту приймання-передачі від 22.06.2012 до вказаного договору (а.с. 85, т. 1) лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав транспортний засіб - автомобіль марки «БМВ 5351», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 (предмет лізингу). Датою повернення/викупу транспортного засобу є 25.06.2017. Факт отримання позивачем вказаного транспортного засобу загальною вартістю 533 306,59 грн підтверджується також видатковою накладною №РН-0000685 від 22.06.2012 (а.с. 86, т. 1). 02.12.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С., на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат», статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», та п. 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 3363 про повернення лізингоодержувачем - ТОВ «ЛЕРС» на користь лізингодавця - ТОВ «УніКредит Лізинг» об`єкту фінансового лізингу - автомобіля марки «БМВ 5351», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу № 3912L12/00-LD від 01.06.2012 та підлягає поверненню у порядку, визначеному п. 3 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, у зв`язку з невиплатою лізингових платежів з 20.09.2015 по 20.10.2015 за користування об`єктом лізингу в розмірі 58 801,79 грн (а.с. 63, т. 1). У виконавчому написі вказано, що останній набирає чинності з дня його вчинення і може бути пред`явлений до примусового виконання до відділу державної виконавчої служби протягом 1 року. Як вбачається з матеріалів справи, вказаний виконавчий напис був пред`явлений до примусового виконання до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві 06.01.2016, на підставі чого 13.01.2016 відкрито виконавче провадження №49767769, яке 25.03.2016 закінчене у зв`язку з фактичним повним виконанням, що підтверджується Інформацією про виконавче провадження (а.с. 107-108, т. 1). Так, відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження №49767769 від 25.03.2016 виконавчий напис №3363, вчинений приватним виконавцем Саваріною О.С. 02.12.2015, виконано фактично, транспортний засіб вилучено та повернено стягувачу - ТОВ «УніКредит Лізинг», про що складено відповідний акт від 18.01.2016 (а.с. 106, т. 1). Посилаючись на те, що вищевказаний виконавчий напис приватного нотаріуса Саваріної О.С. суперечить приписам ст. ст. 88, 87 Закону України «Про нотаріат», оскільки позивач не отримував від відповідача повідомлень про повернення предмету лізингу, ТОВ «ЛЕРС» звернулось з даним позовом до суду про визнання такого виконавчого напису недійсним, а також про визнання права користування предметом лізингу та витребування його у відповідача. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором лізингу, за яким, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Положеннями ст. 292 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів. За приписами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відповідно до ч. 2 ст. 11 вказаного Закону лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. За приписами ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30-ти днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Пунктом 5 частини 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингодавця, як відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, так і стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вказане право лізингодавця також погоджено та відображено сторонами у п.11.2. договору, згідно якого у будь-який час дії або після настання випадку невиконання лізингодавець на власний розсуд може, направивши письмове повідомлення лізингоодержувачу, зокрема, вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача та/або вимагати сплати заборгованості, що виникла у лізингоодержувача внаслідок неналежного виконання цього договору, в тому числі в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Наведене вище свідчить, що відповідач мав право звернутися до нотаріуса про вчинення виконавчого напису щодо повернення об`єкта лізингу від позивача. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення виконавчих написів регулюється Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно з пунктами 3.1, 3.5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік). Враховуючи наведені норми законодавства, посилання позивача на те, що оспорюваний виконавчий напис суперечить вимогам ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», правомірно відхилені місцевим господарським судом з огляду на те, що приписами Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачено повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Колегія суддів зазначає, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Разом з тим, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 (пункти 44 - 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17). Оскаржуваний виконавчий напис про повернення лізингоодержувачем - ТОВ «ЛЕРС» на користь лізингодавця - ТОВ «УніКредит Лізинг» об`єкту фінансового лізингу, що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу № 3912L12/00-LD від 01.06.2012 та підлягає вилученню та поверненню за невиплачені лізингові платежі з 20.09.2015 по 20.10.2015 за користування об`єктом лізингу в сумі 58 801,79 грн, зареєстрований у реєстрі за №3363 від 02.12.2015, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С. з посиланнями на ст. 87 Закону України «Про нотаріат», ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», пункт 8 Переліку. Так, у пункті 8 Переліку наведений перелік документів, необхідних для одержання виконавчого напису про повернення об`єкта лізингу за договором лізингу, до яких належать: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Як встановлено судом першої інстанції, 16.11.2015 відповідачем було виготовлено повідомлення за вих. №2873 про відмову від договору фінансового лізингу № 3912L12/00-LD від 01.06.2012, в якому відповідач вказує на те, що позивач не виконував свої зобов`язання щодо сплати лізингових платежів, у зв`язку з чим загальна сума простроченої заборгованості становить 108 793,71 грн, на підтвердження чого до повідомлення були додані неоплачені позивачем рахунки на 19 арк. (а.с. 61, т. 1). При цьому, доводи апелянта про помилковість встановлення судом першої інстанції факту виготовлення вказаного повідомлення відповідачем, оскільки останній лише після 2015 року став правонаступником ТОВ «УніКредитЛізинг», яке було стороною договору, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що ТОВ «Альфа-лізинг Україна» не є правонаступником ТОВ «УніКредитЛізинг», а є однією і тією ж юридичною особою (ідентифікаційний код 33942232), найменування якої змінювалось рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «УніКредитЛізинг», оформленого протоколом №27-01/2017 від 27.01.2017, на ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ», та рішенням єдиного учасника ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» №3 від 20.12.2018 на ТОВ «Альфа-лізинг Україна» (а.с. 53-59, т. 1). Разом з тим, колегія суддів враховує доводи апелянта щодо недоведеності відповідачем факту отримання позивачем вищевказаного повідомлення відповідача 17.11.2015, з огляду на те, що додана відповідачем до клопотання про застосування строків позовної давності копія накладної на відправку кур`єрською службою доставки «Pony Express» №16-4454-3076 від 16.11.2015 не є належним та допустимим доказом у даній справі. Так, відповідно до погоджених сторонами умов договору (п. 13.5) всі повідомлення та інша інформація за договором повинні бути виконані письмово та надіслані поштою, телеграмою на адресу іншої сторони, що вказується у розділі 16 цього договору. Повідомлення лізингодавця про лізингові платежі також можуть бути направлені лізингоодержувачу у порядку, передбаченому п. 5.8 цього договору, згідно з яким лізингодавець може інформувати про розмір суми лізингових платежів, що належить сплатити лізингоодержувачу в поточному лізинговому періоді на офіційному сайті лізингодавця, з обов`язковим збереженням конфіденційності такої інформації, у випадку технічної можливості розміщення інформації. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» поштовий зв`язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Оператор поштового зв`язку (оператор) - це суб`єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв`язку. Відповідно до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку, ведення якого покладено згідно з частиною шостою статті 8 Закону України «Про поштовий зв`язок» на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, «Pony Express» не є повноважним оператором з надання послуг поштового зв`язку, оскільки така служба не зареєстрована відповідно до вимог чинного законодавства та не наділена такими правовим статусом та повноваженнями. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 28.01.2019 у справі №482/2163/17. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на підтвердження факту направлення позивачеві поштою повідомлення за вих. №2873 від 16.11.2015 про відмову від договору фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012 та доданих до нього рахунків-фактур відповідачем також було надано місцевому господарському суду оригінали фіскального чеку, опису вкладення у цінний лист та конверту з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Як вбачається з матеріалів справи, вказані документи не були прийняті до розгляду судом першої інстанції у зв`язку з неподанням їх відповідачем разом з відзивом на позовну заяву у встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі строк, що підтверджується технічним записом судового засідання 15.07.2019. Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України). Водночас, за приписами ч. 10 ст. 80 ГПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи. За таких обставин, враховуючи наведені у судовому засіданні 15.07.2019 представником відповідача доводи стосовно необхідності надання вищевказаних доказів саме на спростування позиції позивача, викладеної не у позовній заяві, а у письмових поясненнях по суті спору, в яких останній заперечував належність та допустимість наданого відповідачем доказу - копії накладної на відправку кур`єрською службою «Pony Express» №16-4454-3076 від 16.11.2015, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції помилково не було прийнято такі докази до розгляду, а відтак, розгляд справи має бути здійснено з їх урахуванням. Отже, факт направлення позивачеві поштою повідомлення вих. №2873 від 16.11.2015 про відмову від договору фінансового лізингу №3912L12/00-LD від 01.06.2012 та доданих до нього рахунків-фактур підтверджується фіскальним чеком від 16.11.2015 та описом вкладення у цінний лист (а.с. 102-104, т. 1). При цьому, за змістом п. 13.6 договору датою повідомлення слід вважати дату, коли сторона мала отримати чи отримала відповідне повідомлення. У випадку, коли підтвердження вручення повідомлення сторона-відправник не отримала, датою повідомлення вважається дата, що визначається згідно з нормативним строком пересилання простої чи рекомендованої кореспонденції оператором поштового зв`язку, якщо інший (довший) строк не встановлений у самому повідомленні, за умови, що таке повідомлення було направлено за адресою місцезнаходження сторони-отримувача, вказану у розділі 16 цього договору. Як вбачається з фіскального чеку від 16.11.2015, опису вкладення у цінний лист та конверту з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, поданих суду відповідачем в оригіналах, повідомлення вих. №2873 від 16.11.2015 з доданими до нього рахунками-фактурами було надіслано на адресу ТОВ «ЛЕРС», вказану як у розділі 16 договору, так і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак, повернуто ТОВ «УніКредит Лізинг» з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 102-105, т. 1). Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку» (в редакції, чинній станом на 16.11.2015), рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення. Відповідно до п.п. 116, 117 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови КМУ від 05.03.2009 №270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. З вказаних положень Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання відправлення, проте останнє чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що неотримання позивачем направленого йому повідомлення вих. №2873 від 16.11.2015 з доданими до нього рахунками-фактурами та повернення їх до відповідача з поміткою «за закінченням терміну зберігання» є наслідками діяння (бездіяльності) позивача щодо їх належного отримання, тобто його власною волею. При цьому, згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу ІІ «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень» затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ вказаних Нормативів при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день. Як вбачається з опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, вищевказане поштове відправлення з повідомленням вих. №2873 від 16.11.2015 з доданими до нього рахунками-фактурами було подано 16.11.2015 у відділенні поштового зв`язку №70 м. Київ до пересилання на адресу ТОВ «ЛЕРС» (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Полтавська, буд. 127-в). Враховуючи положення Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, колегія суддів вважає, що ТОВ «ЛЕРС» повинно було отримати вищезазначене повідомлення вих. №2873 від 16.11.2015 з доданими до нього рахунками-фактурами 22.11.2015. З огляду на викладені обставини та умови договору (п. 13.6), позивач вважається повідомленим про відмову відповідача від договору фінансового лізингу, оскільки останнім було виконано умови договору щодо надіслання повідомлення на адресу місцезнаходження ТОВ «ЛЕРС», вказану у розділі 16 договору, а позивач, натомість, проявив бездіяльність щодо отримання такого повідомлення. При цьому, встановлення судом першої інстанції факту отримання позивачем повідомлення вих. №2873 від 16.11.2015 з доданими до нього рахунками-фактурами 17.11.2015 згідно з накладною на відправку кур`єрською службою доставки «Pony Express», та неврахування поданих представником відповідача доказів здійснення відповідачем направлення вказаних документів засобами поштового зв`язку, на переконання суду апеляційної інстанції, не призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання позивача на неотримання письмових вимог або повідомлень від відповідача про усунення порушень договору фінансового лізингу, а також рахунків про сплату, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, тобто заборгованість позивача перед відповідачем на час вчинення виконавчого напису була безспірною, та нотаріус діяв у межах вимог чинного законодавства України. Крім того, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі позивачем не спростовано наявність у нього перед відповідачем відповідної заборгованості за договором, зокрема, не надано доказів сплати лізингових платежів у період з 20.09.2015 по 20.10.2015 за користування об`єктом лізингу в розмірі 58 801,79 грн. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний позивачем виконавчий напис № 3363 від 02.12.2015 вчинений приватним нотаріусом Саваріною О.С. у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» та у відповідності до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, а тому відсутні зазначені позивачем підстави для визнання його недійсним. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем. Проте, всупереч наведених процесуальних норм, позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав, за захистом яких він звернувся до суду, у зв`язку чим судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання виконавчого напису № 3363 від 02.12.2015 недійсним, а також у задоволенні похідних вимог про визнання права у позивача користуватись предметом лізингу та про витребування у відповідача вказаного майна. При цьому, доводи апелянта про наявність у нього на даний час права на користування переданим йому на підставі договору та акту приймання-передачі автомобілем з посиланням на те, що договір у встановленому порядку не розірваний, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до акту приймання-передачі від 22.06.2012 до вказаного договору датою повернення/викупу транспортного засобу є 25.06.2017. Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а.с. 45-46, т. 1), колегія суддів зазначає наступне. Цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом вказаної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. З огляду на встановлення обставин відсутності порушених прав позивача та відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, зокрема, щодо невідповідності підпису директора ТОВ «ЛЕРС» на накладній про відправку кур`єрською службою доставки «Pony Express», не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «ЛЕРС» має бути залишена без задоволення. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕРС» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі №910/4826/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4826/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 30.06.2020. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова Т.П. Козир