Постанова КАС ВС № 808/8056/13-а

ПОСТАНОВА Іменем України 16 червня 2020 року Київ справа №808/8056/13-а адміністративне провадження №К/9901/23403/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали заяву Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 у справі №808/8056/13-а за позовом Комунального підприємства «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Комунальне підприємство «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради (далі - КП «Бердянськводоканал», позивач) звернулось до суду з позовом до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 №0000861504, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 303951,00грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 75988,00грн. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014, адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 у справі №808/8056/13-а залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції ОДПІ звернулась з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 до Верховного Суду України. У заяві про перегляд відповідач просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2013, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 податковий орган вказує на неоднакове застосування до правовідносин норм пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, Зокрема, зазначає, що до складу податкового кредиту позивач відносить суму податку на подану вартість по придбанню води, по яким допущено понаднормові витрати води, які пропущено понад встановлені технологічні нормативи використання питної води та по якій не передбачено отримання доходу. Відповідач вважає, що вартість понаднормативних втрат придбаної питної води, відповідно до вимог чинного законодавства не відноситься до фактичної собівартості наданих послуг водопостачання та водовідведення. На підтвердження мотивів перегляду вказаної ухвали суду касаційної інстанції у поданій заяві ОДПІ посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.11.2014 у справі №826/8093/14, від 01.09.2015 у справі №817/2197/13-а. Зокрема, відповідач вважає, що у вказаних справах касаційний суд по іншому, ніж в оскаржуваному рішенні застосував положення статті 198 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що при здійсненні платником господарської діяльності можливі збиткові операції. Разом з тим, необхідно враховувати, що віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником економічних причин чи ділової мети укладення угод за ціною, нижчою за виробничу собівартість. Крім того, при визначенні податкових наслідків розглядуваних операцій необхідно враховувати, що ділова мета господарської операції є недобросовісною у разі домінування податкової мети (зниження податкового навантаження) над комерційною метою. Ухвалою Верховного Суду України від 02.09.2016 заяву ОДПІ залишено без руху та встановлено, що заявнику необхідно подати, у тому числі, копії різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Верховний Суд України ухвалою від 24.10.2016 відкрив провадження у справі №808/8056/13-а за заявою податкового органу про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 та вказав, що ОДПІ посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Податкового кодексу України, що на думку заявника підтверджується рішеннями Вищого адміністративного суду України від 10.07.2007, 25.03.2010, 10.02.2016 та 26.11.2014, 01.09.2015. У зв`язку з припиненням своєї діяльності Верховний Суд України передав матеріали справи №808/8056/13-а до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М. Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2020 розгляд заяви Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 у справі №808/8056/13-а призначено у порядку письмового провадження на 16.06.2020. Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Як вбачається, у справі, що розглядається, судами встановлено, що за наслідками проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, позивач відносить до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2012 року суму ПДВ у розмірі 289441,00грн. та за січень 2013 року суму ПДВ у розмірі 14510,0 0грн., по придбаній питній воді від КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради, яка не була використана підприємством, що перевіряється, з метою отримання доходу (не спричинили реальні зміни (збільшення) майнового стану платника податків), у зв`язку з чим неможливо придбану воду в грудні 2012 року на суму 1'736'643,00грн., в тому числі ПДВ у розмірі 289441,0 0грн. та в січні 2013 року на суму 87061,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 14510,00 грн. визнати такою, що використана в оподатковуваних операціях з ПДВ у межах господарської діяльності підприємства, чим порушено пункти 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України. На думку відповідача понаднормативні втрати води не були використані для отримання доходу, тому не пов`язані з господарською діяльністю з надання послуг з водопостачання та водовідведення. В зв`язку з чим немає підстав відносити до складу податкового кредиту ПДВ з частки придбаної питної у КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради води, що припадає на понаднормативні втрати. На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 №0000861504, яким платнику визначено зменшення суми бюджетного відшкодування - 303951,00грн. та застосовано фінансові санкції - 75988,00грн. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову. Судами з`ясовано, що Підприємство позивача забезпечує безперебійне постачання населенню, підприємствам та організаціям міста та області питної води відповідно до діючих державних стандартів, тобто ця діяльність є регулярною та постійною і передбачена його Статутом. Для здійснення послуг з водопостачання позивач використовує воду, отриману від КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради, у відповідності до Договору №4/13 від 26.12.2012. Як зауважено судами, первинні документи, які б свідчили про фактичне невикористання визначеного податковим органом обсягу отриманої позивачем за договором води у власній господарській діяльності позивача, відповідачем в акті перевірки не визначені. Отриманні за договором обсяги води використовувалися платником податку для забезпечення водопостачання споживачів. Споживачами послуг Позивача є населення житлового фонду, житлово-будівельні кооперативи, об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, підприємства, установи і організації різних форм власності. При цьому, в акті перевірки відповідач зазначає, що характерною ознакою підприємства є отримання доходу за результатами ведення господарської діяльності, тому у податковому обліку до витрат, пов`язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані на отримання такого доходу. Разом з тим, податковим органом залишено поза увагою те, що надана позивачу в грудні 2012 року державна дотація, сформована на покриття фактичних збитків від надання послуг з водопостачання та водовідведення населенню, яка в тому числі включає вартість понаднормативної води, що не компенсована ні тарифом, ні нормами споживання. Понаднормативні втрати призвели до зміни майнового стану платника податку у вигляді їх компенсації за рахунок державної дотації з бюджету. В оскаржуваній ухвалі касаційний суд констатував, що отримані позивачем дотації, призначені для покриття збитків підприємства у зв`язку з державним регулюванням цін і тарифів, є неоплатними і не пов`язані з компенсацією населенню вартості проданих послуг. Перерахування бюджетних дотацій здійснювалося для покриття понесених витрат позивачем у процесі виконання статутних завдань, якими його наділила держава, а тому бюджетні дотації не є продажем товарів (робіт, послуг). Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у зв`язку з придбанням товарів чи послуг, використаних при наданні послуг з водопостачання та водовідведення. Разом з тим, як слідує з ухвали Вищого адміністративного суду від 10.07.2007 у справі 23/388-АП, наданої заявником до порівняння, за результатами перевірки КП «Водоканал» та ремонтно-будівельного управління Комунального підприємства «Водоканал» позивачу донараховано податок на додану вартість та застосовано штрафні санкції за порушення вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Перевіркою було встановлено, що податкові накладні заповнені з порушенням вимог абзацу «е» та «ж» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Перевіркою також було встановлено, що позивачем в порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено дозволений податковий кредит. Відповідач стверджував, що до складу валових витрат позивача було включено вартість придбаних товарів (робіт, послуг), що використані на підйом з р.Дніпро, очистку та подачу в водопровідну мережу питної води, яка втрачена понад затверджений в тарифі на послуги водопостачання норматив втрат та не облічених витрат води при її транспортуванні та реалізації споживачам. підприємство не мало права відносити до валових витрат понаднормативні втрати. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково. Ухвалою касаційного суду касаційні скарги позивача та відповідача залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Колегія суддів погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що витрати на підйом з р.Дніпро, очистку та подачу в водопровідну мережу питної води, яка втрачена понад встановлені нормативи, носять виробничий характер та відповідно відносяться до валових витрат підприємства, а суми ПДВ, сплачені позивачем постачальникам (підрядникам), включаються до податкового кредиту. При цьому, з метою фінансування «Програми інвестицій та розвитку системи водопостачання і очищення води м.Запоріжжя» між КП «Водоканал» та Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (Англія) укладено Кредитну угоду від 21.05.1999 на надання позики. Між Україною та ЄБРР відносно «Програми інвестицій та розвитку системи водопостачання і очищення води м.Запоріжжя» було укладено Гарантійну Угоду. Таким чином, платник податків, отримавши державні кошти на модернізацію основних фондів, фактично не поніс жодних витрат, що з врахуванням наведених положень законодавства позбавляє його права на нарахування амортизаційних відрахувань. Судова колегія вважала правильними висновки судів попередніх інстанцій, що кошти, які виділялися КП «Водоканал» з державного бюджету, відносяться до категорії капітальних трансфертів, оскільки вони є невідплатними, безповоротними платежами, що носять одноразовий, нерегулярний характер, не ведуть до виникнення або погашення фінансових зобов`язань, передбачені для придбання капітальних активів, компенсації втрат, пов`язаних з пошкодженням основного капіталу або збільшення капіталу одержувачів, мають цільове призначення. Таким чином, платник податків, отримавши державні кошти на модернізацію основних фондів, фактично не поніс жодних витрат, що з врахуванням наведених положень законодавства позбавляє його права на нарахування амортизаційних відрахувань. У справі №А-15/223 ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2010, наданою заявником до порівняння, залишено без задоволення заяву ВАТ «Івано-Франківськгаз» про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 19.03.2009 у справі №А-15/223 (22а-1621/2007) за нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Як слідує з постанови Вищого адміністративного суду України від 19.03.2009, яка залишена без змін постановою Верховного Суду України від 23.09.2009 за наслідками перегляду за винятковими обставинами, за результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення. Судами встановлено, що фактичною підставою для визначення ВАТ «Івано-Франківськгаз» податкових зобов`язань та для накладення штрафних санкцій згідно спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу, у тому числі, про завищення позивачем валових витрат за рахунок витрат на придбання природного газу, обсяги якого склали понаднормативні втрати (відтоки ). Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову про скасування спірного рішення, що прийнято у цій частині правовідносин, касаційний суд вказав, що обсяги вказаних втрат природного газу перевищують втрати, розраховані за затвердженими нормативами, та не підтверджені позивачем як такі, що використані у власній господарській діяльності, що з метою оподаткування є вирішальним критерієм для визначення витрат на придбання відповідних обсягів газу такими, що мають характер валових витрат. У зв`язку з цим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених законом підстав для включення позивачем суми до валових витрат відповідає встановленим у справі обставинам та пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Виший адміністративний суд України ухвалою від 26.11.2014 у справі №826/8093/14, що надана заявником до порівняння, задовольнив касаційну скаргу податкового органу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як слідує, під час перевірки податковою інспекцією було виявлено, що на виконання контрактів позивач (постачальник) поставив нерезидентові - цукор на загальну суму 6'350'125,18грн. Зазначений цукор було придбано позивачем у контрагентів; витрати позивача на придбання цукру склали 6'350'080грн. На підставі цього, встановивши прибутковість зазначених операцій для позивача на рівні 0,17% при необхідності залучення істотних ресурсів для виконання цих операцій, ДПІ дійшла висновку про відсутність у позивача самостійної ділової мети, відмінної від податкової економії, при здійсненні цих операцій. Крім того, за посиланням ДПІ, неподання позивачем товарно-транспортної документації, складенням якої має оформлюватися перевезення товару у процесі виконання його поставки свідчить про безтоварний характер зазначених операцій з придбання позивачем цукру. За наслідками перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким Товариству визначено грошове зобов`язання з ПДВ. Постановою суду першої інстанції, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, позов задоволено, податкове повідомлення-рішення скасовано. За результатами розгляду справи у касаційному провадженні, Вищий адміністративний суд України встановив, що у даному разі з огляду на обставини справи судам слід було ретельно перевірити наявність у позивача ділової мети, спрямованої на досягнення економічного ефекту, у виконанні розглядуваних операцій з придбання та подальшого експорту цукру, відокремивши фактичну результативність цих операцій від запланованих очікувань платника. Для цього судам необхідно було встановити, чи були зазначені операції спрямовані на одержання прибутку; чи було досягнуто платником заплановану мету господарських операцій та у разі її недосягнення встановити, які фактори перешкодили цьому; чи були у платника об`єктивні економічні підстави, не пов`язані з отриманням податкових переваг, для виконання цих операцій; чи було визначено платником ринкові ризики, супутні цим операціям; чи було фактично виділено платником кошти на виконання цих операцій; чи були співрозмірні залучені платником кошти та ресурси для виконання цих операцій з отриманим доходом з точки зору господарської розумності, відповідності дій суб`єкта господарювання звичаям ділового обороту. Також, у даному разі з урахуванням доводів податкової інспекції щодо нетиповості операцій з постачання цукру для господарської діяльності Товариства, а також щодо безтоварності цих операцій судам слід було ретельно дослідити обставини щодо фактичного виконання операцій з поставки цукру в адресу позивача, перевіривши рух активу на шляху від постачальників до Товариства. Касаційний суд дійшов висновку, що оскільки прийняття рішень у даній справі вимагає додаткового встановлення її обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційній інстанції, то оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків. У справі, що розглядається, колегія суддів звертає увагу на те, що направлення справи на новий розгляд виключає можливість формування судом касаційної інстанції остаточної правової позиції у справі, оскільки застосування норм матеріального права можливе лише на підставі повного і всебічного встановлення обставин справи. Вищий адміністративний суд України справі №817/2197/13-а ухвалою від 01.09.2015, наданою заявником до порівняння, задовольнив касаційну скаргу податкового органу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як вбачається, у даній справі за наслідками перевірки податковим органом встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач здійснював операції з придбання сировини і матеріалів та продаж готової продукції, напівфабрикатів та товарів. ОДПІ на підставі даних бухгалтерського обліку зроблено висновок, що при формуванні ціни продажу продукції застосовано ціни, які менші виробничої собівартості реалізованих товарів без врахування витрат та прибутку. За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, яким Товариству визначено грошове зобов`язання з ПДВ. Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.03.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014, у даній справі позовні вимоги задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.01.2015 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 09.06.2015 рішення Вищого адміністративного суду України від 15.01.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. За наслідками нового розгляду, ухвалюючи рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України посилався на те, що підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України). Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Разом з тим, необхідно врахувати, що віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість. При цьому, до оподатковуваних операцій, які регулюються нормами податкового права, відносяться операції, які здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід. Збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує ризик не отримати дохід. Чинним законодавством не передбачено обов`язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи із собівартості товару. За таких, обставин продаж позивачем продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна вважати операціями поза межами господарської діяльності, і оскільки податковим органом при перевірці не визначено податкові зобов`язання з ПДВ, використовуючи звичайну ціну господарської продукції, то податкові повідомлення-рішення є протиправними. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України констатувала, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи. У справі, що розглядається, Суд зауважує, що неповне встановлення обставин справи виключає можливість ствердження того факту, що матеріальні норми були по-різному застосовані саме в подібних відносинах, оскільки зміст цих відносин у такому разі не є остаточно встановленим. Розглянувши касаційну скаргу податкового органу у справі №11/71«НА» Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10.02.2016, що надана заявником до порівняння, задовольнив її частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У даній справ за наслідками проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивач збільшував суми валових витрат відповідних звітних періодів не на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, послуг), що були надані у попередніх податкових періодах у разі затримки покупцем оплати їх вартості, а збільшував базу оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) на суму податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг),таким чином завищував валові витрати на суму податку на додану вартість; збільшував суми валових доходів відповідних звітних періодів на суму сплаченої заборгованості з податком на додану вартість, а не на суму сплати за відвантажені товари (виконані роботи, послуги, що були надані у попередніх податкових періодах у разі затримки покупцем оплати їх вартості, та збільшував базу оподаткування операцій з поставки товарів на суму податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), таким чином завищував валові доходи на суму податку на додану вартість, - та прийняв податкові повідомлення-рішення і податкові вимоги. Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про неправомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень та податкових вимог. Не погодившись з прийнятими судовими рішення, податковий орган звернувся до касаційного суду. За результатами касаційного розгляду, суд вказав, у тому числі, що за висновками акта перевірки позивачем допущено порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме позивачем до валових витрат віднесено вартість електроенергії, стосовно якої відсутні документи, що підтверджують використання у власній господарській діяльності та порушення Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем до податкового кредиту віднесено податок на додану вартість, сплачений в зв`язку з придбанням електроенергії, вартість якої не відноситься на валові витрати підприємства - понаднормові витрати електроенергії. Судами попередніх інстанцій встановлено, що до такого висновку податковий орган дійшов на підставі аналізу фізичного балансу електроенергії і форм 1-Б-ТВЕ (обсяг щомісячного сальдового надходження, обсяг корисного відпуску та обсягу електроенергії, спожитої на загальногосподарські потреби позивачем). Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про помилковість висновків податкового органу про те, що співставивши нормативні та фактичні звітні технологічні витрати електроенергії (форма 1-Б ТВЕ як первинний документ обліку на підприємстві), оскільки облік результатів фінансово-господарської діяльності повинен вестись на підставі первинних документів. Форма 1-Б ТВЕ «Структура балансу електроенергії та технологічних витрат електроенергії на передачу по електричних мережах» не є первинним документом. Крім того, суд першої інстанції, дійшов висновку, що нормативні та понаднормативні витрати електроенергії, які є обов`язковим елементом виробничої діяльності об`єктів електроенергетики, згідно норм статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають включенню до складу валових витрат підприємства, вони не потребують наступного коригування з причини використання їх на виробничі потреби. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства висновки відповідача щодо необхідності збільшення суми податкового зобов`язання та виключення з податкового кредиту відповідної суми з тих підстав, що відповідні суми витрат по придбанню електроенергії відносяться до складу валових витрат підприємства - понаднормативні витрати електроенергії. При цьому, суд касаційної інстанції вказав, що понаднормативних втрат електроенергії напряму залежить від того наскільки точно буде розраховано показники нормативних втрат електроенергії. Суд першої інстанції, зазначив, що прогнозовані нормативні значення ТВЕ розробляються для енергопостачальних компаній експертною організацією - ВАТ «Львів ОРГГРЕС» на підставі технічних характеристик мереж та звітних балансів електроенергії за попередній рік, прогнозований норматив ТВЕ затверджується Мінпаливенерго України. Разом з тим, відповідні протоколи Мінпаливенерго про затвердження нормативних характеристик технологічних втрат електроенергії в електричних мережах позивача та договори з ВАТ «Львів ОРГРЕС» не досліджувались. Судом апеляційної інстанції встановлено, що дані додатку до акту перевірки та висновки судово-економічної експертизи вказують, що відповідно до положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту податок на додану вартість сплачений при придбанні матеріальних активів та послуг, які не призначаються для використання у господарській діяльності. Обставини щодо завищення податкового кредиту позивачем не заперечувалися та не спростовувалися жодними доказами. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів обставин правомірності формування податкового кредиту сформованого по операціях з придбання товарів, які не призначені для використання у його господарській діяльності. Тобто, суд апеляційної інстанції, вказуючи на те, що документально та нормативно не підтверджується формування позивачем податкового кредиту за вищезазначеними обставинами, з посиланням на висновки судово-економічних експертиз, дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту. При цьому, судом першої інстанції взагалі зазначені порушення не були розглянуті. Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, у зв`язку з чим судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного можна дійти висновку, що в згаданих вище рішеннях Вищого адміністративного суду України на які посилається заявник, і рішенні, яке оскаржується, з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, не спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду відповідних справ. Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом, не підтвердилися, заява Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 у справі №808/8056/13-а не підлягає задоволенню. Крім того, наведені в заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 доводи податкового органу фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду у випадку розгляду заяви про перегляд судового рішення. Керуючись статтями 235-242, 244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України та підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII), суд -

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні заяви Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.04.2016 у справі №808/8056/13-а за позовом Комунального підприємства «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В.В. Хохуляк Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна Судді Верховного Суду