Постанова 4856 № 120/166/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/166/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І. Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 25 червня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Мацького Є.М. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в січні 2020 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.12.2019 № 2-25029/15-19-СГ про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою; зобов`язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що ст.25 Закону України "Про землеустрій" передбачено можливість виготовлення різних видів документації. При цьому позивачка звернулася з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для ведення садівництва, тоді як земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка, відноситься до земель запасу (код 16.00). Крім того, апелянт стверджує що надання відповідних дозволів належить до дискреційних повноважень відповідача, тому суд протиправно зобов`язав Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Відзив позивачки на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що в листопаді 2019 року ОСОБА_1 , як законний представник малолітньої ОСОБА_2 , звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність для ведення садівництва земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з кадастровим номером 0520680200:01:004:1403 (землі запасу), орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована за межами села Агрономічне Вінницького району Вінницької області. Наказом від 21.12.2019 № 2-25029/15-19-СГ у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено. Відмова відповідача обґрунтована тим, що у клопотанні не зазначено вид документації згідно зі ст. 25 Закону України "Про землеустрій". Вважаючи вказану вище відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для прийняття наказу від 21.12.2019 № 2-25029/15-19-СГ суперечать положенням чинного законодавства, а зміст клопотання та подані позивачкою документи давали відповідачу змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивачка просила надати дозвіл. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного. Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Частинами 1, 3 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених вказаним Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в)одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Відповідно до п."в" ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара. Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Ч.7 ст. 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Відповідно до оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 21.12.2019 № 2-25029/15-19-СГ (а.с.13) ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, оскільки в клопотанні не зазначено вид документації згідно зі ст. 25 Закону України "Про землеустрій". Водночас, ч.6 ст.118 ЗК України не містить вимог щодо зазначення виду документації із землеустрою, тому відсутність вказаної інформації не може бути підставою для надання відповідного дозволу. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач протиправно відмовив ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва з підстав, що не передбачені ст.118 Земельного кодексу України. Згідно з клопотанням від 18.11.2019 (а.с.31-32) п`ятеро осіб, в тому числі ОСОБА_2 , звернулися до відповідача з клопотанням про надання кожному із заявників дозволів на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва з кадастровим номером: 0520680200:01:004:1403 орієнтовною площею по 0,12 га на кожного. Відповідно до ч.4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру № НВ-0518689372020 від 13.02.2020 (а.с. 34), площа земельної ділянки з кадастровим номером: 0520680200:01:004:1403 складає 2,0655 га. Таким чином, виходячи зі змісту клопотання від 18.11.2019 (а.с.31-32) та зважаючи на те, що земельна ділянка є сформованою, позивачка просила надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 0520680200:01:004:1403. Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою визначені ч.2 ст.25 Закону № 858-IV. Ч.3 вказаної статті передбачено, що види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом. Згідно з ч.6 ст.79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст клопотання та подані позивачкою документи давали відповідачу змогу встановити вид документації із землеустрою, на розроблення якої позивачка просила надати дозвіл. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо можливості виготовлення різних видів документації відповідно до ст.25 Закону № 858-IV є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині невідповідності цільового призначення земельної ділянки, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 19 ЗК України за основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Ч.2 ст. 19 ЗК України передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Відповідно др витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0518689372020 від 13.02.2020 (а.с. 34) земельна ділянка з кадастровим номером: 0520680200:01:004:1403 має цільове призначення: 16.00 землі запасу, категорія: землі сільськогосподарського призначення, вид використання: землі запасу. Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Таким чином, ЗК України передбачає можливість передачі у власність або у користування земельних ділянок під індивідуальне садівництво із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення. Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, згідно з якою в категорії земель сільськогосподарського призначення виділяється 14 підрозділів, зокрема, 01.05 - для індивідуального садівництва. При цьому відповідач не надав доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером: 0520680200:01:004:1403 належить до іншого підрозділу земель сільськогосподарського призначення. З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги про те, що цільове призначення земельної ділянки, яку бажає отримати позивачка, не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, вказаному в клопотанні, є необґрунтованими. Крім того, вказані обставини не були зазначені відповідачем якості підстави для прийняття оскаржуваного наказу від 21.12.2019 № 2-25029/15-19-СГ. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Колегія суддів вважає вказані доводи необґрунтованими та виходить з наступного. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15). Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15). Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ст.118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 та від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17. Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Постанова суду складена в повному обсязі 25 червня 2020 року. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Мацький Є.М. Смілянець Е. С.