Постанова 4824 № 759/18346/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2020 року м. Київ справа № 759/18346/19 провадження № 22-ц/824/5867/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Сушко Л.П. сторони : позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2020 року у складі судді Петренко Н.О., повний текст складений 22.01.2020 року, в с т а н о в и в: У жовтні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 26 квітня 2011 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 26 квітня2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 3 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість у розмірі 120 710, 84 грн., яку банк просив стягнути. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає про те, що АТ КБ «Приватбанк», в підтвердження своїх позовних вимог, було надано до суду першої інстанції копію анкети-заяви з якої чітко вбачається персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки, яка відповідачем заповнена особисто. При укладенні договору сторона керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Позивач вказує, що відповідач ОСОБА_1 здійснювала розрахунки за рахунок кредитних коштів, а також часткове погашення заборгованості, що за твердженням банку, є неможливим без надання картки. Банк вважає, що сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору, у тому числі щодо відсотків, пені та штрафів, оскільки відповідачем особисто підписана довідка про умови кредитування. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 вказує, що позивачем не надано доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Вона не була достатньо проінформована про сукупну вартість кредиту, та не була ознайомлена з Правилами надання банківських послуг в належній формі, а довідка про умови кредитування, підписана нею, не є належним розрахунком сукупної вартості кредиту. Відповідач також зауважує, що банк, звернувшись 23 вересня 2019 року до суду з позовом, пропустив строк позовної давності, оскільки строк дії перевипущеної кредитної картки закінчився останнього дня 02.2015 року. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 26 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву б/н, згідно якої отримала кредит у розмірі 3 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 7). Як вбачається із листа АТ КБ "Приватбанк" від 08 листопада 2019 року № 30.1.0.0/2-20190929/211, ОСОБА_1 , згідно кредитного договору від 26 квітня 2011 року отримала картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , остання з яких мала термін дії до останнього дня 02.2015 року (а.с. 68). У зв`язку з порушенням боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка за розрахунком банку, що доданий до позовної заяви, станом на 17 вересня 2019 року складає 246 637,44 грн., з яких: 1 430,09 грн. - заборгованість за кредитом, 238 607,35 грн. - заборгованість за процентами, 6 600 грн. - нарахована комісія (а.с. 4-6). При цьому позивач посилається на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з наведеним, заборгованість до стягнення становить 120 710,84 грн., з яких: 1 430,09 грн. - заборгованість за кредитом, 119 280,75 грн. заборгованість по процентам з 26 квітня 2011 року по 01 грудня 2018 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Однак, колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частини першої статті 530 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, відповідачембуло підписано довідку від 26 квітня 2011 року про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», в якій сторони погодили обов`язковий щомісячний платіж - 7 % від заборгованості але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості, та термін їх внесення - до 25 числа місяця, наступного за звітним (а.с. 8). Відтак, у межах строку кредитування, відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти щомісячними платежами до 25 числа кожного місяця. Відповідачем до ухвалення рішення судом, зроблено заяву про застосування позовної давності у справі (а.с. 47-49). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 здійснила останнє погашення кредитної заборгованості 24 грудня 2013 року та з цього часу перестала виконувати кредитні зобов`язання за договором, в той час як до суду з позовом АТ КБ "Приватбанк" звернувся 04 жовтня 2019 року, з пропуском строку позовної давності. Згідно з ч. 4 ст. 267 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як роз`яснив Верховний суд України у своїй постанові № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Отже, суд першої інстанції по суті прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте, виходив при цьому із невірних мотивів. При цьому доводи позивача у відповіді на відзив щодо збільшення строку позовної давності до 50 року не заслуговують на увагу, адже Умови та правила надання банківських послуг, на п. 1.1.7.31 яких посилається банк, не підписані відповідачем ОСОБА_1 . Згідно з вимогами ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з вимогами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,- постановив : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2020 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: