Постанова 4824 № 758/7333/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 758/7333/17 Головуючий у 1 інстанції: Волошин В.О. провадження № 22-ц/824/4999/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В., при секретарі Бондаренко І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа: виконуючий обов`язки директора Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» Касапчук Валентин Анатолійович, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням поданої уточненої позовної заяви, просив: - скасувати наказ відповідача від 20 березня 2017 рокау №153-К; - поновити його (позивача) на посаді заступника начальника відділу паркування відповідача; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 10970 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді заступника начальника відділу паркування у Печерському районі м. Києва. 20 березня 2017 року його було звільнено з роботи на підставі наказу відповідача №153-К за п.1 ст.40 КЗпП України. Вказував, що його звільнення є незаконним, оскільки відповідачем були грубо порушені вимоги ст.ст.42-1, 49-2, 141 КЗпП України. Порушення права позивача на працю, передбаченого Конституцією України, а також відсутність грошових коштів, необхідних для забезпечення життєдіяльності сім`ї позивача та його родини призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. 06 червня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначивши що позивач згідно з наказом №414-К від 19 вересня 2016 року був прийнятий на посаду заступника начальника відділу паркування Печерського району служби паркування. Наказом в.о. директора КП «Київтранспарксервіс» «Про затвердження і введення в дію структури та штатного розпису» від 12 січня 2017 року №6 введено з 19 січня 2017 року нову організаційну структуру та штатний розпис, згідно з якими служба паркування була ліквідована і посада заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування була скорочена. Наказом в.о. директора КП «Київтранспарксервіс» від 19 січня 2017 року №19-К створено комісію щодо попередження працівників, визначених зазначеним наказом, про скорочення посад. Комісією встановлено, що в особовій справі ОСОБА_1 відсутня інформація щодо переважного права залишення позивача на роботі. Наказом №162-К від 12 травня 2016 року позивачу було оголошено догану за неналежне виконання завдань та обов`язків. Перед звільненням позивача було проінформовано про зміни в організації виробництва та праці і відповідно до ст.49-2 КЗпП України запропоновано продовжити подальшу роботу на посаді контролера паркування. Пропозицію щодо продовження роботи на посаді контролера позивач не прийняв і письмове попередження про наступне вивільнення не підписав, про що комісією був складений відповідний акт від 19 січня 2017 року. 23 лютого 2017 року відповідачем було направлено лист до Профспілкової організації про надання згоди на звільнення члена профспілкової організації позивача, який Голова профспілки відмовився отримувати. За таких обставин, відповідно до ст.43 КЗпП України вважається, що згода Первинної профспілкової організації КП «Київтранспарксервіс» отримана. Крім того, в день звільнення, 20 березня 2017 року комісією з трьох працівників відділу кадрів було видано позивачу копію наказу про звільнення та належним чином оформлену трудову книжку і проведено з ним остаточний розрахунок. Таким чином, зі сторони відповідача порушень чинного законодавства при звільненні позивача не допущено, а тому вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими. Відповідно до відповіді на відзив (а.с.69-73 т.1) сторона позивача зазначала, що відповідачем при реорганізації фактично було змінено назву посади, яку обіймав позивач, але посадові обов`язки залишились аналогічними. Крім того, запропонована позивачу робота контролером не відповідає вимогам ст.32 КЗпП України. Згідно трудового законодавства позивачу повинні були запропонувати аналогічну посаду і така посада була наявна на підприємстві, але всупереч вимогам закону ця посада не була йому запропонована, незважаючи на те, що позивач в своєму поясненні до наказу про звільнення висловив свою згоду на укладання нового трудового договору на посаду заступника начальника відділу надання послуг з паркування та зазначив, що має право на укладання трудового договору на підставі ст.42-1 КЗпП України. Також позивач має переваги в залишенні на роботі, а саме, перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком та працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Позивач має трудовий стаж на посаді заступника начальника відділу паркування більше трьох років та має на утриманні дружину, яка не працює, і малолітнього сина. Відповідно до заперечень на відповідь на відзив сторона відповідача зазначала, що звільнення позивача було здійснено з дотриманням трудового законодавства, аргументуючи це тим, що скорочення чисельності працівників та скорочення штату поняття не тотожні. Скорочення посад являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Враховуючи, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис у січні 2017 року на підприємстві відбулася реорганізація, внаслідок якої змінились кваліфікаційні вимоги до посади начальника відділу паркування та його підпорядкування в організаційній структурі. На думку відповідача, позивач не має переважного права на залишення на роботі у зв`язку з тим, що не відноситься до жодної з категорії осіб, зазначених у ч.2 ст.42 КЗпП України. Крім того, в своїй позовній заяві від 10 травня 2017 року позивач не наводить обґрунтованих міркувань, розрахунків, з яких він оцінює розмір моральної шкоди в 100000 грн., у тому числі, не надає пояснень, у чому полягають його моральні страждання або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» №153-К про припинення трудового договору від 20 березня 2017 року. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» з 20 березня 2017 року. Стягнуто з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 276 371 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів; у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. та судовий збір у розмірі 640 грн. Стягнуто з Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на користь держави судовий збір у розмірі 4 043 грн. 71 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» та виплати йому суми середньомісячної заробітної плати у розмірі 9416 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, проте відсутні підстави для скасування наказу №153-К від 20 березня 2017 року, оскільки це є виключно компетенцією відповідача, як роботодавця. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, відповіді на відзив, і просив суд позов задовольнити, наголошуючи, що позивачем пропущено строки звернення до суду з поважних причин і звернення з позовом про поновлення на роботі було здійснено вперше з дотриманням правил територіальної підсудності. Представник відповідача проти позову заперечувала з підстав, зазначених у відзиві на позов та в запереченнях на відповідь на відзив і просила суд залишити позов без задоволення. На допиті свідка не наполягала. Судом встановлено, що відповідно до наказу №414-к від 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в КП «Київтранспарксервіс» на посаду заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування КП «Київтранспарксервіс». Наказом КП «Київтранспарксервіс» від 12 січня 2017 року №06 затверджено та введено в дію з 19 січня 2017 року нову структуру КП «Київтранспарксервіс» та штатний розпис в новій редакції. Наказом КП «Київтранспарксервіс від 19 січня 2017 року №19-к проінформовано працівників про зміну організаційної структури підприємства та скорочення посад працівників, зокрема, заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування - Паліводу О.М. 20 березня 2017 року наказом КП «Київтранспарксервіс» №153-К про припинення трудового договору позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. За ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Пунктом 1 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій, тощо. Зі змісту норми п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника: ліквідація; реорганізація; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників. Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо. За ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Так як обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст.49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Крім того, суд, розглядаючи справу про поновлення на роботі, має належним чином з`ясувати чи не користувався позивач переважним правом на залишення на роботі (правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17). До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-1264цс17. Як вбачається з роз`яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року за №9, при розгляді спорів про звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. З матеріалів справи вбачається, що у січні 2017 року відповідач з метою підвищення ефективності і оптимізації управління підприємством затверджено зміни до організаційної структури підприємства та новий штатний розпис. Так, зокрема, в штатний розпис виключено структурний підрозділ «Відділи паркування в районах служби паркування», посаду заступника керівника в одному з яких займав позивач. Разом з тим, до нового штатного розпису включено структурний підрозділ «Відділи надання послуг з паркування в районах». Того ж дня затверджено посадову інструкцію заступника начальника відділу надання послуг з паркування, з якої вбачається, що до заступника начальника відділу надання послуг з паркування передані фактично усі функціональні обов`язки начальника відділу паркування служби паркування, жодних змін, окрім кваліфікаційних вимог до керівника, не відбулося. Відповідно до штатного розпису, затвердженого у січні 2017 року, відділ надання послуг з паркування в районах налічує 14 штатних одиниць, тоді як відповідно до штатного розпису, затвердженого у жовтні 2016 року, відділ паркування налічував 13 штатних одиниць (т.1, а.с.169-174). Наведене свідчить про збільшення чисельності штату працівників КП «Київтранспарксервіс». Після внесення змін до штатного розпису КП «Київтранспарксервіс» в січні 2017 року на підприємстві були вакантні чотири посади заступників начальника відділу паркування (т.1, а.с.171-172). Кваліфікаційні вимоги до посади заступника начальника відділу паркування визначені в розділі 5 посадової інструкції і передбачають наявність повної вищої освіти та стажу роботи не менш ніж 2 роки. Судом встановлено, що ОСОБА_1 має диплом про вищу освіту з освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» та загальний стаж роботи на посаді заступника начальника відділу паркування понад 3 роки. На підставі викладеного, суд вірно вважав, що позивач ОСОБА_1 відповідав кваліфікаційним вимогам, визначеним у посадовій інструкції начальника відділу паркування. Також, суд дійшов вірного висновку щодо необхідності визнати незаконним наказ відповідача №153-К від 20 березня 2017 року, оскільки звільнення позивача на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відбулося з порушенням трудового законодавства, а тому позивач підлягав поновленню на роботі на посаді заступника начальника відділу паркування в Печерському районі служби паркування КП «Київтранспарксервіс» з 20 березня 2017 року. Крім того, вірно вважав, що відсутні підстави для скасування наказу №153-К від 20 березня 2017 року, оскільки це є виключно компетенцією відповідача, як роботодавця. Згідно зі ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Встановлено, що період вимушеного прогулу позивача за період часу від 20 березня 2017 року до 11 грудня 2019 року становить 682 робочих дня. Як вбачається з довідки КП «Київтранспарксервіс» від 06 серпня 2018 року №53, середньоденна заробітна плата позивача становила 428 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів (т.1 а.с.182). Судом встановлено, що від травня 2018 року до квітня 2019 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «Автогрупкомпані» та отримував заробітну плату, від травня 2018 року до березня 2109 року у розмірі 15 525 грн. без врахування відповідних податків і інших обов`язкових платежів, а тому суд вірно вважав за необхідне вирахувати зазначені кошти з загальної суми відшкодування середнього заробітку, що підлягає виплаті ОСОБА_1 (т. 2 а.с.35-39). Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягала виплаті позивачу ОСОБА_1 становила 276 371 грн. (682 робочих дня х 428 грн. = 15525 грн.) без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів. З врахуванням положень ст.ст.233, 234 КЗпП України, а також беручи до уваги, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з поважної причини, суд вірно вважав, що вказаний строк підлягав поновленню. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя Позивач зазначав, що тривалий час працював у відповідача, а тому порушення його трудових прав значно відобразилось на його моральному стані. Незаконне звільнення, що зумовило пошук нової роботи та тривалий час захисту порушеного права в суді, що спричиняє у позивача додаткові моральні страждання, при цьому судом враховано, що на утриманні позивача перебувають непрацездатні особи. При цьому судом враховано і те, що лише сам факт порушення трудового законодавства вже є підставою на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Затримка у виплаті заробітної плати працівнику є обставиною, що свідчить про наявність вимушених змін у життєвих стосунках працівника і такі дії є втручанням у право на майно (грошові кошти), що є підставою для відшкодування моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №461/6803/16-ц). За вказаних вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд вірно вважав необхідним частково задовольнити позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, а саме, в розмірі 2 000 грн., виходячи з принципів розумності та співмірності. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 25 червня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: