Постанова 4815 № 565/1287/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2020 року м. Рівне Справа № 565/1287/19 Провадження № 22-ц/4815/626/20 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шимківа С.С., суддів: - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником адвокатом Невідомським Олександром Анатолійовичем на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2020 року (ухваленого у складі судді Зейкана І.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,- в с т а н о в и в : У липні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики. Позовна заява обгрунтована тим, що до ОСОБА_1 у 2018 році звернувся ОСОБА_2 з проханням позичити йому 2600 (дві тисячі шістсот) доларів США для власних потреб. Враховуючи те, що це був чоловік рідної сестри позивача, вона його добре знала, на той час мала вказану суму коштів, тому погодилася позичити йому вказану суму, за умови повернення її при першій необхідності, але не пізніше 01.07.2019 року. На підтвердження отримання й фактичної передачі грошей відповідач власноруч 02.07.2018 року написав розписку, яка була засвідчена та складена в присутності свідка ОСОБА_4 в смт. Володимирець. Однак, станом на 23.07.2019 року відповідач свої зобов`язання, вказані в борговій розписці, у встановлені строки не виконав. Позивач та її сестра неодноразово зверталися до відповідача та його близьких родичів з вимогою повернути гроші, однак ОСОБА_2 не виконує взяті на себе зобов`язання. Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в іноземній валюті на суму 2600 доларів США основного боргу та 3% річних 4,91 доларів США. Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу з ОСОБА_2 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 2604 (дві тисячі шістсот чотири) доларів США та 91 (дев`яносто один) цент США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розписка від 02.07.2018 року підтверджує укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за яким відповідач отримав у позику гроші у сумі 2600 доларів США та зобов`язався повернути їх позивачу до 01.07.2019 року. Так як ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконав, отримані кошти ОСОБА_1 не повернув, а тому наявні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення суми позики за договором від 02.07.2018 року. Крім того, позивачем доведено, що вона понесла витрати, у зв`язку з розглядом справи у сумі 1 388,40 грн., які підлягають стягненню з відповідача на її користь. Не погодившись із зазначеним рішенням, 23 березня 2020 року представником ОСОБА_2 адвокатом Невідомським О.А. подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду даної позовної заяви допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Відповідач та він неодноразово клопотали перед судом про визнання обов`язкової участі в розгляді справи позивача ОСОБА_1 для надання особистих пояснень, оскільки ніхто з учасників справи, крім відповідача та свідків, не були присутні при написанні, так званої, розписки, а тому встановити фактичні обставини справи за допомогою представників неможливо. Проте суд відмовив в задоволенні такого клопотання, обмежившись присутністю її представника. Відповідач категорично заперечує факт отримання коштів від позивача та наголошує на тому, що вони тривалий час перебувають в особистих неприязних стосунках, а тому питання щодо позики грошей між ними не могло виникнути. Свідки, допитані в судовому засіданні суду першої інстанції також заперечили отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 . Зазначає, що написання вказаної розписки пов`язано виключно з тим, щоб припинити моральний тиск на його малолітнього сина, оскільки позивач є рідною сестрою його колишньої дружини. З урахуванням того, що колишня дружина перебувала за кордоном, а син проживав в смт. Володимирець у тещі, під постійним контролем ОСОБА_1 , то розписку він написав в обмін на можливість взяти на літній період сина до себе в м. Вараш. Просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає рішення законним та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення її без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 02.07.2018 року, відповідно до якого позивач позичила відповідачу грошові кошти в розмірі 2600 доларів США до 01 липня 2019 року. Спірні відносини між сторонами виникли з приводу виконання зобов`язання з повернення коштів. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За положеннями цивільного законодавства, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такого висновку дійшов Верховний Суд (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 723/304/16-ц). Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. З огляду на наведене, твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що кошти не отримувалися за розпискою від 02 липня 2018 року, є безпідставними та суперечать чинному законодавству. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, шо розписка від 02.07.2018 року укладена виключно для того, щоб припинити моральний тиск на його малолітнього сина та написана в обмін на можливість взяти на літній період сина до себе, то вони апеляційним судом відхиляються як такі, що не підтверджені жодними доказами. Не залучення в судове засідання позивача також ніяким чином не спростовує факту, який вбачається із змісту розписки. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Наданий позивачем розрахунок заборгованості, який не спростований стороною відповідача, підтверджує, що заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики становить: 2600,00 доларів США - основна сума заборгованості, та 4 долари 91 цент США - відсотки за користування грошовими коштами. Також судом першої інстанції, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, вірно визначено розмір судових витрат, які підлягали стягненню із відповідача на користь позивача у повному розмірі. Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 384, 390 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником адвокатом Невідомським Олександром Анатолійовичем - залишити без задоволення. Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Шимків С.С. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О..