Окрема думка КЦС ВС № 756/1917/18

ОКРЕМА ДУМКА Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Дундар І. О., Крата В. І. 17 червня 2020 року м. Київ справа №756/1917/18 провадження № 61-14006св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнив. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасував. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер Автомотів» про визнання договору частково недійсним відмовив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 547,80 грн. Відмовляючи у задоволенні позову суд касаційної інстанції виходив з того, що «правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Судами не встановлено, що кошти, сплачені за придбання автомобіля Land Rover Range Rover 5.0 S/ C у розмірі 1 815 271,00 грн належали саме ОСОБА_4 , а тому підстави для переведення на нього прав покупця за спірним договором відсутні». Погоджуючись із резолютивною частиною постанови колегії суддів, не можемо погодитися із мотивами постанови з таких підстав.

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша - четверта статті 202 ЦК України). 1.1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України). 1.2. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). 1.3. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України) 1.4. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (частина перша статті 217 ЦК України). 1.5. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах». 1.6. Тлумачення вказаних норм, та врахування висновків Верховного Суду по їх застосуванню, свідчить, що: під змістом правочину розуміється сукупність умов; у статті 217 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину; окремою частиною правочину в контексті статті 217 ЦК України є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова; сторона не включається законодавцем до змісту правочину, оскільки сам правочин є дією сторони (сторін). Сторона правочину (договору) не є його умовою; позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору не допускається цивільним законодавством. 1.7. Тому мотивами відмови в задоволенні позову мало бути те, що позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору не допускається цивільним законодавством. І тому в позові потрібно було відмовити з мотивів викладених в цій окремій думці.

2. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року в справі № 428/10638/16-ц (провадження № 61-1312св18) зроблено висновок, що «правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір». 2.1. Тобто, Верховним Судом в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зроблено висновок про допустимість такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. 2.2. За таких обставин, колегії суддів необхідно було передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року в справі № 428/10638/16-ц (провадження № 61-1312св18). Судді І. О. Дундар В. І. Крат