Постанова 4824 № 753/16470/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 753/16470/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/6953/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Даниленко В.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Оніщука М.І., Ящук Т.І. при секретарі - Шепель К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року, встановив: у серпні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 7 000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, посилаючись на те, що син перебуває на її утриманні, а відповідач сплачує аліменти в добровільному порядку в розмірі 2000 грн. щомісячно, що є недостатнім для гармонійного розвитку дитини. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 5 000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість. Відповідач ОСОБА_2 у відповіді на відзив наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона з 08 жовтня 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син ОСОБА_5 . Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 08 листопада 2016 року шлюб між сторонами було розірвано. Позивач зазначала, що після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з нею та перебуває на її утриманні, а відповідач надає грошові кошти в розмірі 2 000 грн. щомісячно. Вказувала, що грошових коштів в зазначеному розмірі для гармонійного розвитку дитини не вистачає, у зв`язку з чим просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини в розмірі 7 000 грн. щомісячно. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 5 000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати дитину, та визначив розмір аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 180, 181 СК України. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 2007 року по 08 листопада 2016 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом з матір`ю. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано його матеріальний та сімейний стан. Зазначав, що він не може сплачувати аліменти на утримання дитини у визначеному розмірі, а тому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. В ст. 182 СК України закріплено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є одним із засновників та кінцевих бенефіціарних власників ТОВ «Юридична компанія «Ніколас» та працює у вказаному товаристві на посаді президента. Згідно довідки, виданої відповідачу ТОВ «Юридична компанія «Ніколас», заробітна плата ОСОБА_2 у 2018 році після відрахування податків становила 3 059 грн. При зверненні до суду із заявами по суті справи відповідач ОСОБА_2 стверджував, що заробітна плата, яку він отримує на посаді президента товариства, є єдиним джерелом його доходу. Також відповідач вказував, що він сплачує щомісячно на користь позивача аліменти в розмірі 2 000 грн., витрачає кошти на оренду житла, утримання себе, його непрацездатної матері, а також дружини та її дитини. Вказані твердження вочевидь не узгоджуються з розміром доходу відповідача, про який він зазначає. Доказів про те, що окрім заробітної плати відповідач не має інших доходів до суду не надано. Крім того, слід зазначити, що посилання відповідача на те, що у нього на утриманні перебувають будь-які інші особи не підтверджені належними та допустимими доказами. Сам по собі факт реєстрації відповідачем нового шлюбу та проживання разом з ним дитини його дружини, як і факт досягнення його матір`ю непрацездатного віку, не свідчить про обов`язок відповідача їх утримувати, тоді як його зобов`язання з утримання малолітнього сина встановлені ст. 180 СК України. Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем до суду копії чеків та медичних довідок не можуть бути належними доказами понесення позивачем саме таких витрат на утримання дитини також не спростовують висновків суду, оскільки позивач звернулась до суду з вимогами про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі щомісячно, а не з вимогами про компенсацію їй частини вже понесених витрат. Посилання скаржника про те, що в нього наявні боргові зобов`язання перед його матір`ю та повнолітнім сином також не звільняють його від обов`язку забезпечувати свого малолітнього сина. Крім того, у своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивач спроможна самостійно забезпечувати потреби дитини, тоді як його доходи є замалими. Вказані доводи ОСОБА_2 колегія суддів також вважає неспроможними, оскільки його обов`язок матеріально забезпечувати свого малолітнього сина не залежить від такої можливості матері дитини. В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції сторони пояснили, що при розірванні шлюбу між ними договору про участь батька у вихованні та утриманні дитини укладено не було. Позивач визнавала, що погоджувалась на сплату відповідачем аліментів в розмірі 2 000 грн. до початку навчання дитини в школі. Також ОСОБА_2 пояснив, що участі в організації літнього відпочинку дитини він не бере. Версію апелянта про те, що він утримує непрацездатну матір та дружину з її малолітньою дитиною колегія суддів також вважає неспроможною, оскільки, як пояснив сам ОСОБА_2 , його утримує його повнолітній син - ОСОБА_7 . При цьому апелянт зазначає, що між ними укладено договір позики строком 30 років. Доказів про те, в якому розмірі та яким чином апелянт ОСОБА_2 здійснює погашення заборгованості перед матір`ю та повнолітнім сином, до суду надано не було. Положеннями ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Системний аналіз зазначених норм права, практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Посилання скаржника на те, що позивач не оскаржувала рішення суду, яким позовні вимоги було задоволено частково, що свідчить про те, що фактично матеріальної допомоги вона не потребує, також не може бути підставою для скасування рішення суду. За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн. відповідатиме інтересам дитини та не задасть шкоди інтересам її батьків. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2020 року. Головуючий Судді