Постанова 4824 № 761/23652/19

справа № 761/23652/19 головуючий у суді І інстанції Марко Я.Р. провадження № 22-ц/824/7728/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію, - В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати протиправними дії державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації Поди С.П. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 43134133 від 21 вересня 2018 року щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . У лютому 2020 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєструвала ОСОБА_1 на праві приватної власності. Заява обґрунтована тим, що Святошинським районним судом міста Києва в іншому провадженні розглядається цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи - Головне управління юстиції у місті Києві та ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування. 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов про визнання права власності в порядку спадкування. Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майна здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 проведена з порушенням вимог чинного законодавства. ОСОБА_1 має намір відчужити належну їй частину будинку та розмістила оголошення щодо її продажу з фотокартками спірного будинку, кімнат та двору. Позивач та її сестра ОСОБА_3 , що проживають у спірному будинку, були свідками того, як протягом двох років приходять потенційні покупці для огляду частини будинку, що продається. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно утруднити та/або унеможливити виконання рішення суду. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 рокузаяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги третя особа зазначає, що позивач вводить суд в оману відносно того, що вона є власником спірного майна. Предметом розгляду справи за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 є встановлення права власності в порядку спадкування на самовільно збудоване майно, яке не введено в експлуатацію і не має жодних актуальних правовстановлюючих документів. Предметом розгляду у вказаній справі позивачі визначили весь багатоквартирний будинок в порушення прав інших осіб, які мають право на окремі квартири. Визнання права власності на об`єкти незавершеного будівництва, які не прийняті в експлуатацію, в судовому порядку чинним законодавством не передбачено. ОСОБА_2 не подавала жодних реєстраційних заяв на реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Жодних документів про реєстрацію права власності на квартиру позивачі не надали суду. Наявність судової справи не свідчить про наявність чи завчасне твердження про існуюче право власності, разом з тим у разі ймовірного прийняття судового рішення про задоволення позову. Останнє лише може стати підставою для реєстрації такого права, а не навпаки. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є не співмірним із заявленими позовними вимогами і порушує права третіх осіб. У разі задоволення позову скасування державної реєстрації запису призведе до виключення відповідної інформації з реєстру, однак, відповідна дія не призведе до виникнення прав у позивача. Предмет позову не передбачає передачу спірної квартири на користь позивача, а також не передбачає стягнення коштів. Крім того, ще до подання позову квартира була подарована третьою особою своїй дочці ОСОБА_4 , а, отже, на сьогоднішній день судом накладено арешт на майно особи, яка не є учасником справи. Накладення арешту на майно призведе до нанесення збитків ОСОБА_4 , оскільки остання не зможе належним чином користуватися і розпоряджатися належним їй майном. Подані до заяви докази ймовірних намірів ОСОБА_1 щодо відчуження квартири не містять інформації щодо точної адреси квартири, фотографій зовнішнього виду, які б дозволяли ідентифікувати квартиру. Третя особа, окрім дарування квартири своїй дочці, яка в ній виросла і продовжує проживати, жодних інших дій щодо продажу квартири не вчиняла. ОСОБА_1 відкрито та добросовісно з 1982 року і по сьогоднішній день користується спірною квартирою. Зазіхання сусідки ОСОБА_2 на квартиру є неприпустимими. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на те, що всі дії ОСОБА_1 , а саме незаконна реєстрація квартири, спроба продати квартиру, спроба на передарування квартири близьким родичам свідчать про те, що третя особа будь-якою ціною намагається ускладнити повернення майна з її незаконного володіння та оформити якісь можливі правочини з метою подальшої неодноразової перереєстрації частини будинку. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Зі змісту позовних вимог вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує дії державного реєстратора та рішення щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. За змістом ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є правовою підставою для скасування запису у Державному реєстрі прав. У пункті 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року, зазначено, що внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав. Аналіз наведених вище положень закону дає підстави для висновку, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та внесення про це відповідного запису призводить до відновлення становища, яке існувало до проведення державної реєстрації прав, яке скасовано. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що запис про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру був відсутній до внесення оскаржуваного запису про право власності ОСОБА_1 , а відтак, можливе задоволення позову не буде мати наслідком виникнення чи поновлення права власності на спірну квартиру у позивача. Отже, забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке не є предметом спору і запис про право власності на яке за позивачем був відсутній до реєстрації права власності на нього за відповідачем, не є співмірним із заявленими позовними вимоги та ніяким чином не впливає на забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Наявність за межами зазначеної справи іншого позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи - Головне управління юстиції у місті Києві та ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування не свідчить про виникнення права власності позивача на квартиру у разі ймовірного ухвалення рішення про задоволення позову у даній справі. За таких обставин, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з прийняттям нової постанови по суті заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року скасувати та прийняти постанову. Відмовитиу задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 25 червня 2020 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.