Постанова Київський апеляційний суд № 753/3043/19

Постанова Іменем України 23 червня 2020 року м. Київ провадження №22-ц/824/6945/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року в складі судді Лужецької О.Р. у справі №753/3043/19 Дарницького районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Герасименко Наталії Миколаївни, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації та виключення запису із реєстру, В С Т А Н О В И В: В лютому 2019 року ОСОБА_1 , посилаючись на те, що внаслідок незаконного внесення відомостей до реєстру речових прав приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. (далі - ПН КМНО, приватний нотаріус), яка діяла як реєстратор на підставі підроблених та неіснуючих документів, наданих ОСОБА_2 , вона втратила право на побудований нею житловий будинок, звернулася до суду з позовом до останніх, в якому просила скасувати рішення ПН КМНО Герасименко Н.М. від 07.09.2016 за номером запису про право власності: 16339096, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1023911180000, індексний номер: 31342278, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала та подала відзив. Зазначила, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не зазначила обставин її порушеного права. Вказала, що позивачка по справі є її донькою від першого шлюбу. Зі своїм другим чоловіком, ОСОБА_3 , вона почала проживати з 1985 року у своїй квартирі, яка знаходилась в Росії . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька - ОСОБА_5 . У серпні 1987 року вони переїхали жити до України, а саме у будинок АДРЕСА_2 , який її чоловік успадкував від своїх батьків. На земельній ділянці, яка знаходилась в користуванні ОСОБА_3 , за спільні кошти подружжя та власними силами був побудований ще один будинок, який в подальшому був зареєстрований на неї під номером 1-б. Вимоги щодо оскарження дій нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме, що нотаріус здійснив реєстрацію права власності на підставі підроблених документів, вважала необґрунтованими, оскільки перелік документів, що був наданий для реєстрації нотаріусу відповідав вимогам закону, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Також зазначила, що правомірність належності ОСОБА_2 спірного будинку на праві власності перевірялося у іншій судовій справі. За наслідками розгляду справи, рішенням Дарницького районного суду м. Києва Снігір О.Є. відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на спірний будинок та задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання не чинити перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності на будинок АДРЕСА_1 . За наведених обставин просила відмовити в задоволенні позову. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, мотивуючи її тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушеного права позивача, оскільки в позовній заяві чітко зазначено, яким чином відповідачами порушено права позивача та вказано норми права, які необхідно застосувати. Однак, судом проігноровані доводи позивача та пояснення, надані в судових засіданнях, як позивачем, так і представником позивача. Натомість судом взято до уваги докази, які мають ознаки підробки та невідповідності, проте ці обставини так і не були зазначені в рішенні, як і те що відповідач ОСОБА_2 змінила своє дівоче прізвище з " ОСОБА_6 " та громадянство Російської Федерації лише у 1996 році. Судом допущено порушення ст. 228, 229, 235 ЦПК України, оскільки не досліджено жодного поданого позивачем доказу та не наведено в рішенні мотивів відхилення таких доказів. З мотивувальної частини рішення вбачається, що судом досліджено лише докази, які були подані відповідачем, тоді як позивач надавав ряд письмових доказів, з яких вбачається порушення процедури узаконення спірного житлового будинку та первинні документи, які вказують на те, що більшість документів, які були подані для реєстрації права містять ознаки підроблення. Вважала, що за таких обставин рішення суду є взагалі немотивованим та необґрунтованим, оскільки не зазначено, які докази були відхилені судом та підстави їх відхилення, не зроблена оцінка кожного доказу поданого позивачем та аргументів представника позивача на обґрунтування позовних вимог, не зазначені норми матеріального права, на які сторони посилалися та відсутні норми права, які суд застосував для ухвалення оскаржуваного рішення. Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 навела обставини та норми матеріального права якими обґрунтовувала позовні вимоги. За вказаних обставин просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 подала відзив, в якому посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження викладених в ній доводів та на підтвердження незаконності оскаржуваного рішення, або порушення судом норм процесуального та матеріального права, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач - ПН КМНО Герасименко Н.М. також подала відзив на апеляційну скаргу. Вказувала, що державна реєстрація права власності на спірний будинок була проведена з дотриманням усіх вимог чинного законодавства та на підставі всіх необхідних документів, а відтак відсутні підстави для задоволення позову. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2020 - без змін. Позивачка та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідач - ПН КМНО Герасименко Н.М., належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду, в судове засідання не з'явилася. Надіслала на адресу суду лист, в якому просила проводити розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ПН КМНО Герасименко Н.М. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_9 звернулася до суду за захистом права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 23,8 кв.м. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що внаслідок незаконного внесення відомостей до реєстру речових прав приватним нотаріусом Герасименко Н.М., яка діяла як реєстратор на підставі підроблених та неіснуючих документів, наданих ОСОБА_2 , вона втратила право на побудований нею житловий будинок, звернулася до суду з позовом до останніх, в якому просила скасувати рішення ПН КМНО Герасименко Н.М. від 07.09.2016 за номером запису про право власності: 16339096, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1023911180000, індексний номер: 31342278, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на житловий будинок. який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., житловою площею 23,8 кв.м. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у вересні 1987 року ОСОБА_9 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 переїхали до приватного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який належав на праві власності ОСОБА_3 . Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 12.09.2016 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 ). Право власності на даний будинок зареєстровано ПН КМНО Герасименко Н.М. на підставі наступних документів: технічний паспорт, серія та номер: 113, виданий 19.11.2013, видавник ФОП ОСОБА_10 ; довідка про показники об'єкта нерухомого майна, серія та номер: 113, виданий 19.11.2013, видавник ФОП ОСОБА_10 Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що вона за власні кошти у 1995 році з дозволу батьків почала будувати на прилеглій до будинку АДРЕСА_2 , земельній ділянці одноквартирний (садибний) житловий будинок під номером 1-Б. Після добудови будинку вона разом зі своїми дітьми у 2008 році переїхала проживати до даного будинку, в якому мешкає і до цього часу без реєстрації. Однак, ОСОБА_2 не визнає її права на даний будинок та чинить перешкоди у його користуванні. Також вказувала, що приватний нотаріус Герасименко Н.М., здійснюючи державну реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 , був особисто зацікавлений у вчиненні незаконної реєстрації нерухомого майна, оскільки як державний реєстратор під час здійснення реєстраційних дій та їх обмежень щодо будинку, не з`ясував правильної адреси об`єкту житлової нерухомості, зважаючи на присвоєння будинку номеру та адреси, зокрема присвоїв будинку нумерацію під літерою АДРЕСА_1 , взяв до уваги невідомо ким виготовлений технічний паспорт та довідку про те, що земельна ділянка, на якій побудований будинок перебуває в межах неіснуючого садового товариства, які підроблені. Позивачка вважала, що за вказаних вище обставин вона втратила право на побудований нею житловий будинок АДРЕСА_1 ). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено обставин її порушеного права, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставами звернення ОСОБА_1 до суду зазначено порушення відповідачами ст. 16, 319, 386 ЦК України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 2,18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, положеннями частин 1, 2 статті 319 та частини 2 статті 386 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник. який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що підставою звернення до суду з позовом про визнання права власності є випадки, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або в разі втрати (відсутності) в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права. При цьому, позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником, і позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів. Таким чином, у випадку, коли особа звертається за захистом порушеного права власності, вона повинна надати докази належності їй на праві власності спірного майна або заявити вимогу про визнання за нею оспорюваного чи невизнаного права, та відповідно надати докази на підтвердження своїх вимог. Більш того, за приписами норм процесуального закону позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами, порушення його права власності. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Порушення прав має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити, яке саме його право, на його думку є порушеним, та в якій спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Суд має з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту цього права визначеним у законодавстві способам. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16). Оскільки у позові позивачка посилається на те, що вона звернулася за захистом права власності, то саме на неї покладається обов`язок належними, допустимими та достовірними доказами довести факт належності їй на праві власності спірного будинку. Однак, матеріали справи не містять доказу належності позивачу спірного будинку на праві власності. Вимоги про визнання права власності на спірний будинок ОСОБА_1 не заявлялися. Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, вимоги про визнання права власності на спірний будинок ОСОБА_1 заявлялися раніше у іншій цивільній справі. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у справі №753/10316/16-ц ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок АДРЕСА_3 , а.с. 52-55). Крім того, даним рішенням задоволено зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зобов`язано останню не чинити ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ), виселено ОСОБА_1 зі спірного будинку без надання іншого житлового приміщення. Суд, ухвалюючи рішення від 15.06.2017, встановив обставини, що будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 . Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15.06.2017 набрало законної сили 13.09.2017. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У справі, яка переглядається, відсутні докази на підтвердження належності позивачу на праві власності спірного будинку. Дійсно, в матеріалах справи відсутні правочини, на підставі яких ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим та мотивованим висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено порушення її права власності, оскільки майнові інтереси позивачки щодо спірного будинку були предметом спору у іншій справі. Враховуючи, що захисту підлягає порушене право, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову суд в мотивувальній частині рішення зазначив норми матеріального права. А відтак доводи апеляційної скарги щодо не зазначення норм матеріального права, якими керувався суд при ухваленні рішення, є безпідставними. При цьому, слід також зазначити, що з`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивача передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення приватного нотаріуса, яке оскаржується. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності такого рішення. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним рішенням відповідача - ПН КМНО Герасименко Н.М., відсутніми є й підстави для задоволення позову. Оскільки ОСОБА_1 не доведено втручання в її права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, відсутні правові підстави для перевірки правомірності рішення ПН КМНО Герасименко Н.М. про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано докази позивача, які вказують на неправомірність дій приватного нотаріуса. Посилання в апеляційній скарзі на те, що надані відповідачем докази містять ознаки підробки та невідповідності є особистим твердженням позивача та не доведено належними доказами. Доводи апеляційної скарги, що суд не зазначив в рішенні про зміну ОСОБА_2 в 1996 році прізвища та громадянства Російської Федерації на правильність висновку суду щодо відсутності порушеного права позивача не впливають, а тому на увагу судової колегії не заслуговують та тим більше не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку, що позивач не довів обставин його порушеного права. Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги всі доводи та докази, наведені позивачем, оскільки як зазначає Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 24 червня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай