Постанова Київський апеляційний суд № 759/9964/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №759/9964/16-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/1110/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Коцюрби О.П., Нежури В.А., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів про визнання права користування житловим приміщенням і його приватизацію та стягнення матеріальної і моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 14 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом, де, з врахуванням уточнень та доповнень, просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 ,та право на її приватизацію, стягнути з відповідача 98 959,00 грн. матеріальних збитків, з яких: 27 176 грн. - витрати на ремонт квартири та придбання будівельних матеріалів, 3 500 грн. - неотримання продуктових наборів, 57 000 грн. - матеріальний збиток завданий крадіжкою, 14 783 грн. - вартість заміни металевих вхідних дверей, стягнути з відповідача 25 000 грн. моральних збитків. Свої вимоги обґрунтовує тим,що на підставі розпорядження Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві від 13 червня 2012 року, протоколу №8 засідання комісії з питань розгляду заяв про надання житлових приміщень у спеціалізованих будинках для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів Київської міської державної адміністрації від 14 травня 2012 року, позивачу надано вищезазначену квартиру без зняття з квартирного обліку і без права реєстрації. З часу вселення позивач проживає там постійно, сплачує комунальні послуги. Через відмову відповідача здійснити ремонт квартири, позивач власними заощадженнями здійснила ремонт помешкання, а тому зазначає про завдання їй майнової шкоди. Також, їй не було надано з вини відповідача 7 продуктових наборів згідно програми Київської міської державної адміністрації «Турбота». Зазначає, що 24 жовтня 2017 року невстановлена слідством особа, шляхом підбору ключа до вхідних дверей проникла в зазначену квартиру та викрила її майно. Після крадіжки позивачка була вимушена замінити вхідні двері. Крім того, неправомірними діями відповідача, в особі завгоспа, позивачу заподіяно моральної шкоди, що полягають у погрозах залишитися без помешкання, завдання членам сім`ї позивача фізичних ушкоджень здоров`я, приниженні честі, гідності. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року та додатковим рішенням цього ж суду від 28 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. На обґрунтування ухвалених судових рішень місцевий суд зазначив, що позивач безперешкодно користується майном, судом не встановлено, що будь-якими діями відповідача, позивачу створюються чи обмежуються її права у користуванні квартирою. А тому вимоги щодо визнання права користування, задоволенню не підлягають. Позовні вимоги про відшкодування матеріальних збитків на суму 98 959 грн. не підтверджені належними доказами, позивачем не надано доказів заподіяння таких збитків відповідачем, розмір їх завдання не доведений в судовому засіданні, а тому дана вимога задоволенню не підлягає. Також, позивачкою не було надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, не було надано доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та незаконними діяннями відповідача, відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні. Просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_1 є ветераном праці, інвалідом ІІ групи ( а.с. 3-4 ). Відповідно до розпорядження №349 Солом`янської районної державної адміністрації в м. Києві від 13 червня 2012 року, протоколу №8 засідання комісії з питань розгляду заяв про надання житлових приміщень у спеціалізованих будинках для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів Київської міської державної адміністрації від 14 травня 2012 року ОСОБА_1 надано квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 13,50 АДРЕСА_1 на одну особу без зняття з квартирного обліку і без права реєстрації, оскільки вона з 25.12.1984 р. перебуває на квартирному обліку та з 19.10.2005 р. знаходиться в пільговій черзі на першочергове отримання житла, зареєстрована у квартирі АДРЕСА_5 ). Крім того між КП ДУОЖФ філія №810, 812 ЄРРЦ Святошинського району м. Києва, в особі начальника філії Кузьменко Ірини Анатоліївни, та ОСОБА_1 на підставі розпорядження №549 від 15.11.2012 року 19 січня 2012 року ( що містить виправлення місяця з січня на лютий ) укладено договір найму жилого приміщення, а саме кв . АДРЕСА_1 , відповідно до якого наймодавець надає відповідачу у безстрокове користування вказане житло ( а.с. 6 ). Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів про визнання права користування житловим приміщенням суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем позивачу не створюються перешкоди та не обмежуються її права у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Однак колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін по справі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі зважаючи на наступне. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Положення цього конституційного принципу закріплені у частині четвертій статті 9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках ( житлові кімнати, житлові блоки ( секції )), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Слід звернути увагу також і на те, що відповідно до ст. 26 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», громадяни похилого віку нарівні з іншими громадянами мають право на житло, що включає право на одержання і постійне користування впорядкованим жилим приміщенням в будинках державного фонду, на придбання жилого приміщення в будинках громадського або індивідуального житлового фонду. Це право додатково гарантується наданням громадянам похилого віку житла в спеціально обладнаних будинках або пристосуванням займаних ними приміщень відповідно до їх специфічних потреб. Жиле приміщення громадянам похилого віку, які потребують поліпшення житлових умов, надається безплатно або за плату з урахуванням рівня їх матеріальної забезпеченості в порядку, встановленому чинним законодавством. Частиною 1 ст. 28 вищевказаного Закону, встановлено, що жилі приміщення, які займають громадяни похилого віку, за їх бажанням передаються їм в особисту власність (приватизуються ) безплатно в межах встановлених норм згідно з чинним законодавством. За приписами частини 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Частинами 3, 5 ст. 9 ЖК Української PCP визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації, як це встановлено ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», належать квартири в багатоповерхових будинках, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках (де мешкають два і більше наймачів), які використовуються громадянами на умовах найму. Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюються на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяці з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог, в зв`язку з чим позов ОСОБА_1 в частині визнання права користування та права на приватизацію квартири підлягає задоволенню. За таких обставин, суд першої інстанції, в названій частині неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які судом не доведені, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, і, без додержання зазначених норм матеріального права, зокрема, ст. 28 «Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення в частині відмови задоволення вимог про визнання права користування та права на приватизацію квартири. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, оскільки позивачкою не було надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння їй матеріальної шкоди та моральних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема не було надано доказів в обґрунтування розміру моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та незаконними діяннями відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , на переконання апеляційного суду, знайшли своє часткове підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог щодо визнання права користування та права на приватизацію квартири із ухваленням нового про задоволення цих позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК Українита ухвалення нового про визнання права користування та визнання права на приватизацію квартири, відповідно до положень ст. 47 Конституції України, ст. 345 ЦК України, ст. 9 ЖК Української PCP, ст.ст. 26, 28 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», ст.ст. 1, 2, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ст.ст. 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України. Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 141 ЦПК України суд другої інстанції вважає за необхідне стрягнути з Спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на користь держави судовий збір у розмірі 1 653,60 грн. Разом з тим, інші обставини, зазначені апелянтом, зокрема, про те, що місцевим судом не враховані витрати щодо здійснення ремонту квартири позивачем та посилання на приниження відповідачем людської гідності, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не є правовою підставою для задоволення як позовних так і апеляційних вимог в частині стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди. Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів в частині відмови у визнанні права користування житловим приміщенням та приватизації житла скасувати та ухвалити за вказаними вимогами нове судове рішення про їх задоволення. Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщеннямв квартирі АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 лютого 2020 року залишити без змін. Стягнути з Спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів на користь держави судовий збір у розмірі 1 653,60 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: О.П. Коцюрба В.А. Нежура