Постанова 4803 № 202/6752/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1434/20 Справа № 202/6752/19 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.36-37). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та заяву про забезпечення позову задовольнити (а.с.40-42). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін, виходячи з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд зазначив, що позивачем не доведено того, що невжиття заходів про забезпечення позову у заявлений спосіб може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову належить розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Так, ч.1 ст. 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України). Згідно з ч.2 ст. 150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Крім того, підпунктами 1-4 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів. З виділених матеріалів справи вбачається, що позивач при звернення з заявою не надав відомостей чи доказів того, що відповідач має намір вчинити дії по відчуженню свого майна, таким чином відсутнє підтвердження, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. А забезпечення позову на майбутнє, у випадку можливого наміру продати діючим законодавством не передбачено. Саме з врахуванням наданих представником позивача доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.5.6.1Інструкції про проведення виконавчих дій арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам, що застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності. Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367,368,374, 375, 381,382 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: