Постанова 4802 № 159/1642/19

Справа № 159/1642/19 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В. О. Провадження № 22-ц/802/434/20 Категорія: 39 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., з участю: секретаря судового засідання Вергуна Т. С., представника відповідача адвоката Ткачука О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою його представником адвокатом Ткачуком Олександром Вікторовичем, на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2020 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 березня 2016 року відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 у позику кошти в сумі 20617 Євро з кінцевим терміном погашення до 06 квітня 2016 року. Факт отримання від позивача у позику коштів позичальник підтвердив шляхом складення відповідної розписки. Незважаючи на взяті на себе зобов`язання по поверненню боргу до дати, зазначеної у борговій розписці, відповідач боргу не повернув і прострочив виконання боргового зобов`язання, у зв`язку з чим з 07 квітня 2016 року по 26 лютого 2019 року розмір суми відшкодування підлягав перерахуванню за невиконання грошового зобов`язання, а тому, посилаючись на ст. 625, 1046,1047, 1049 Цивільного Кодексу України, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму коштів, переданих відповідачеві у позику в розмірі 20617 Євро та 3% річних 1822,55 Євро, що еквівалентно до національної валюти України в загальній сумі становить 684998,45 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн, витрати за висновок спеціаліста в сумі 2000 грн, а також судові витрати в сумі 6849,98 грн. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 25 березня 2016 року в розмірі 9600 Євро та 3% річних, що становить 832,44 Євро. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2603 грн 50 коп., витрати за правничу допомогу в розмірі 3000 грн та витрати за висновок спеціаліста в розмірі 2000 грн, що в загальному становить 7603 грн 50 коп. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Ткачука О. В. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що ОСОБА_2 визнавалась заборгованість перед позивачем, яка виникла на підставі виданої боргової розписки від 25.03.2016 на суму 9600 Євро, саме на 1600 Євро, що в еквіваленті до національної валюти України і становить 48588,12 грн, тобто суму, яка зазначена самим позивачем у позовній заяві, оскільки в строк до 06.04.2016 ОСОБА_2 було передано ОСОБА_1 8000 Євро. Разом з тим, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення 20 617 Євро, а як на правову підставу своїх вимог позивач посилається на боргову розписку від 25.06.2016 з терміном погашення до 11 січня 2016 року, яка відсутня у матеріалах справи, а тому вважає, що суд першої інстанції в порушення принципу диспозитивності прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивач не посилається на боргову розписку від 25.03.2016 на суму 9600 Євро. Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, особа, яка подала апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з доведеності факту отримання в позику саме 9600 Євро, а також того, що наявність боргового документу, а саме боргової розписки у позивача, свідчить про те, що відповідач не виконав зобов`язань по поверненню боргу. Судом встановлено, що в основній частині розписки від 25.03.2016 зазначена сума позики 9600 Євро, яка підлягає поверненню до 06 квітня 2016 року. Є підпис ОСОБА_2 із зазначенням даних паспорта. Сума 9600 Євро в розписці перекреслена. В нижній частині розписки, до відрізу аркуша на якому вона оформлена, зазначена сума 20617 Євро та проставлений підпис без будь-яких пояснень, зобов`язань і т.п. і не можливо зробити будь-який висновок про боргові зобов`язання чи інше (а.с. 4). Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення 20 617 євро, а як на правову підставу своїх вимог позивач посилається на боргову розписку від 25.03.2016 з терміном погашення до 11 січня 2016 року, яка відсутня у матеріалах справи, На підтвердження своїх доводів позивач ОСОБА_1 надав оригінал розписки, датованої 25.03.2016 року, у якій зазначено, що відповідач ОСОБА_2 взяв у нього в борг 9600 євро, і зобов`язаний повернути борг до 6 квітня 2016 року, при цьому у розписці сума перекреслена, лист, на якому написана розписка, обрізаний внизу, після підпису ОСОБА_2 написана сума 20717 євро, проте будь-яких зауважень щодо даної суми у розписці не зазначено. Колегія суддів вважає, що надана розписка не може бути належним та допустимим доказом того, що відповідач позичив у ОСОБА_1 20617 євро, оскільки про це у розписці не зазначено. Висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, тому суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову. За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). На підставі викладеного, у зв`язку з неправильним застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги стягненню з позивача на користь відповідача підлягає судовий збір сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги в даній справі (а.с. 150). Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Ткачуком Олександром Вікторовичем, задовольнити. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 січня 2020 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в даній справі в сумі 4214,20 грн (чотири тисячі двісті чотирнадцять гривень 20 коп.) Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 25 червня 2020 року. Головуючий Судді