Постанова Одеський апеляційний суд № 947/722/20

Номер провадження: 22-ц/813/5707/20 Номер справи місцевого суду: 947/722/20 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Одесаобленерго» на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року про відмову у видачі судового наказу по цивільній справі за заявою Акціонерного товариства «Одесаобленерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електроенергію, трьох відсотків річних від простроченої суми, інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору,- В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року, Акціонерне товариство «Одесаобленерго» (далі АТ «Одесаобленерго») звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електроенергію, трьох відсотків річних від простроченої суми, інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року відмовлено Акціонерному товариству «Одесаобленерго» у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електроенергію, трьох відсотків річних від простроченої суми, інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору. Роз`яснено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Не погоджуючись із ухвалою суду, АТ «Одесаобленерго» подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Предметом оскарження є ухвала суду про відмову у видачі судового наказу (п.1 ч.1 ст.353 ЦПК України). Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Відмовляючи АТ «Одесаобленерго»у видачі судового наказу, районний суд, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, виходив з того, що надане до суду заявником платіжне доручення, не містить ані підпису відповідальної особи банку, ким було сформовано і видане платіжне доручення, не скріплено печаткою установи банку, не містить інформації і підтвердження що надане платіжне доручення було створено, як електронний документ, оскільки не містить жодних реквізитів про такі дії, у зв`язку із чим надане платіжне доручення №10203032 від 14.01.2020 року є неналежним доказом сплати судового збору, а тому суд дійшов висновку, щозаява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу. Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справ, виходячи з наступного. Відповідно до п.1 ч. 1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу. Правилами ст.163 ЦПК України встановлено вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, зокрема, частиною третьою цієї статті передбачено, що до заяви про видачу судового наказу додаються документ, що підтверджує сплату судового збору. Згідно з ч.1 ст.164 ЦПК України, за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом. Відповідно до пп.4-1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду заяви про видачу судового наказу справляється у розмірі 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв. Сплата судового збору за допомогою електронного платіжного засобу оформляється квитанцією платіжного термінала, чеком банкомата, сліпом або іншими документами за операціями з використанням електронних платіжних засобів у паперовій або електронній формі. Сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов`язкові реквізити касового документа. Частинами 1,2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У відповідності до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року у розмірі - 2102,00 грн. Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Положеннями Інструкції встановлено вимоги про заповнення розрахункових документів. Відповідно до п. 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладено в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, який обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Згідно з додатками 2, 8 до Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу», який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції. Положеннями п. 3.7. Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначено в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 березня 2018 року у справі № 914/1542/17, від 16 січня 2019 року у справі № 905/1057/18, від 10 травня 2018 року у справі № 613/372/16-ц, та ухвалах Верховного Суду від 26 березня 2018 у справі № 907/892/15, від 16 квітня 2018 року у справі № 922/3137/17, від 20 квітня 2018 року у справі № 910/12031/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 910/8880/18. З матеріалів справи вбачається, що АТ «Одесаобленерго» звернулося до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електроенергію, трьох відсотків річних від простроченої суми, інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору. До вказаної заяви представником АТ «Одесаобленерго» було долучено платіжне доручення №10203032 від 14.01.2020 року, з якого вбачається, що платником вказано - Акціонерне товариство «Одесаобленерго», сума платежу 210,20 грн. та призначення платежу: *;101;00131713; судовий збір за позовом АТ «Одесаобленерго», Київський районний суд м. Одеси (а.с.3). Однак, судом першої інстанції не здійснено перевірки зарахування судового збору за вказаним платіжним дорученням у відповідності до ст. 9 Закону України «Про судовий збір», тобто обставини здійснення платежу за подання саме цієї заяви не спростовані, а тому підстави для висновку про те, що вказане платіжне доручення не відповідає вимогам закону, відсутні. Більш того, п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014 року також зазначено, що оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Отже, суд відповідно до вищезазначеного, повинен був самостійно перевірити таке зарахування, використовуючи способи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України. З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції наведених вище положень закону в повній мірі не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, передбачених п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України, а тому оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Крім того, апеляційний суд зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У справі «Bellet у.France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право заявника на вільний доступ до правосуддя та постановлено оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Згідно із п.1, 4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 13, 367, 368, ч.2 ст. 369, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Одесаобленерго» задовольнити. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2020 року скасувати, а справу за заявою Акціонерного товариства «Одесаобленерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електроенергію, трьох відсотків річних від простроченої суми, інфляційних витрат та витрат по сплаті судового збору направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 25.06.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда