Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 607/373/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 607/373/19 пров. № А/857/6878/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Курильця А.Р., Кушнерика М.П., з участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2019 року (суддя першої інстанції Гамула Б.С., м. Камінь-Каширський), В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ВР №167570 від 29 грудня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а провадження по справі закрити. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2019 року позов задоволено повністю. Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Вважає, що таке не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним. Просить скасувати рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Обґрунтовуючи незгоду, апелянт зокрема, зауважив, що відеозаписом з авто реєстратора службового автомобіля чітко зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Також зазначає, що позивач погодився з правопорушенням та попросив скласти відносно нього відповідні адміністративні матеріали, тому вважає, що такий підтвердив факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання, що підтверджується матеріалами справи. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно постанови в справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ВР №167570 від 29.12.2018, водій ОСОБА_1 29 грудня 2018 року о 22 год. 10 хв. в м. Тернополі по вул. 15 Квітня, 2, керуючи транспортним засобом марки «Тойота Авенсіс» д.н.з. НОМЕР_1 , при виїзді з прилеглої території, а саме з заправки WOG, не включив відповідний покажчик повороту (правий), а також при перестроюванні з крайньої правої смуги в крайню ліву смугу, не ввімкнув відповідний покажчик повороту, чим порушив п. 9.2 ПДР, внаслідок чого скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень. Не погодившись з цією постановою, позивач оскаржив її до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено вину позивача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з урахуванням наступного. Частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) передбачено, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Вимогами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» зокрема передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Вимогами пункту 9.2 Розділу 9 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі Правила) передбачено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом. Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо. Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Позивач у позовній заяві зазначає, що він при виїзді з заправки вмикав правий покажчик повороту, а автомобіль патрульної поліції знаходився по ліву сторону від нього, отже поліцейські не могли бачити його правий покажчик повороту. Також вважає, що з відстані, з якої поліцейські вели відеозйомку неможливо встановити по якій смузі руху він рухався, оскільки дорожня розмітка на цій ділянці дороги відсутня, а дорога має дугоподібну форму, якість покриття жахлива, тому не виключено, що він міг реагувати на вибоїни та об`їжджати їх. Позивач категорично заперечує, що на наданих відповідачем відеозаписах зафіксований саме його автомобіль, оскільки ньому не видно державного реєстраційного номеру автомобіля. А відеофайли розірвані між собою, тобто неможливо створити цілісної картини. До суду першої інстанції відповідачем для підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення було надано відеозаписи з нагрудних та автомобільного відеореєстраторів. Разом з тим у оскаржуваній постанові зазначено, що до неї додаються відео з нагрудної камери №00018, 00081 та пояснення. Що стосується наданих відповідачем відеозаписів з нагрудних відеореєстраторів, то з таких можливо встановити лише факт розмови поліцейських з позивачем та розгляд справи про адміністративне правопорушення, проте, такі не підтверджують факту вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Крім того, зазначені відеозаписи спростовують твердження апелянта про те, що позивач погодився з правопорушенням та підтвердив факт вчинення ним адміністративного правопорушення. Щодо доводів апелянта про те, що відеозаписом з службового автомобіля чітко зафіксовано факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, то такі не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Колегія суддів зазначає про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого статтею 121 КУпАП, оскільки відеозапис з відеореєстратора патрульного автомобіля, наданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова серії ВР №167570 від 29 грудня 2018 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 квітня 2018 року (справа № 200/5590/17(2а/200/669/17). Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено порушення ОСОБА_1 вимог п. 9.2 ПДР, а тому у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Разом з тим, в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України відповідачем не доведено протилежне. Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Большакова судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик