Постанова КЦС ВС № 753/20243/16-ц

Постанова Іменем України 03 червня 2020 року м. Київ справа № 753/20243/16-ц провадження № 61-48325св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Іллічівське», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Волошиної В. М., Кирилюк Г. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (далі - ПрАТ «СТ «Іллічівське»), у якому з урахуванням уточнень просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові виплати, передбачені трудовим договором (контрактом), в тому числі нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 19 162 883 грн 28 коп., середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; визнати незаконним звільнення (припинення повноважень) його з 30 листопада 2016 року за наказом директора ПрАТ «СТ «Іллічівське» від 30 листопада 2016 року на підставі протоколу № 30 річних загальних зборів акціонерів ПрАТ «СТ «Іллічівське» від 30 листопада 2016 року у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України); зобов`язати відповідача звільнити його за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи працівника) з 26 вересня 2016 року з виплатою вихідної допомоги; зобов`язати ПрАТ «СТ «Іллічівське» здійснити належне оформлення та видачу йому трудової книжки. Посилався на незаконність дій відповідача щодо його відсторонення від роботи та подальшого звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових обов`язків), а не згідно до поданої ним заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, порушення норм трудового законодавства та умов контракту, укладеного між сторонами, щодо виплати йому належних платежів, зокрема нарахованої, але не виплаченої премії. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року у складі судді Даниленка В. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 грошові виплати, передбачені трудовим договором (контрактом), в тому числі нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 19 162 883 грн 28 коп. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Визнано незаконним звільнення (припинення повноважень) ОСОБА_1 з 30 листопада 2016 року за наказом директора ПрАТ «СТ «Іллічівське» від 30 листопада 2016 року на підставі протоколу № 30 річних загальних зборів акціонерів ПрАТ «СТ «Іллічівське» від 30 листопада 2016 року у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України). Зобов`язано ПрАТ «СТ «Іллічівське» звільнити ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи працівника) з 26 вересня 2016 року. Зобов`язано ПрАТ «СТ «Іллічівське» здійснити належне оформлення та видачу трудової книжки ОСОБА_1 . Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ «СТ «Іллічівське» від 30 листопада 2016 року є незаконним, він має бути звільнений згідно поданої ним заяви за статтею 38 КЗпП України і йому належить до виплати несплачена заробітна плата, нараховані, але не сплачені платежі відповідно до укладеного між сторонами контракту, а також середня заробітна плата за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «СТ «Іллічівське» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПрАТ «СТ «Іллічівське» з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків) на звільнення згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом. Зобов`язано ПрАТ «СТ «Іллічівське» внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом. Стягнуто з ПрАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 нараховані, але не сплачені грошові кошти у розмірі 110 073 грн 89 коп. Вирішено питання про судовий збір. У решті позову відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанова Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року в частині позову ОСОБА_1 до ПрАТ «СТ «Іллічівське» про зобов`язання відповідача звільнити позивача за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи працівника) з 26 вересня 2016 року; належне оформлення та видачу трудової книжки; виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та нарахованої, але невиплаченої премії скасована, справа у цій частині передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «СТ «Іллічівське» задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПрАТ «СТ «Іллічівське» згідно пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України незаконним. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, апеляційний суд виходив із того, що під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків та виконання товариством при прийнятті рішення про його звільнення вимог статті 149 КЗпП України, а тому вивільнення із вказаних підстав не може вважатися законним. Враховуючи те, що, звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 не ставив питання про поновлення його на роботі, а просив змінити формулювання причин його звільнення з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на частину першу статті 38 КЗпП України (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) позовних вимог), апеляційний суд дійшов висновку, що із вказаної заяви не вбачається, що ОСОБА_1 просив його звільнити за власним бажанням та не зазначав обставин, викладених у другому реченні вказаної норми, для звільнення у день подання заяви, так само як і його заява не містить посилань на частину третю статті 38 КЗпП України, а тому, враховуючи висновки, які викладені у поставі Верховного Суду, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо зміни причин звільнення, оскільки позивач із такою заявою не звертався, а щодо зміни формулювання звільнення на пункт 8 статті 36 КЗпП України останній заперечує і таких позовних вимог не заявляв. Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги при звільненні та належне оформлення і видачу трудової книжки підлягають задоволенню у разі вивільнення працівника, проте ОСОБА_1 не вважається звільненим, тому відсутні підстави для задоволення вказаних вимог. Вирішуючи витання щодо стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої премії за період з 01 квітня 2013 року по 01 липня 2016 року, апеляційний суд виходив із того, що надані позивачем довідки без номера та дати не є належними та допустимими доказами на підтвердження вказаних позовних вимог, а тому відмовив у їх задоволенні у зв`язку із недоведеністю. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі ПрАТ «СТ «Іллічівське», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади директора ПрАТ «СТ «Іллічівське» з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на звільнення згідно пункту 8 статті 36 КЗпП України, а в іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким рішення місцевого суду та постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2018 року у нескасовані частині залишити в силі. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У грудні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ «СТ «Іллічівське». У січні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ПрАТ «СТ «Іллічівське». У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1083/0/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві. Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи осіб, яка подали касаційні скарги Касаційна скарга ПрАТ «СТ «Іллічівське» мотивована тим, що висновок апеляційного суду щодо незаконності звільнення не в повній мірі відповідає обставинам справи, при цьому судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Вказує, що судом не враховано правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі 711/5711/16-ц (провадження 61-535св18). Вказує, що можливість звільнення члена виконавчого органу у ПрАТ «СТ «Іллічівське» була тільки шляхом проведення загальних зборів акціонерів. На виконання частини третьої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» після відсторонення позивача від роботи в товаристві на 30 листопада 2016 року були скликані позачергові збори, до порядку денного яких було включено і питання щодо звільнення позивача з роботи. Зважаючи на порушення, які були встановлені за результатами незалежної аудиторської перевірки діяльності ОСОБА_1 та перевірки контролюючим органом, а саме: внесення завідомо неправдивих відомостей до фінансових документів (фальсифікація фінансових документів), які були подані до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері регулювання ринків фінансових послуг щодо реального економічного стану компанії, що призвело до анулювання ліцензії ПрАТ «СТ «Іллічівське» на введення діяльності зі страхування, вищим органом управління ПрАТ «СТ «Іллічівське» було прийнято рішення про звільнення позивача за такі порушення. Така підстава була передбачена контрактом (пункт 6.2.3 контракту) і, відповідно, товариство мало право звільнити позивача з таких підстав, навіть, незважаючи на наявність заяви про звільнення за власним бажанням. Тобто в даному випадку ПрАТ «СТ «Іллічівське» діяло на підставі пріоритету вимог цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не був просто працівником ПрАТ «СТ «Іллічівське», а був керівником, який відповідав за фінансово-господарську діяльність товариства, та був звільнений з підстав передбачених контрактом, а саме пунктом 6.2.3. Зазначає, що в даному випадку для вирішення спірних правовідносин вірним є застосування саме частини третьої статті 235 КЗпП України, з положень якої вбачається, що навіть у випадку, якщо суд дійшов до висновку про формулювання причин звільнення такими, що не відповідають законодавству, суд зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а саме на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України. Крім того, вказана стаття не передбачає прохання працівника про таке звільнення, як це зазначив апеляційний суд. Також вказано, що ПрАТ «СТ «Іллічівське» апеляційний суд обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині нарахування заробітної плати, видачі трудової книжки, виплати премії за контрактом, які неправомірно були задоволенні місцевим судом. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд постановою від 12 квітня 2018 року дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача нарахованих, але не виплачених позивачу грошових коштів у розмірі 110 073 грн 89 коп. Вказане судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не було, у цій частині позовних вимог справа не передавалась на новий розгляд до апеляційного суду, а тому під час нового розгляду апеляційним судом вказаної справи, колегія суддів дійшла до нічим не обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні цих позовних вимог та переглянула повторно судове рішення, яке набрало законної сили. Зазначає, що судове рішення апеляційного суду в частині визнання звільнення позивача у зв`язку з одноразовим грубим порушенням норм трудових обов`язків таким, що було здійснено без дотримання вимог трудового законодавства, тобто з підстав, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, було визнано незаконним, не оскаржується у касаційному порядку. Водночас заявник вказує, що, дійшовши висновку про незаконність звільнення позивача, суд невірно застосував норми статті 235 КЗпП України та дійшов до помилкового висновку, вдаючись до аналізу змісту заяви позивача про його звільнення, з підстав, передбачених частиною першою або третьою статті 38 чи пункту 8 статті 36 КЗпП України, та їх обґрунтованості, залишив поза увагою, що в ході судового розгляду як в суді першої, так і апеляційної інстанції, позивач наполягав на визнанні його звільнення незаконним, просив визнати його звільненим за статтею 38 КЗпП України, оскільки він не бажав далі продовжувати трудові відносини з відповідачем. Також посилається на те, що висновок апеляційного суду про те, що позивач взагалі не вважається звільненим, грубо порушує його трудові права, зокрема, право на вільний вибір праці (роботи), гарантоване нормами Конституції України та статтями 2, 5-1 КЗпП України, і зводиться до можливого примусового використання його праці. Крім того, він незгодний із висновками апеляційного суду про те, що відсутні підстави для задоволенні позовних вимог щодо здійснення належного оформлення трудової книжки позивача, оскільки такий не є звільненим, а такі вимоги можуть розглядатися лише у разі звільнення позивача. Вказує, що з огляду на висновки апеляційного суду про незаконність звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, позовні вимоги щодо внесення змін до трудової книжки (її належного оформлення), які є похідними від позовних вимог про визнання звільнення незаконним, обґрунтовано були задоволенні місцевим судом. Також вказує, що висновки апеляційного суду про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку та стягнення вихідної допомоги, оскільки позивач не вважається звільненим, є помилковими й такими, що суперечать положенням статей 116, 117 КЗпП України. Посилається на те, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволення позовних вимог щодо стягнення премій, оскільки ненарахування работодавцем премій не може бути підставою для відмови у їх отриманні, зокрема, в судовому порядку. Таким чином, вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду залишенню в силі. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від ПрАТ «СТ «Іллічівське», у якому вказано, що товариство заперечує проти вимог касаційної скарги представника позивача та наголошує на тому, що провадження у вказаній справі підлягає закриттю у зв'язку із необхідністю розгляду даного спору в порядку господарського судочинства відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі 510/456/17. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5 квітня 2013 року між ПрАТ «СТ «Іллічівське» в особі голови наглядової ради та ОСОБА_1 укладено контракт, згідно якого останній був прийнятий на посаду директора товариства. Строк дії контракту сторони визначили - три роки з дати його підписання. Протоколом засідання наглядової ради ПрАТ «СК «Іллічівське» від 31 серпня 2016 року позивача відсторонено від виконання повноважень директора товариства на три місяці з 31 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року. 26 вересня 2016 року позивач подав заяву на ім`я голови наглядової ради товариства про його звільнення з роботи на підставі пунктів 6.3.1. та 6.3.2. контракту. Вказані пункти передбачають право директора за своєю ініціативою розірвати контракт у разі невиконання Вищим органом товариства обов`язків за контрактом чи прийняття ним рішень, що обмежують або порушують компетенцію та права директора; втручання у його оперативно-розпорядницьку діяльність, що може призвести або вже призвело до погіршення економічних показників діяльності товариства. Рішенням загальних зборів акціонерів ПрАТ «СТ «Іллічівське», оформленим протоколом № 30 від 30 листопада 2016 року, припинені повноваження директора товариства ОСОБА_1 на підставі пункту 6.2.3. контракту у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України) з 30 листопада 2016 року. Наказом № 233-ОС від 30 листопада 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора товариства у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків згідно пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідно до пункту 8.1 розділу 8 статуту ПрАТ «СТ «Іллічівське» управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів товариства; Наглядова рада; виконавчий орган - директор товариства. Пунктом 8.4 розділу 8 статуту ПрАТ «СТ «Іллічівське» передбачено, що виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є директор. Компетенція директора визначається відповідно до законодавства, цього статуту та внутрішніх документів товариства. Згідно пункту 11.1 розділу 11 статуту ПрАТ «СТ «Іллічівське» одноособовим виконавчим органом, що здійснює керівництво всією поточною діяльністю товариства, є директор товариства. До компетенції директора товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що законодавством, цим статутом або рішенням Загальних зборів віднесені до виключної компетенції Загальних зборів та Наглядової ради. Пунктом 11.2 вказаного статуту передбачено, що директор товариства підзвітний загальним зборам і Наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Директор товариства діє від імені товариства у межах, встановлених цим статутом і законодавством. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційних скарг ПрАТ «СТ «Іллічівське» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційні скарги ПрАТ «СТ «Іллічівське» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Положеннями статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив змінити формулювання причин його звільнення з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на статтю 38 КЗпП України. Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені статтями 40, 41 КЗпП України. Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу). На підставі пункту 1 частини першого статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду. На виконання вимог частини третьої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» після відсторонення позивача від роботи, в ПрАТ «СТ «Іллічівське» на 30 листопада 2016 року були скликані позачергові збори, до порядку денного яких було включено і питання щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи, про що останнього було повідомлено листом від 28 жовтня 2016 року та здійснено публікацію в газеті «Бюлетень «Цінні папери України» № 202 від 28 жовтня 2016 року. 30 листопада 2016 року відбулися загальні збори акціонерів товариства, які вирішили припинити повноваження ОСОБА_1 на підставі пункту 6.2.3. контракту від 05 квітня 2013 року з 30 листопада 2016 року у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України). Наказом директора ПрАТ «СТ «Іллічівське» №283-ос від 30 листопада 2016 року на підставі рішення, що оформлене Протоколом № 30 Річних загальних зборів акціонерів ПрАТ «СТ «Іллічівське» від 30 листопада 2016 року, у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків ОСОБА_1 , у результаті чого для підприємства настали значні негативні наслідки, він був звільнений з посади згідно пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом, з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку за період роботи з 03 травня 2015 року по 30 листопада 2016 року. Проте, ані протокол загальних зборів, ані наказ про звільнення ОСОБА_3 не містять інформації, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків було звільнено останнього. Крім того, матеріали справи не містять доказів виконання ПрАТ «СТ «Іллічівське» вимог статті 149 КЗпП України. Отже, висновки апеляційного суду про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України відбулось із порушенням трудового законодавства, є правомірними. Не можуть бути прийняті доводи касаційних скарг про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 235 КЗпП України. Згідно частин першої та третьої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції' іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Звертаючись до суду із позовом та в подальшому змінюючи (доповнюючи) позовні вимоги, ОСОБА_1 не ставив питання про поновлення його на роботі, а серед іншого, просив змінити формулювання причин його звільнення на статтю 38 КЗпП України, не вказуючи відповідну частину. Подаючи заяву про зміну (доповнення) позовних вимог, позивач вказував, що 26 вересня 2016 року він подав до товариства заяву про звільнення відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. При цьому системний аналіз вищезазначеної норми дозволяє дійти висновку, що вона застосовується у випадках, якщо трудовий договір укладений на невизначений строк й, відповідно, не поширюється на правовідносини, коли між працівником та роботодавцем укладений трудовий контракт як особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, встановлюються угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП). У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для зміни формулювання причин звільнення, тим більше, що в заяві про від 26 вересня 2016 року позивач просив, «керуючись п.п. 6.3.1 та 6.3.2 Контракту … розірвати контракт відповідно до п. 6.3.1 в день реєстрації … заяви». Так, згідно з пунктами 6.3.1 та 6.3.2 Директор може за своєю ініціативою розірвати контракт у разі невиконання Вищим органом товариства обов`язків за контрактом чи прийняття ним рішень, що обмежують або порушують компетенцію та права Директора; втручання в його оперативно-розпорядницьку діяльність, що може призвести або вже призвело до погіршення економічних показників Товариства. Таким чином, подаючи заяву про звільнення 26 вересня 2016 року, ОСОБА_1 просив звільнити його з підстав, передбачених контрактом, тобто на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП. При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ПрАТ «СТ «Іллічевське» щодо можливості зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП на звільнення згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП (з підстав, передбачених контрактом) як необгрунтовані, оскільки згідно з пунктом 6.2 укладеного між ПрАТ «СТ «Іллічевське» та ОСОБА_1 контракту повноваження Директора припиняються достроково у випадках: фізичної неспроможності виконання обов`язків (смерть, визнання безвісно відсутнім, тяжка хвороба тощо); подання особистої заяви Наглядовій раді про дострокове припинення повноважень і прийняття відставки Наглядовою радою; відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів (у разі набрання законної сили вироком суду, яким Директора засуджено за корисливі і посадові злочини, у разі систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом, якщо раніше він притягувався до дисциплінарної відповідальності, нез`явлення на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, появи на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп`яніння, а також у інших випадках, передбачених трудовим законодавством); за рішенням Загальних зборів акціонерів; в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством. В той же час під час розгляду справи ПрАТ «СТ «Іллічевське» не було за допомогою належних та допустимих доказів доведена наявність підстав для дострокового припинення повноважень директора, що дозволило б змінити формулювання звільнення. Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо неправильного застосування положень статті 235 КЗпП України є помилковими, оскільки відсутні підстави для зміни підстав звільнення позивача на статтю 38 КЗпП України, тому що із заяви про звільнення не вбачається звернення із такою вимогою під час звільнення ОСОБА_1 , як і не вбачається підстав зміни формування вивільнення на пункт 8 статті 36 КЗпП України, які вказує відповідач. Посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково не вирішив питання щодо виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та видачу трудової книжки, не можуть бути прийняті судом, оскільки, як вбачається із вищевикладеного, звільнення ОСОБА_1 було визнано незаконним, доводи щодо наявності підстав зміни його вивільнення на статтю 38 КЗпП України не знайшли свого підтвердження, а вказані позовні вимоги можуть бути вирішені лише у разі вивільнення працівника. Також колегія суддів не може погодись із доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача премій. На підтвердження позовних вимог про стягнення з відповідача премій, нарахованих та не виплачених за період з 1 квітня 2013 року по 1 липня 2016 року, ОСОБА_1 надані довідки без номеру та дати на 7 916 487 грн 18 коп. та 10 549 129 грн 55 коп. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підстав яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України). Частиною першою статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд апеляційної інстанції, врахувавши пункти 3.2, 4 Положення про преміювання працівників ВАТ «СТ «Іллічівське», яке затверджено наказом 15/1 від 28 березня 2007 року та погоджено наглядовою радою товариства, дійшов правильного висновку, що у період, за який позивач просив стягнути нараховані, але не виплачені премії, він виконував обов`язки директора товариства, а відтак сам повинен був підписувати відповідні звіти та накази, проте такі матеріали справа не містить. Таким чином, вбачається, що додані позивачем до позовної заяви відповідні довідки без номера та дати не є належними та допустимими доказами на підтвердження вказаних позовних вимог щодо стягнення нарахованих, але не виплачених премій. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович