Постанова КЦС ВС № 757/1782/18-ц

Постанова Іменем України 11 червня 2020 року м. Київ справа № 757/1782/18 провадження № 61-18376св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2019 року у складі судді Гаврилова В. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої терористичним актом. Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У період з 07 січня 2015 року до 19 січня 2015 року вказаний будинок був знищений внаслідок прямого попадання снаряду, що підтверджується випискою з протоколу № 1 районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури від 29 червня 2015 року, складеного адміністрацією Куйбишевського району м. Донецька «ДНР». Вказував, що він звертався до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою про скоєння злочину - терористичного акта і внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та просив розпочати досудове розслідування. Однак відповіді на свою заяву не отримав. На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 760 823,70 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої терористичним актом, та 400 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди шляхом стягнення цих коштів з Державної казначейської служби України. Короткий зміст судових рішень Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що юридичною підставою деліктної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. При цьому на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір. Разом з тим, позивачем у порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження руйнування належного йому на праві власності будинку та розмір завданої шкоди. Надана ОСОБА_1 копія виписки з протоколу № 1 районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури від 29 червня 2015 року, складеного адміністрацією Куйбишевського району м. Донецька «ДНР», не може бути визнана належним доказом, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, а будь-який акт (рішення, документ), виданий вищезазначеними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Короткий зміст вимог касаційних скарг У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що за відсутності спеціальних нормативно-правових актів, які визначають порядок відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій і Луганській областях, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, відповідно до статей 23, 1167 ЦК України він має право на відшкодування завданої моральної шкоди. Суди попередніх інстанцій вказаних вимог закону не врахували та дійшли безпідставного висновку про відмову в задоволенні позову. Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником жилого будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право приватної власності від 30 серпня 1989 року. Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження щодо визначення дійсної вартості нерухомого майна від 02 лютого 2016 року № 111, складеного Донецьким науково-дослідним інститутом судових експертиз, дійсна вартість домоволодіння по АДРЕСА_1 на момент проведення дослідження складає 338 406,00 грн. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що належний йому на праві власності житловий будинок було знищено внаслідок терористичного акта, що підтверджується випискою з протоколу № 1 районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури від 29 червня 2015 року, складеного адміністрацією Куйбишевського району м. Донецька «ДНР». Інших доказів на підтвердження обставин пошкодження його майна ОСОБА_1 не надано. ОСОБА_1 не здійснював передачу зруйнованого житла місцевій державній адміністрації або органам місцевого самоврядування, об`єктам господарювання. ОСОБА_1 вказував, що він звертався до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, однак не надав до суду доказів про порушення кримінальної справи (внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань) за статтею 258 Кримінального кодексу України, інформацію про стан досудового розслідування кримінального провадження, про потерпілих та про наявність вироку суду у кримінальній справі, який набрав законної сили. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Верховний Суд у цій справі в оцінці встановлених судами обставин виходить з того, що виникнення у позивача права на компенсацію у зв`язку з порушенням Україною позитивних зобов`язань з виконання Конвенції пов`язується з фактом знищення або пошкодження майна, належного йому. Суд керується тим, що позивач має право на надання судового захисту у разі порушення не абстрактного, а конкретного суб`єктивного цивільного права, оскільки саме з цим пов`язується виникнення в особи права на позов не у процесуальному сенсі, а у матеріальному. Відповідно, особа, яка не довела пошкодження або знищення власного майна у результаті невиконання державою своєї превентивної функції, не вправі розраховувати на застосування стосовно неї дієвого та ефективного механізму. При цьому не має правового значення, чи пов`язано це з існуванням об`єктивних перешкод, що не залежать від волі позивача, чи не пов`язано з такими об`єктивними перешкодами. Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Верховним Судом враховано, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач не надав доказів пошкодження її майна. В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, недоведення порушення його суб`єктивного права стало підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Позивач мав довести належними і допустимими доказами, що відповідачами порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню, а також факт пошкодження власного майна позивача в результаті дій відповідачів. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок, що позивачем за результатами здійснення судового розгляду не доведено факт пошкодження або знищення належного йому майна, що виключає визнання за ним права на задоволення позову і стягнення компенсації за порушення Україною її позитивних зобов`язань, що випливають з обов`язків, які взяла на себе країна як учасник Конвенції. Оцінка наведених обставин належить виключно судам першої та апеляційної інстанцій, в силу процесуальних обмежень статті 400 ЦПК України Верховний Суд не вправі здійснити інакшу оцінку доказів, досліджених названими судовими інстанціями, та встановлення відмінних (від встановлених) обставин на підставі такої власної оцінки. При цьому, оцінюючи надану позивачем копію виписки з протоколу № 1 районної спеціальної комісії по відновленню міської інфраструктури від 29 червня 2015 року, складеного адміністрацією Куйбишевського району м. Донецька «ДНР» щодо постраждалого житла позивача, суди обґрунтовано виходили із того, що вона є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, а будь-який акт (рішення, документ), виданий вищезазначеними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, зокрема факту руйнування його житлового будинку внаслідок терористичного акту під час проведення антитерористичної операції, а також розміру завданої шкоди. Тобто свій процесуальний обов`язок щодо доведення позову позивач не виконав. З урахуванням вказаного відсутні підстави для відшкодування позивачу матеріальної і моральної шкоди. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судами була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович