Постанова Київський апеляційний суд № 754/7935/18

Постанова Іменем України 23 червня 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/8174/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва в складі судді Грегуль О.В. від 23 березня 2020 року у справі №754/7935/18 Деснянського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Київської міської ради, третя особа - П'ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю понад п'ять років та визнання спадкоємцем четвертої черги, В С Т А Н О В И В: В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом, уточненим в подальшому, в якому просив встановити факт проживання однією сім`єю його та ОСОБА_2 , у період з січня 2012 року по день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги за законом. В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що він протягом тривалого часу піклувався про ОСОБА_2 , зокрема купував продукти, ліки, був поруч, коли остання хворіла, в 2015 році відвідував у лікарні, в 2014 році замовив металопластикові вікна, в 2016 році замовив диван, а також за свої особисті кошти та з допомогою батька змінив технічне обладнання. В свою чергу ОСОБА_2 піклувалася про нього. Також вказував, що між ним та ОСОБА_2 склалися відносини як матері та сина, про що свідчить постійне спільне проживання, спільний побут, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, участь в утриманні житла. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач подав до суду апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин справи і з невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що висновок суду першої інстанції щодо недоведення позивачем факту проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю суперечить письмовим доказам, наявним у справі, та показам свідків. Суд безпідставно не взяв до уваги та не надав належної правової оцінки письмовим доказам, наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог. Також суд в рішенні вказав неповну інформацію щодо свідків, а показання деяких свідків взагалі не відповідають дійсності. Суд неправильно встановив наявність існування обставин певних властивостей сім'ї між позивачем та ОСОБА_2 , а саме постійне спільне проживання, спільний побут, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, участь в утриманні житла. Суд також не надав оцінки тій обставині, що спадкодавець по день смерті не перебувала на обліку в територіальному центрі соціального обслуговування як одинока людина, проте як літня людина потребувала сторонньої допомоги, яку надав позивач; позивач викликав швидку зі стаціонарного телефону, представившись родичем померлої. А відповідач не купував ліки, продукти, не був поруч в час хвороби ОСОБА_2 , не сплачував комунальні послуги та не оплачував поховання. Зазначав, що суд, встановивши у рішенні, що позивач зареєстрований за іншою адресою, відмінною від адреси спадкодавця, що свідчить про його непроживання з останнім, не взяв до уваги, що за приписами діючого законодавства місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. За вказаних обставин просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23.03.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Відповідч проти задоволення апеляційної скарги заперечив та подав відзив. Посилаючись на те, що позивач не довів належними доказами факт спільного проживання зі спадкоємцем, важжав, що суд правильно відмовив в задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю, а тому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Позивач та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній. Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. У відзиві на апеляційну скаргу просив розглядати справу без його участі. Третя особа - 15 Київська державна нотаріальна контора, належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. Надіслала на адресу суду лист, в якому просила розглядати справу за відсутності представника нотаріальної контори. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповіда та третьої особи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та його представника ОСОБА_4 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 народився у родині з інвалідністю (глухонімі) та проживав разом з батьками в квартирі АДРЕСА_1 . По сусідству з ними, а саме в квартирі НОМЕР_1 цього будинку, на одному поверсі з родиною ОСОБА_1 , проживала ОСОБА_2 . Судом встановлено та підтверджено показами свідків, що позивач довго не розмовляв. В своїх письмових поясненнях мати та батько позивача зазначають, що вони є інвалідами по слуху і їм було важко у комунікації з сином, тому вони попросили свою сусідку ОСОБА_2 допомагати їм. Остання будучи одинокою людиною погодилася та проживаючи по сусідству почала займатися з ОСОБА_1 Навчила його розмовляти, писати та читати. Повела в перший клас, приходила на батьківські збори по проханню його батьків. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 22.06.1994 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.04.2002 за життя ОСОБА_2 була власником квартири АДРЕСА_3 . У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, але йому було відмовено у видачі свідоцтва. Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту проживання однією сім`єю не менше як п`ять років з ОСОБА_2 позивачу необхідно для отримання свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_2 за життя. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його павильним, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. За приписами статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року по справі №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що з січня 2012 року по день смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, а саме він купував продукти, ліки, був поруч, коли остання хворіла, в 2015 році відвідував у лікарні, в 2014 році замовив металопластикові вікна, в 2016 році замовив диван, а також за свої особисті кошти та з допомогою батька змінив технічне обладнання в квартирі; сплачував житлово-комунальні послуги; подорожували разом до Європи. Зазначив також, що між ним та ОСОБА_2 існували відносини як матері та сина, про що свідчить постійне спільне проживання, спільний побут, наявність спільних витрат, ведення спільного господарства, участь в утриманні житла. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивач повинен довести належними доказами не лише факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а і факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять належних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що позивач та ОСОБА_2 за життя були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, тобто проживали однією сім'єю. Дійсно, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, зокрема квитанції, договори-замовлення та інші документи, які б підтверджували участі ОСОБА_1 у витратах на ремонтні роботи, замовлення вікон, купівлю дивану, заміну сантехнічного обладнання, а також докази спільного бюджету. Доводи апеляційної скарги, що сам по собі факт проживання ОСОБА_1 в квартирі ОСОБА_2 , що підтверджено в суді показами свідків, не є підставою для скасування судового рішення та задоволення позову, оскільки для задоволення позову позивач повинен довести не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять спроживання однією сім`єю. Щодо факту спільного проживання, то судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно паспорта, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23 на звороті), а отже, згідно вимог діючого законодаства, дана адреса є його постійним місцем проживання. За приписами ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Відповдіно до п. 9 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що особа може фактично і не проживати за місцем своєї реєстрації. Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 за життя виявила бажання здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в своїй квартирі та зверталася до органу реєстрації з відповідними документами. Також матеріали справи не містять жодного доказу, що позивачу надходила будь-яка кореспонденція на адресу ОСОБА_2 . Посилання скаржника на те, що у зв'язку з отриманням пільг на сплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_2 не зареєструвала його в своїй квартирі є припущеннями, а згідно ст. 81 ЦПК України доказування не грунтується на припущеннях. Колегія суддів також вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо сплати ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг за квартиру ОСОБА_2 , оскільки доказів того, що позивач брав участь у витратах по утриманню квартири матеріали справи не містять. В усіх повідомленнях на сплату комунальних послуг зазначена ОСОБА_2 . До того ж, в даних повідомленнях відсутня інформація щодо нарахування плати за комунальні послуги на ОСОБА_1 . А згідно квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг послуги надавалися лише одній особі і платником є ОСОБА_2 . Дана обставина підтверджується і повідомленням про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги в квратирі АДРЕСА_3 , в якому зазначено, що платником є ОСОБА_2 . При цьому, слід теж відзначити, що квитанції про сплату житлово-комунальних послуг лише частково за 2017 рік, а не за п`ять років (а.с. 35-44). Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 у квартиру ОСОБА_2 за власний рахунок замовив металопластикові вікна в 2014 році не доводять факту спільного проживання однією сім`єю понад як 5 років. Більш того, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази, квитанції, договори-замовлення та інші документи, які б підтвердили проведення ремонтних робіт, замовлення вікон, купівлю дивану та заміну сантехнічного обладнання і, що ці витрати були для спільного користування. Крім того, матеріали справи взагаі не містять жодного доказу про отримання ОСОБА_1 бууь-якого доходу, на підтвердження можливої участі у спільних витратах. Оскільки такими доказами є відомості з місця роботи, або довідка фіскальної служби про отримання доходу, посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не враховано покази свідків є необґрунтованим . Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що саме ОСОБА_1 зі стаціонарного телефону в квартирі ОСОБА_2 викликав останній швидку допомогу, представившись родичем, не заслуговують на увагу суду, оскільки не є належним доказом на підтвердження позовних вимог, так як не доводять факту проживання однією сім`єю не менше п`яти років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилання скаржника на те, що ОСОБА_2 не перебувала на обліку в територіальному центрі соціального обслуговування також не можуть свідчити про факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Посилання скаржника щодо наявності між ним та ОСОБА_2 відносин як у матері та сина теж не підтверджують обставини, викладені у позовній заяві, а відтак не є підставою для скасування рішення суду. По-перше, ОСОБА_1 має батьків. Як вже зазначалося вище, батьки ОСОБА_1 є інвалідами по слуху (глухонімі). Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 народився у родині з інвалідністю (глухонімі) та довго не розмовляв. ОСОБА_2 , проживаючи по сусідству почала займатися з ОСОБА_1 Навчила його розмовляти, писати та читати. Повела в перший клас, приходила на батьківські збори по проханню його батьків. В своїх письмових поясненнях мати та батько позивача зазначають, що вони є інвалідами по слуху і їм було важко у комунікації з сином, тому вони попросили свою сусідку ОСОБА_2 допомагати їм. Остання, будучи одинокою людиною, погодилася. З урахуванням викладеного, вбачається, що ОСОБА_2 на прохання батьків ОСОБА_1 допомагала їм, оскільки останні, у зв`язку з інвалідністю не мали змоги повноцінно виховувати сина, зокрема, брати участь у батьківський зборах, вчити сина писати та читати. Таким чином, між позивачем, його батьками та ОСОБА_2 виникли дружні, сусідські відносини, які не свідчать про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дійсно, свідки підтвердили факт, що ОСОБА_2 допомагала батькам позивача у комунікації з оточуючими людьми з приводу виховання ними сина. Остання, будучи одинокою людиною, та проживаючи по сусідству, на прохання батьків останнього, займалася з позивачем, навчила його розмовляти, писати та читати. Повела в перший клас, приходила на батьківські збори по проханню його батьків. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду, що між позивачем, його батьками та ОСОБА_2 виникли дружні, сусідські відносини, які не свідчать про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, оскільки звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю він почав після досягнення повноліття, відносини між батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу участі у вихованні позивача до досягнення ним повноліття не мають правового значення для вирішення спору. Додані до матеріалів справи фото та відео також не доводять факт спільного проживання однією сім'єю понад як п'ять років. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю позивач надав 9 фотографій (а.с. 45, 46 48). На 4 із 9 фотографій зображені дорослі люди, в тому числі ОСОБА_2 , разом з дитиною. Тоді, як звертаючись до суду з позовом позивач просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_2 після закінчення школи та досягнення ним повноліття. На одній із фотографій відсутній ОСОБА_1 , а зображені дорослі люди, в тому числі ОСОБА_2 . На інших 4 фотографіях зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Однак, з цих 4 фотографій вбачається, що вони здійснені закордоном в один період, а при зверненні до суду з позовом позивач вказував на те, що він разом з ОСОБА_2 подорожували до Європи лише на 1 день. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким чином повноліття він досяг ІНФОРМАЦІЯ_3 . Як вже зазначалося ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки позовні вимоги обґрунтовано тим, що з ОСОБА_2 він почав пороживати однією сім`єю після настання повноліття, а з дня настання повноліття і до дня смерті ОСОБА_2 минуло менше п`яти років, то також відсутні підстави для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги, про скасування рішення суду у зв`язку з не врахування судом здійснення позивачем поховання ОСОБА_2 , на підтвердження чого до суду першої інстанції було подано докази, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки організація поховання не доводить факту проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 у період з січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Більш того, слід зазначити, що Договір на організацію поховання на суму 2288,40 грн від 30.09.2017 укладено з ОСОБА_5 (а.с. 18-19). А в Договорі-замовленні на поховання на суму 127,00 грн від 01.10.2017, який укладено з ОСОБА_1 вказано адресу останнього: АДРЕСА_1 (а.с. 17 на звороті), тоді як ОСОБА_2 проживала в квартирі НОМЕР_1 в цьому ж будинку. Доводи скаржника щодо встановлення ОСОБА_1 хреста на могилі ОСОБА_2 відхиляються колегією суддів, оскільки не є доказом проживання у період з січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Так, згідно квитанції хрест придбано 02.05.2019, а з даним позовом позивач звернувся 19.06.2018. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку, що у відповідності до вимог ст. 76, 77 ЦПК України позивач не надав належних доказів, які підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з січня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги за своїм змістом є доводами позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги всі доводи та докази, наведені позивачем, оскільки як зазначає Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 23 червня 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай