Постанова Київський апеляційний суд № 409/1046/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №409/1046/17 Головуючий у І інстанції Сердинський В.С. Провадження №22-ц/824/1047/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», третя особа: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання недійсними правочинів, ВСТАНОВИЛА: У травні 2017 року позивач пред'явив в суді названий позов посилаючись на те, що 17 вересня 2013 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. було укладено договір №92230343000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу. Відповідно до умов пункту 1 договору №92230343000, сума наданих відповідачу кредитних коштів становить 158 134,97 грн., при цьому, відповідно до п. 4 цього ж договору позичальник зобов'язаний повернути кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення щомісяця, відповідно до графіку платежів (додаток №1 до цього договору, що є не від'ємною частиною), але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернутий не пізніше 17.09.2020 р. Згідно п.п. 7, 9 договору №92230343000, процентна ставка за кредитом в розмірі 18,40% річних. За користування кредитними коштами за кредитом понад встановлений договором термін процентна ставка встановлюється в розмірі 25,40% річних, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором, та починає нараховуватись на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу встановленого у кредитному договорі, і нараховуються до моменту погашення такої заборгованості. Позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов цього договору та додатків до договору. В результаті порушення позичальником умов договору №92230343000 щодо повернення кредитних коштів, станом на 06 березня 2017 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 229 877,39 грн., що складається з: - тіло кредиту - 44 199,15 грн.; - прострочене тіло кредиту - 104 541,00 грн.; - відсотки за кредитом - 75 529,86 грн.; - прострочені відсотки - 1607,38 грн.; комісія - 4000 грн. 06 березня 2017 року між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу №79, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором №92230343000, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачем, перейшло до ТОВ «Українська факторингова компанія». Відповідач відмовилася сплатити позивачу заборгованість по договору №92230343000, відсотки та комісійну винагороду і в досудовому порядку врегулювати дане питання, через вказані обставини ТОВ «Українська факторингова компанія» змушена звернутися до суду. Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с.139-140 том ІІ), позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором №92230343000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» 256 684,57 грн., та судовий збір в розмірі 6 857,95 грн. ОСОБА_2. звернулася із зустрічним позовом до ТОВ «Українська факторингова компанія», третя особа: ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними правочинів. Вважає, що оскаржуваний кредитний договір суперечить актам цивільного законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», Постанові НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, а також кредитний договір був укладений під впливом обману зі сторони банку. Як вбачається із умов кредитного договору, процентна ставка за кредитом встановлена в розмірі 18,4% річних. Згідно додатку №1 до кредитного договору, реальна процентна ставка визначена у розмірі 21,31%, а абсолютне значення подорожчання кредиту становить 124 160, 86 грн. Однак, у дійсності реальна процентна ставка і абсолютне значення подорожчання кредиту є значно вищими, оскільки кредитним договором передбачено платежі на користь третіх осіб (супутні послуги), а саме: страхування предмету застави на користь банку (за порушення цієї умови передбачена відповідальність у вигляді накладення на позичальника штрафу у розмірі 5000 грн.) і ці платежі не були враховані банком при розрахунку реальної процентної ставки та абсолютного подорожчання кредиту. Так, на виконання умов кредитного договору, 17 вересня 2013 року між АТ «Страхова компанія «AXA Страхування» та ОСОБА_2. укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 2332015, відповідно до якого 17 вересня 2013 року ОСОБА_2. сплатила на користь страховика два платежі у сумі 11095,30 грн. (квитанція №80161000504631379403532) та 315,90 грн. (квитанція №80161000504631379403611). Проте, як вбачається із змісту додатку №1 до кредитного договору, в якому передбачено наявність інформації щодо суми платежів на користь третіх осіб (страхування, сплата державного мита, послуги нотаріуса), в ньому не відображена інформація щодо сплати ОСОБА_2. платежів за договором страхування в сумі 11 411,20 грн. (11 095,30 грн. + 315,90 грн.), відповідно ці суми не були враховані банком при визначенні реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, а відтак банк ввів ОСОБА_2. в оману щодо дійсної реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту. Також, ОСОБА_2. вважає, що договір факторингу №79, в частині відступлення ПАТ «УкрСиббанк» новому кредитору ТОВ «Українська факторингова компанія» права вимоги до ОСОБА_2. за кредитним договором, є недійсним. До позовної заяви було додано лише договір факторингу №79 та реєстр боржників за ним, проте будь-яких доказів, що ТОВ «Українська факторингова компанія» сплатила на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму фінансування, що передбачена умовами укладеного між ними договору факторингу, взагалі не надано. З огляду на дані обставини, ОСОБА_2. вважає, що ТОВ «Українська факторингова компанія» не виконала зобов'язання за договором факторингу №79, а відтак не набула право вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_2., за яким позивач просить стягнути заборгованість. Разом з тим, необхідними умовами для укладення договору факторингу від 06 березня 2017 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія», в якому ПАТ «УкрСиббанк» є «клієнтом», а ТОВ «Українська факторингова компанія» виступає «фактором», останній повинен мати ліцензію для надання фінансових послуг із Факторингу. Натомість, будь-яких доказів щодо наявності у ТОВ «Українська факторингова компанія» на момент укладення договору факторингу №79, ліцензії для надання фінансових послуг із факторингу, до позову не додано, відтак даний договір укладений всупереч актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним. Посилаючись на викладене, просила суд визнати недійсним договір №92230343000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу із додатком №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», укладені 17 вересня 2013 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2., визнати недійсним договір факторингу №79, укладений 06 березня 2017 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія», в частині набуття ТОВ «Українська факторингова компанія» право вимоги до ОСОБА_2. за договором №92230343000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу від 17 вересня 2013 року. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» задоволено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. відмовлено. ОСОБА_2. не погодилась із рішенням суду і оскаржила його в апеляційному порядку. В доводах апеляційної скарги зазначає, що в тексті рішення відсутні будь-які посилання на докази у справі, крім самого кредитного договору та додатку до нього. До позовної заяви, позивач надав розрахунок заборгованості котрий зроблений на підставі виписки з рахунку «невідомої особи», прізвище ОСОБА_2. в даному документі відсутнє. Також зазначає, що в кінці документа, на котрому ґрунтується первісний позов, а саме виписки по рахунку зазначається, що борг за кредитом складає 0 грн. 00 коп., що в свою чергу ставить під сумнів розмір та порядок нарахування відсотків та пені за договором. Під час судового засідання, було з'ясовано, що умови та правила надання банківських послуг - не є складовою спірного кредитного договору, та ОСОБА_2. не підписувались, між сторонами не погоджувались. Самі умови та правила надання споживчого кредиту ПАТ «УкрСиббанк» розміщені у номері газети Голос України №85 (5085) від 13 травня 2011 року (а.с. 198), розміщені на сторінці 8-9 газети. Як зазначено в тексті рішення суду, ОСОБА_2. погодилася на виконання вищезазначених умов підписавши кредитний договір, однак з даним твердження неможливо погодитися, оскільки позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів ознайомлення ОСОБА_2. з умовами викладеними в газеті «Голос України» №85 (5085) від 13 травня 2011 року. У наданій копії «Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників АТ «УкрСиббанк»» відсутній підпис ОСОБА_2., а також підтвердження її ознайомлення з даними правилами. Більш того, позивач сам не мав копії даних правил, та надав їх лише на вимогу суду. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області є необ'єктивним, необгрунтованим та винесеним із грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства, без належного вивчення всіх матеріалів справи та фактичних обставин. Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_2. відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2. до ТОВ «Українська факторингова компанія» задовольнити. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «Українська факторингова компанія». У відзиві зазначено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Зокрема у відзиві зазначено, що відповідачка стверджує, що у додатку № 1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту № 92230343000 від 17.09.2013р. не міститься повної інформації щодо вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту...(в тому числі страхових платежів), що на думку відповідачки, не узгоджується з п. 3.2. та п.3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Вказане, не відповідає дійсності, оскільки: п. 15 кредитного договору встановлено, що ОСОБА_2. надано кредит у розмірі 153 544, 00 грн. та 4 590,77 гри для оплати комісії за надання кредиту. Отже, відповідачці Банком не надавалось жодних коштів для оплати договору страхування. Окрім цього, як вказано в рішенні суду першої інстанції, відповідно п. 5.1.3 договору купівлі-продажу, що укладений між ОСОБА_2. та ТОВ «Прайм Кар» покупець зобов'язується застрахувати автомобіль за програмою «повне авто Каско», усі витрати пов'язані з виконанням умов п. 5.3 здійснюються за Рахунок Покупця. Отже, ОСОБА_2. здійснила страхування предмету застави за власні кошти, а не за кредитні, саме тому ця інформація не повинна була бути відображена у додатку до Кредитного Договору. Представник відповідачки стверджує про відсутність доказів у справі, проте судом встановлено та зазначено про наявність заборгованості, позивачем було надано докази про отримання кредитних коштів та виписку за кредитним договором, що підтверджує наявність заборгованості. Крім цього, долучена до первісної позовної заяви виписка містить прізвище ОСОБА_2. та вказано кредитний договір, а також щомісячні періоди за яких виникла заборгованості та порядок нарахування відсотків за договором. Відповідно до ч. 1 ст. 81 Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Однак, відповідачкою не було надано жодних доказів, які б спростовували наявність заборгованості та свідчили б про повне виконання умов за кредитним договором. Відповідно до п. 16 Кредитного Договору, встановлено, що сторони домовилися вважати, що уклавши договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами кредитного договору та умовами правил надання споживчого кредитування, а також що перед укладанням договору отримав від банку інформацію про умови кредитування згідно з вимог законодавства України, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168 від 10.05.07 «Про затвердження правил надання банками України інформацію споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Отже, своїм підписом ОСОБА_2. підтвердила про ознайомлення з умовами та правилами надання споживчого кредиту. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. В судовому засіданні представник відповідачки адвокат Мельник О.С. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник ТОВ «Українська факторингова компанія» проти задоволення апеляційної скарги заперечувала Пояснила, що наданими позивачем доказами доводиться наявність у ОСОБА_2. заборгованості за кредитним договором. Останній платіж ОСОБА_2. здійснила в березні 2017 року, що підтверджується випискою за кредитним договором. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2013 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. було укладено договір №92230343000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу (а.с.7-8 том І). Відповідно до умов пункту 1 договору №92230343000, сума наданих відповідачу кредитних коштів становить 158134,97 грн., при цьому, відповідно до п. 4 цього ж договору позичальник зобов'язаний повернути кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення щомісяця, відповідно до графіку платежів (додаток №1 до цього договору, що є не від'ємною частиною), але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернутий не пізніше 17.09.2020 р. Згідно п.п. 7, 9 договору №92230343000, процентна ставка за кредитом в розмірі 18,40% річних. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін процентна ставка встановлюється в розмірі 25,40% річних, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором, та починає нараховуватись на прострочену суму основного боргу з дати виникнення прострочення, а саме наступного дня після дня несплати або неповної сплати платежу встановленого у кредитному договорі, і нараховуються до моменту погашення такої заборгованості. 14 вересня 2013 року між ОСОБА_2. та ТОВ «Прайм Кар» було укладено договір купівлі-продажу автомобіля № 2388Фл/Juke-кр (а.с.34-36 том ІІ). Пунктом 5.1.3 вказаного договору зазначено, що покупець зобов'язаний застрахувати ТС за програмою «повне авто КАСКО», усі витрати пов'язані з виконанням умов цього пункту виконуються за рахунок покупця. 17 вересня 2013 року між АТ «Страхова компанія «AXA Страхування» та ОСОБА_2. укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 2332015, відповідно до якого 17 вересня 2013 року ОСОБА_2. сплатила на користь страховика два платежі у сумі 11095,30 грн. (квитанція №80161000504631379403532) та 315,90 грн. (квитанція №80161000504631379403611) (а.с.213-221 том І). Відповідно до висновку експерта ТОВ «Експертно-дослідна служба України» Тарасової О.Б. за результатами проведення судово-економічної експертизи №379/04/2019 від 18 квітня 2019 року, за результатами експертизи, в межах наявних матеріалів, виходячи з наданих документів та керуючись умовами, викладеними на момент укладення договору про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу №92230343000 від 17.09.2013 р. (в т.ч. з урахуванням додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту») та у відповідності до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. встановлено: - реальна процентна ставка складає 35,19% та є вищою від реальної відсоткової ставки 21,31% визначеної у додатку №1 до договору; - абсолютне значення подорожчання кредиту складає 206 418,92 грн. та є вищим від абсолютного значення подорожчання кредиту 124 160,86 грн., наведеного у додатку №1 до договору. Розрахунок реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, наведений в додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» до договору про надання споживчого кредиту №92230343000 від 17.09.2013 р. не містить повної інформації щодо вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, за кожним платіжним періодом (у т.ч. страхових платежів), що не узгоджується з п.3.2. та п.3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. (а.с.88-105 том ІІ). Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2., суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, належних і допустимих доказів протилежного ОСОБА_2. не надано, а судом не здобуто. З письмових матеріалів справи не вбачається наявність доказів, які б свідчили про наявність умислу у посадових осіб ПАТ «УкрСиббанк» щодо введення в оману позичальника ОСОБА_2., а отже вказана обставина та твердження позивача за зустрічним позовом є не доведеними. Пунктом 3.2 договору факторингу №79 встановлено, що фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі вказаному у п. 3.1 цього договору, одним платежем в дату підписання сторонами реєстру боржників. Посилання ОСОБА_2. на те, що ТОВ «Українська факторингова компанія» не виконало зобов'язання за договором факторингу №79 є безпідставними, що підтверджується копіями Акту взаємозаліку між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» від 06.03.2017 р. та платіжного доручення № 570 від 06 березня 2017 року (а.с.245 том І, а.с.41 том ІІ). Крім того, ТОВ «Українська факторингова компанія» здійснює факторингові операції на підставі свідоцтва національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 723 від 22.03.2016 р., та додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи на підставі чого ТОВ «Українська факторингова компанія» надається дозвіл на здійснення факторингу (а.с.246 том І). Враховуючи викладене вище, вбачається відсутність підстав визнання недійсним договору факторингу №79 від 06.03.2017 р., укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія». Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Українська факторингова компанія», суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доводиться наявність кредитної заборгованості ОСОБА_2. перед ТОВ «Українська факторингова компанія». Судова колегія погоджується із такими висновками суду. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України) Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, укладаючи кредитний договір та додатки до нього, сторони у письмовій формі досягли згоди щодо усіх істотних умов даного договору, що відповідає положенням чинного законодавства. Згідно положень частин 1, 6 статті 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійсненні з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. У пункті 2.1 кредитного договору зазначено, що підписуючи договір сторони підтверджують, що досягали згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в цьому договорі та правилах споживчого кредитування. Пунктом 16 кредитного договору встановлено, що сторони домовилися вважати, що уклавши договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору та умовами правил споживчого кредитування, підтверджує, що він ознайомлений і погоджується з умовами усіх додатків до цього договору, підтверджує, що на дату укладення договору він ознайомлений з усіма тарифами по розрахунково-касовому обслуговуванню та тарифами банку та підтверджує, що всі умови договору та правил йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладанням договору отримав від банку інформацію про умови кредитування згідно вимог законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Із загальних умов укладеного кредитного договору № 92230343000 від 17.09.2013 р. вбачається, що сторонами досягнуто домовленості щодо істотних умов кредитного договору, зокрема, суми кредиту, дати видачі кредиту, річної відсоткової ставки, сплати усіх платежів за кредитним договором, умов повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядку їх сплати, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору, умов забезпечення кредиту. Отже, ОСОБА_2. була ознайомлена з умовами договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується її особистим підписом. Судом першої інстанції встановлено, що страхування предмету застави (автомобіля) було здійснено ОСОБА_2. за власні кошти, не за кредитні, саме тому інформація за договором страхування не була відображена у додатку до кредитного договору. Більше того, на момент укладення кредитного договору, сума страхової премії за договором страхування була невідома. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, належних і допустимих доказів протилежного ОСОБА_2. не надано, а судом не здобуто. Відповідно до вимог частини 1 статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман є, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування. Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. В Узагальненнях Верховного Суду України від 24 листопада 2008 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач, як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Отже, як вбачається з доданих ОСОБА_2. матеріалів до зустрічної позовної заяви, доводи, що вона була навмисно введена банком в оману є безпідставними та не підкріплені жодними доказами. З огляду на викладене, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору №92230343000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу від 17.09.2013 р., задоволенню не підлягають. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, заборгованість ОСОБА_2. за договором про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу № 92230343000 від 17.09.2013 р. становить у розмірі 256 684, 57 грн., з яких: - тіло кредиту - 104 541,00 грн.; - прострочене тіло кредиту - 44 199,15 грн.; - відсотки за кредитом - 22 277,69 грн. (дорівнюють 21,31% як вказано в висновку експерта); - прострочені відсотки - 1 607,38 грн.; - комісія - 4 000 грн., згідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, 3% річних становлять 13 394, 08 грн., розмір інфляційних витрат склав 66 665, 27 грн. При цьому визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що дана заборгованість була перерахована позивачем з урахуванням висновку експерта, відповідно до якого відсотки за кредитом становлять не 35,19 річних, як було передбачено кредитним договором, а 21,31% річних, а також зменшений розмір штрафних санкцій. 06 березня 2017 року між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу №79, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором №92230343000, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачем, перейшло до ТОВ «Українська факторингова компанія» (а.с.13-17 том І). Відповідно частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Пунктом 3.2 договору факторингу №79 встановлено, що фактор зобов'язується сплатити клієнту суму фінансування у розмірі вказаному у п. 3.1 цього договору, одним платежем в дату підписання сторонами реєстру боржників. Посилання ОСОБА_2. на те, що ТОВ «Українська факторингова компанія» не виконало зобов'язання за договором факторингу №79 є безпідставними, що підтверджується копіями Акту взаємозаліку між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ПАТ «УкрСиббанк» від 06.03.2017 р. та платіжного доручення № 570 від 06 березня 2017 року (а.с.245 том І, а.с.41 том ІІ). Крім того, ТОВ «Українська факторингова компанія» здійснює факторингові операції на підставі свідоцтва національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 723 від 22.03.2016 р., та додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи на підставі чого ТОВ «Українська факторингова компанія» надається дозвіл на здійснення факторингу (а.с.246 том І). Враховуючи викладене вище, вбачається відсутність підстав визнання недійсним договору факторингу №79 від 06.03.2017 р., укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія». 04 березня 2020 року ОСОБА_2. до суду апеляційної інстанції подала заяву про застосування строків позовної давності. При цьому в заяві посилалась на те, що її представник в судовому засіданні в суді першої інстанції подавав усну заяву про застосування позовної давності, однак судом вона не була розглянута. На доведення цих обставин ОСОБА_2. послалась на протокол судового засідання від 08.06.2018 року в якому зазначено, що її представник просив приєднати до матеріалів справи заяву про застосування строків позовної давності та зустрічний позов. Судова колегія перевірила наведені доводи, прослухала аудіо запис судового засідання, яке відбулось 06.08.2018 року і встановила, що на стадії клопотань представник відповідачки заявляв клопотання про подання заяви про застосування позовної давності та зустрічного позову, однак судом йому було роз'яснено про порядок подачі таких заяв лише через канцелярію суду. Однак в матеріалах справи заява про застосування позовної давності відсутня. Тобто ця заява не була подана представником позивачки. Також в подальшому при наданні пояснень по суті спору представник відповідачки не просив відмовити у задоволенні позову за спливом позовної давності, свої аргументи щодо початку перебігу і спливу позовної давності суду не надавав. В судовому засіданні 10.09.2019 року судом першої інстанції досліджувались письмові матеріали справи, в судовому засіданні був присутній представник ОСОБА_2. - ОСОБА_3. При цьому в протоколі судового засідання зазначені всі письмові матеріали, які досліджувались судом, однак серед них відсутня заява про застосування позовної давності. За наведених обставин, судова колегія вважає, що відповідачка в суді першої інстанції заяву про застосування позовної давності не подавала, свої заперечення проти позову з посиланням на сплив позовної давності не обґрунтовувала, отже судова колегія не вбачає підстав для розгляду поданої до суду апеляційної інстанції заяви про відмову у задоволенні позову ТОВ «Українська факторингова компанія» за спливом позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року. Суддя-доповідач Судді: