Постанова 4824 № 372/2215/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №372/2215/18 Головуючий у І інстанції Тиханський О.Б. Провадження №22-ц/824/1018/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, про визнання недійним та скасування рішення, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2018 року ОСОБА_1. звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що її батьку ОСОБА_2. 29 червня 1999 року рішенням Підгірцівської сільської ради було передано право власності на земельну ділянку площею 0,12 га в АДРЕСА_1 та ним в подальшому було отримано державний акт. Після смерті батька у 2008 році, позивачка прийняла спадщину і виявила, що у 2005 році ОСОБА_3. отримав Державний акт на право власності на цю ж саму земельну ділянку. В подальшому після смерті ОСОБА_3 земельну ділянку успадкувала ОСОБА_5. і продала її ОСОБА_4. Таким чином, ОСОБА_3. набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно, відповідно і подальший перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_5., яка успадкувала дану земельну ділянку та продала ОСОБА_4., теж незаконний. На підставі викладеного, позивач просила суд: визнати недійсним та скасувати рішення Підгірцівської сільської ради, яким було надано ОСОБА_3. у довічне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, виданий ОСОБА_3.; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, видане ОСОБА_5.; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3223186803:02:002:0062 №403 від 23 лютого 2018 року, що укладений між ОСОБА_5. та ОСОБА_4.; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223186803:02:002:0062 №39847659 від 23 лютого 2018 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. скасувати запис у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки кадастровий номер 3223186803:02:002:0062. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1. зазначає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів. Висновок суду першої інстанції про те, що не надано доказів місця розташування вказаної земельної ділянки, документів щодо перенесення земельної ділянки в натуру, акту встановлення межових знаків, технічної документації щодо виготовлення державного акту на земельну ділянку, і що вказані обставини унеможливлюють визначення конкретного місця розташування земельної ділянки, відповідно до державного акту від 15 грудня 1999 року, яка належала ОСОБА_2., не відповідає дійсності та зібраним у справі доказам, оскільки в позовній заяві вказано, що на отриманій земельній ділянці ОСОБА_2. спорудив тимчасові споруди, а саме: дачний будинок, літню душову та вбиральню, погріб, криницю, було розміщено залізні контейнери. Також, ОСОБА_1. зазначає, що право користування земельною ділянкою у ОСОБА_2 виникло у 1998 році, а з 1 січня 2002 року, відповідно до статті 125 ЗК України, право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, згідно з положеннями статті 119 ЗК України передача громадянину у власність або в користування земельної ділянки, якою він добросовісно, відкрито і безперервно користується протягом 15 років за відсутності документів про право на цю земельну ділянку, здійснюється у порядку, встановленому ЗК України. Зворотної дії в часі ця норма не має. Громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 01 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством. Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння кадастрового номера. Як доказ того, що на одну і ту саму земельну ділянку було видано два державних актів про право власності, надано відповідь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу на ухвалу суду про витребування документів, а саме: супровідний лист, копія державного акту про право власності на земельну ділянку власником якої був свідок ОСОБА_6. У супровідному листі зазначено, що оригінал державного акту був виданий ОСОБА_8., (покупець за договором) як додаток до примірника договору купівлі-продажу земельної ділянки. В описі меж державного акту про право власності на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_3, яка до 2012 року належала ОСОБА_6, чітко зазначено про те, що від літери Б до А земельна ділянка - ОСОБА_2. Залишивши зазначені доводи позивача поза увагою і не з'ясувавши належним чином підстав надання спірної земельної ділянки сторонам у справі за первинною правовстановлюючою документацією, суд першої інстанції не вирішив спору по суті і при цьому передчасно обмежився посиланням на законність одержання відповідачами спірної землі у власність через чинність рішення державних органів, на підставі яких це відбулось, незважаючи на те, що ці обставини позивач заперечує в позові і вони є підставою для звернення до суду першої інстанції з позовом. Доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка належала її батькові та позивача позбавлено права власності на це майно, є обґрунтованими і відповідають чинному законодавству, оскільки сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1. просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_4. в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому є обґрунтованим та законним, з урахуванням такого. Під час судового розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не було доведено ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог. Так, 23 лютого 2018 року між ОСОБА_5 з однієї сторони, як Продавцем, та ОСОБА_4, з другої сторони, як Покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з п. 1.1 якого Продавець передав у власність належну йому на праві приватної власності, а Покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1200 (нуль цілих одна тисяча двісті десятитисячних) га, кадастровий номер земельної ділянки 3223186803:02:002:0062, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір купівлі-продажу земельної ділянки був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. При укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_5. були представлені документи, які підтверджували її право власності на вказану земельну ділянку. Таким чином, ОСОБА_4, є добросовісним набувачем права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3223186803:02:002:0062, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а тому спірні правовідносини щодо даної земельної ділянки мають вирішуватися в один із способів, передбачених главою 29 ЦК України, а не шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, як про це зазначає позивач. Як на правову підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 23 лютого 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, позивач посилалася на ч.1 ст.203 ЦК України. Однак, під час судового розгляду справи представник позивача не зміг пояснити, в чому саме проявилась невідповідність змісту даного правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Таким чином, позивачем не доведено наявність передбачених статтею 215 ЦК України правових підстав для визнання вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, а саме - недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. На підтвердження доводів про те, що земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2, і земельна ділянка, придбана ОСОБА_4, у ОСОБА_5., є однією і тією ж земельною ділянкою, позивач посилалася на Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 03 липня 2000 року ОСОБА_6, а також на показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9. Однак, позивачем не було подано оригінал вказаного державного акта, у зв'язку з тим, що відповідачем ОСОБА_4. було поставлено під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, а тому відповідно до вимог ч.6 ст.95 ЦПК України даний доказ не повинен братися судом до уваги. На підставі викладеного у відзиві, ОСОБА_4. просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Також на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому є обґрунтованим та законним з урахуванням такого. ОСОБА_1. намагається довести, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223186803:02:002:0062 є тією ж самою земельною ділянкою, яку на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 червня 1999 року передано у приватну власність ОСОБА_2., і в якості підтвердження цієї обставини звертає увагу суду на те, що на зазначеній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке споруджено ОСОБА_2. Разом з тим, в матеріалах справи немає жодного документу, який підтверджував би право власності ОСОБА_2 на зазначене майно. Таким чином, твердження ОСОБА_1. з приводу належності їй на праві приватної власності нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці є лише припущенням, оскільки в матеріалах справи немає жодного підтвердження права власності ОСОБА_1. на зазначене майно. Надані позивачем докази для встановлення факту належності права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, а саме: копія заяви про передання у приватну власність безоплатно земельної ділянки від 25 січня 1999 року; копія рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 05 листопада 1998 року; копія рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 29 червня 1999 року; покази свідків; копія Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІЇ-КВ № 013043 від 15 грудня 1999 року; копія витягу № 19168060 про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 26 березня 2009 року, не підтверджують право власності позивача на спірну земельну ділянку. Заява про передання у приватну власність безоплатно земельної ділянки від 25 січня 1999 року не визначає місця розташування земельної ділянки. Крім того зазначена заява є лише підставою для надання у власність земельної ділянки. Рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 05 листопада 1998 року стосується надання земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_4 з правом забудови, а не спірної земельної ділянки. Рішення Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 29 червня 1999 року також не можна вважати належним доказом у зв'язку з тим, що в зазначеному рішенні йде посилання на не існуючі норми закону. В рішенні заначаться норми Земельного кодексу України в редакції 2002 року, яких на час ухвалення рішення Підгірцівської сільської ради в червні 1999 року ще не існувало, отже виникають сумніви в його дійсності. Крім того це рішення є загальним, стосується групи осіб згідно списку, який долучається в якості додатку. Однак цей додаток позивачем суду не надано. В Підгірцівській сільській раді він також відсутній. На підставі викладеного у відзиві, Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник ОСОБА_1. адвокат Свірік О.В. в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, що в ній зазначені. Надав суду фотографії спірної земельної ділянки на доведення тієї обставини, що ОСОБА_2. на спірній земельній ділянці збудував споруди. ОСОБА_4. та його представник адвокат Ящук Л.А. заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради народних депутатів Обухівського району від 05 листопада 1998 року, протокол № 7 та додатку №1, ОСОБА_2. у довічне користування надано земельну ділянку з земель сільської забудови в АДРЕСА_2, площею 0,12 га для будівництва індивідуального житлового будинку. Відповідно до протоколу №7 від 05 листопада 1998 року виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради ОСОБА_2. надано земельну ділянку площею 0,12 га по АДРЕСА_4. 25 січня 1999 року ОСОБА_2. подав до Підгірцівської сільської ради заяву про передачу у приватну власність земельну ділянку в с. Романків. 28 січня 1999 року ОСОБА_2. видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки в АДРЕСА_2. 25 квітня 1999 року на підставі вказаного рішення був виготовлений акт про відведення в натуру земельної ділянки ОСОБА_2. в АДРЕСА_2. 22 червня 1999 року рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району, протокол №6, відповідно до додатку № 1 від 29 червня 1999 року пр.№6, ОСОБА_2. надано та передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. 15 грудня 1999 року ОСОБА_2. отримав державний акт на право приватної власності на землю, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 червня 1999 року № 6, площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1 6, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, запис в Книзі записів №300. Відповідно до опису межі земельної ділянки у виданому ОСОБА_2. Державному акті: від Адо Б - зем.діл. ОСОБА_6., від Б до В - землі с/ради, від В до А- зем. діл. с/ради (вулиця). Відповідно до свідоцтва про народження від 12 серпня 1986 року ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, батьками вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_7. Відповідно до свідоцтва про смерть від 11 листопада 2008 року ОСОБА_2. помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Відповідно до довідки від 19 лютого 2019 року спадкоємицею майна ОСОБА_2 є його донька ОСОБА_1. В 2016 році за запитом нотаріуса була виготовлена технічна документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 до якої надано схему розташування земельної ділянки, кадастровий план з описом меж, обрис земельної ділянки, акт прийому - передачі межових знаків. При дослідженні даної технічної документації встановлено, що кадастровий номер земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_2. не присвоювався. 29 травня 2018 року Підгірцівська сільська рада надала ОСОБА_1. інформацію, відповідно до якої повідомила про наявну інформацію про передачу ОСОБА_2. земельної ділянки у власність від 29 червня 1999 року площею 0,12 га по АДРЕСА_1. Відповідно до державного акту на земельну ділянку ОСОБА_6. від 03 липня 2002 року, що розташована за адресою АДРЕСА_3, по опису меж визначено, що від Б до В знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2 04 листопада 2005 року ОСОБА_3. отримав державний акт на право приватної власності на землю, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 20 січня 2005 року, площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд, запис в Книзі записів №0785, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062, опис меж від А до Б - землевласник, від Б до В- землі загального користування (АДРЕСА_1), від В до Г - землевласник, від Г до Д - землевласник, від Д до Е - землевласник ОСОБА_12., від Е до А - землевласник. Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки 3223186803:02:002:0062 встановлені наступні межі земельної ділянки А до Б - землі ОСОБА_11, від Б до В- землі загального користування (вулиця), від В до Г - землі ОСОБА_8., від Г до Д - землі ОСОБА_4., від Д до Е - землі ОСОБА_12., від Е до А - землі ОСОБА_10. 23 лютого 2018 року між ОСОБА_5. та ОСОБА_4. було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062 по АДРЕСА_1, що належала продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 вересня 2017 року. Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 липня 2018 року земельна ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер 3223186803:02:002:0062 по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2018 року належить ОСОБА_4. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів, місця розташування спірної земельної ділянки, зокрема, документів щодо перенесення земельної ділянки в натуру, акту встановлення межових знаків, технічної документації щодо виготовлення державного акту на земельну ділянку. Вказані обставини унеможливлюють визначення конкретного місця розташування земельної ділянки, що відповідно до державного акту від 15.12.1999 належала ОСОБА_2. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним рішення про передачу земельної ділянки, державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на ім'я ОСОБА_3. позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що межі переданої ОСОБА_3. земельної ділянки накладаються на межі належної ОСОБА_2. на праві власності земельної ділянки, чим порушується право власності. Відповідно до пункту 2 розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом. Встановивши, що у архівному відділі в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області не обліковується документація із землеустрою, розроблена на ім'я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1, суд дійшов вірного висновку про недоведеність порушення права власності позивача на земельну ділянку, з огляду на відсутність документів, що встановлюють дійсне фактичне розташування земельної ділянки ОСОБА_2, а саме відсутність планово-картографічних матеріалів або інших зображень, які б дозволили ідентифікувати конфігурацію і місце розташування земельної ділянки, що передана йому у власність, відсутність погодження проекту відведення земельної ділянки, акту встановлення межових знаків. Покази свідків щодо користування земельної ділянкою, яка орієнтовно розташована там де і земельна ділянка яка надана у власність ОСОБА_3. та наявність іншого державного акту, де вказаний суміжний землевласник ОСОБА_2. не є належними та достатніми доказами, щодо місця розташування земельної ділянки, що надавалась ОСОБА_2. Крім того, земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 розташована в іншому місці, має інший кадастровий номер, власником якої є інші особи, до яких відсутні позовні вимоги. Таким чином, позовні вимоги не підлягають до задоволення в повному обсязі, оскільки позивачем не доведено порушення при наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_3., також не надано доказів, що оспорюваним рішенням порушені права позивача по справі, тому позовні вимоги щодо визнання недійсним рішення про передачу у користування земельної ділянки, державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не підлягають до задоволення. Також, на думку суду першої інстанції, не підлягають до задоволення похідні позовні вимоги, щодо визнання недійним свідоцтва про право на спадщину, договір купівлі - продажу, запис про державну реєстрацію і запис в Державному земельному кадастрі, оскільки задоволення вказаних позовних вимог прямо залежні від вирішення первісних позовних вимог про правомочність набуття ОСОБА_3. права власності на спірну земельну ділянку. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до ст. 6 ЗК України, в редакції 1990 року, яка діяла на час отримання ОСОБА_2. державного акту на право власності на земельну ділянку, Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель(присадибна ділянка та ін. Згідно зі ст.22 ЗК України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Відповідно до ст. 23 ЗК України, в редакції 1991 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України. Як встановлено судом першої інстанції 2 червня 1999 року Підгірцівська сільска рада прийняла рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність. (а.с.20-22) При цьому, як вбачається із копії цього рішення Підгірцівська сільська рада керувалась статтями 81,118,121 ЗК України. Разом із тим, на 29 червня 1999 року стаття 81 ЗК України регулювала питання земель запасу, статті 118 ЗК України стосувалась міжнародних договорів в сфері земельних правовідносин, а статті 121 ЗК України 1990 року, який діяв на той час, взагалі не мав. Тобто вказаними статтями сільська рада не могла керуватись при виділенні земельної ділянки ОСОБА_2. у 1999 році. Разом із тим, ЗК України 2001 року містив статтю 81, яка регулювала підстави набуття громадянами України права власності на земельну ділянку, статтю 118, яка регулювала порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, а стаття 121 містила норми безоплатної приватизації. Крім того, як вбачається із рішення громадянам передавались земельні ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та ведення особистого селянського господарства. Однак в ЗК України 1990 року виділялись земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель(присадибна ділянка). Цільове призначення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з'явилось лише в кодексі 2001 року. Із наданого позивачкою до матеріалів справи рішення Пігірцівської сільської ради, а саме Додатку 1 міститься список землекористувачів, яким передано земельні ділянки у приватну власність, в тому числі і ОСОБА_2. Разом із тим, не вказано земельна ділянка якою площею йому передається, з яким цільовим призначенням, а також місце її розташування. З врахуванням наведеного, судова колегія погоджується із доводами Підгірцівської сільської ради викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що вказане рішення не може бути доказом передачі ОСОБА_2. у власність спірної земельної ділянки, оскільки наведений вище його зміст викликає обґрунтовані сумніви в тому, що воно могло бути ухвалене в червні 1999 року. Таким чином виглядають обґрунтованими твердження Підгірцівської сільської ради про те, що у них відсутнє вказане рішення. Відповідно до п.1.4. «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі» від 04 травня 1999 року (далі - Інструкція), державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради. Відповідно до п.1.12 Інструкції, складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим проектом відведення цієї ділянки. Пунктом 1.13. вказаної Інструкції передбачено, що складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю та на право постійного користування землею при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і товариствам громадян всіх видів, у приватну власність, власність чи у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією. Відповідно до п.1.14 Інструкції, довгострокові межові знаки встановленого зразка передаються під охорону та зберігання органу, яким було видано державний акт на право приватної власності на землю, на право власності на землю і на право постійного користування землею, про що складається відповідний акт. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується виконавцем робіт, представником органу, яким було видано державний акт на право приватної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею, і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів. Один екземпляр додається до технічного звіту зі складання відповідного державного акта, другий передається органу, якому передано під охорону межові знаки, третій передається виконавцю робіт, четвертий видається разом з державним актом на землю власнику або користувачу земельної ділянки. Власник або користувач земельної ділянки попереджається про відповідальність за порушення чи знищення вказаних знаків. Відповідно до п.1.15 Інструкції, розробку технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею здійснюють державні та інші землевпорядні організації на підставі технічного завдання, яке видається районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держкомзему України. Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2. 15.12.1999 отримав державний акт державний акт на право приватної власності на землю, площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1. Другий примірний вказаного державного акту, відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Київській області зберігається архіві Відділу. Позивачка не надала суду примірник Акту встановлення довгострокових межових знаків і передачу їх на зберігання, який мав зберігатись у її батька ОСОБА_2 Також суду не надано технічної документації зі складання державного акта на право приватної власності на землю. В самому державному акті на право приватної власності на землю, виданому ОСОБА_2. відсутні будь-які дані, які прив'язують спірну земельну ділянку до пунктів геодезичної мережі. Таким чином, за відсутності технічної документації зі складання державного акту на право приватної власності на землю, неможливо точно визначити місце розташування земельної ділянки яка була виділена ОСОБА_2. відповідно до державного акту від 15.12.1999 року. Судова колегія також перевірила доводи апелянта про те, що місце розташування земельної ділянки доводилось показаннями свідків і державним актом на право приватної власності на землю виданому ОСОБА_6., який був суміжним землекористувачем поряд із земельною ділянкою ОСОБА_2 Дійсно, в державному акті на ім'я ОСОБА_6. міститься інформація, що суміжним землекористувачем є ОСОБА_2. Разом із тим, судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що ці докази є недопустимими, оскільки відповідно до ч.2 ст. 76 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Вказані позивачкою докази могли бути визнані судом достатніми відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України якби вони у своїй сукупності з іншими доказами дали змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Однак інших доказів, які б доводили, що земельна ділянка, яка на даний час належить ОСОБА_4., належала ОСОБА_2. матеріали справи не містять. Всі інші докази, які були надані позивачкою, а саме рішення Підгірцівської сільської ради від 05.11.1998 року про виділення земельної ділянки та надання дозволу на будівництво індивідуального жилого будинку , будівельний паспорт від 28.01.1999 року не стосуються спірної земельної ділянки, оскільки в них йдеться про земельну ділянку в с.Підгірці, а не в с.Романків. Також не можуть доводити позовні вимоги надані в суді апеляційної інстанції фотографії спірної земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_4. визнав, що ці фото його земельної ділянки. Пояснив, що він купив її у ОСОБА_3. і на ній були розташована вбиральня, ворота та тимчасова споруда. Хто їх будував він не знає. Вважає, що ці фотографії не можуть бути доказом належності спірної земельної ділянки ОСОБА_2. Судова колегія також не може визнати належними доказами надані фотографії, оскільки ними не доводиться що ці споруди будував саме ОСОБА_2., а отже і той факт, що ця земельна ділянка йому виділялась у власність, він нею користувався і на неї відкрилась спадщина після його смерті. Доводи апелянта про те, що суд не оцінив підстави набуття відповідачами права власності на земельну ділянку є неспроможними, оскільки суд першої інстанції правильно виходив з того, що для доведення обставин порушення прав позивачки, вона мала надати докази існування такого права, а вже після цього суд мав перевіряти доводи позивачки про те, ким це право було порушене і чи підлягає воно захисту в обраний нею спосіб. Судова колегія погоджується із судом першої інстанції в тому, що всі надані позивачкою докази є суперечливими і не доводять її позовні вимоги. Позивачка не довела належність спірної земельної ділянки на праві власності її батьку ОСОБА_2., отже всі інші вимоги не підлягали до задоволення. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, про визнання недійсним та скасування рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року. Суддя-доповідач Судді: