Постанова Київський апеляційний суд № 758/3463/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2020 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 758/3463/17 Номер провадження 22-ц/824/3310/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Саліхова В. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України на рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Васильченка О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного музею народної архітектури та побуту України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України, з урахуванням подальших уточнень, про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовну заяву обґрунтовано тим, що з 01 квітня 1998 року ОСОБА_1 працювала у Національному музеї народної архітектури та побуту України на посаді касира квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності. За період роботи вона сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, жодного разу не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, преміювалась за гарні показники в роботі. Позивач зазначає, що у лютому 2015 року у музеї змінилось керівництво з яким в останньої склались непрості стосунки. Наказом № 45 «Щодо введення автоматизованої системи продажу вхідних квитків» від 12 березня 2016 року в музеї було введено в дію автоматизовану систему продажу вхідних квитків. Наказом № 45 «Про роботу каси» від 11 березня 2016 року у зв`язку з введенням автоматизованої системи продажу вхідних квитків, касирам музею дано вказівку здати керівництву музею всі залишки квитків, а також журнали обліку квитків. Невдовзі вищевказаний наказ було виконано, що підтверджується актом від 14 березня 2020 року. Позивач зазначає, що одразу після здачі касирами всіх квитків, вони почали реалізуватися сторонньою організацією «МАЕСТРО ТІКЕТ СИСТЕМ» згідно договору від 15 лютого 2016 року. 18 лютого 2016 року музеєм видано наказ № 28 «Про скорочення трьох штатних одиниць» у зв`язку з введенням в дію автоматизованої системи продажу вхідних квитків. Наказом № 69 від 19 квітня 2016 року дію вищевказаного наказу було зупинено, а наказом № 121 від 25 липня 2016 року наказ № 28 «Про скорочення трьох штатних одиниць» було скасовано. Позивач зазначає, що з 14 березня 2016 року і по 30 січня 2017 рік керівництво музею позбавило останню можливості виконувати її посадові обов`язки. Позивач щодня приходила на роботу, проте виконувати свої посадові обов`язки вона не могла, оскільки квитки реалізувала організація «МАЕСТРО ТІКЕТ СИСТЕМ». В подальшому, керівництво музею почало наполягати на тому, щоб позивач та інші касири написали заяву на звільнення за власним бажанням, проте у зв`язку з тим, що останні відмовилися писати вказану заяву, наказом № 61 від 10 лютого 2017 року її було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 420 КЗпП України, проте на думку позивача, таке звільнення є незаконним. Так, підставою для звільнення став акт № с 4.41 від 06 січня 2017 року та акт № 9.1 від 10 січня 2017 року про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 , проте на думку позивача, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами її відсутності на робочому місці, оскільки вони були складені упередженими особами. Позивач зазначає, що в акті від 10 січня 2017 року про відсутність на робочому місці вказано, що останньої не було на робочому місці з 09 год. 00 хв. до 16 год. 30 хв., однак, в своїй пояснювальній записці від 11 січня 2017 року вона повідомила про те, що знаходилась на роботі з самого ранку та до кінця робочого дня. Таким чином, на думку позивача, вказаний акт не є належним та допустимим доказом її відсутності на робочому місці та відповідно підставою для видання наказу про звільнення № 61 від 10 лютого 2017 року. Позивач зазначає, що вона є членом первинної профспілкової організації працівників культури Національного музею народної архітектури та побуту України. Так, до винесення оскаржуваного наказу № 61 від 01 лютого 2017 року керівництво музею звернулось до вищевказаної організації за отриманням попередньої згоди на звільнення позивача, проте такої згоди, не отримало. Таким чином, звільнення позивача з займаної посади відбулось з порушенням вимог ст.. 43, 252 КЗпП України та ст.. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року (а.с.167 - 171) позов задоволено, визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади касира квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності Національного музею народної архітектури та побуту України; визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України від 10 лютого 2017 року № 61 «Про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді касира квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності Національного музею народної архітектури та побуту України з 10 лютого 2017 року; стягнуто з Національного музею народної архітектури та побуту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в тому числі 3 % річних та інфляційних втрат за період з 13 лютого 2017 року по 09 квітня 2019 року у розмірі 237 139 грн. 38 коп.; стягнуто з Національного музею народної архітектури та побуту України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 908 грн. 19 коп. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 21 грудня 2019 року Національний музей народної архітектури та побуту України направив апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного музею народної архітектури та побуту України про визнання незаконним звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з 1998 року ОСОБА_1 працювала у Національному музеї народної архітектури та побуту України на посаді касира. На початку 2016 року музей почав спостерігати, що кількість його відвідувачів не відповідає кількості проданих білетів, в зв`язку з чим було проведено перевірку та встановлено, що невідомими особами надруковані копії білетів музею, які в подальшому реалізувалися касирами. З метою уникнення в подальшому вищевказаної ситуації, музеєм було впроваджено електронну систему продажу білетів. Скаржник зазначає, що за новою електронною системою касир фактично немає білетів, а роздруковує їх після отримання коштів через касу з внесенням їх до бази обліку. Таким чином, функціональні обов`язки касира, фактично не змінились, проте касири почали відмовлятися виходити на роботу. Скаржник посилається на те, що 06 січня 2017 року ОСОБА_1 , яка є касиром відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності, була відсутня на робочому місці, в зв`язку з чим, складено Акт № 4.1. про відсутність працівника на роботі від 06 січня 2017 року та винесено догану без внесення запису до трудової книжки. Скаржник зазначає, що 10 січня 2017 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, а 11 січня 2017 року, запізнилась на роботу майже на чотири години. Так, окремим дорученням № 5 Щодо надання письмових пояснень від 11 січня 2017 року, позивачу було запропоновано надати письмові пояснення щодо її систематичних прогулів та про наявність поважних причин таких прогулів. Разом з тим, з пояснень останньої скаржником було встановлено відсутність поважних причин для вищевказаних прогулів, в зв`язку з чим, 10 лютого 2017 року останню було звільнено з роботи в порядку ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Скаржник зазначає, що висновок суду про те, що позивач звільнена з роботи за проступок вчинений останньою 06 січня 2017 року, після спливу місячного строку притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, не відповідає обставинам справи. Оскільки, судом не взято до уваги систематичність таких прогулів, які відбулись 06 січня 2017 року та 10 січня 2017 року, таким чином, останнім днем для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за прогул вчинений 10 січня 2017 року, є 13 лютого 2017 рік. Крім того, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховано тяжкість проступку, адже у зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці, остання нанесла музею збитки у вигляді нереалізованих квитків які складають від 10 000 до 50 000 грн. Скаржник зазначає, що стягнення середнього заробітку є можливим лише у зв`язку з задоволенням позовної вимоги про поновлення на роботі, яка є мірою відповідальності та до якої не застосовується 3 % річних та інфляційні втрати. Крім того, останній посилається на невірний розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в разі визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року поновлено процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подачі відзиву. Відзиву подано не було. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Любаренко Д. О. підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, з підстав викладених у ній. Позивач заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника скаржника та заперечення позивача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що при обранні заходу стягнення, відповідач не врахував обставини, за яких вчинено проступок, а саме, що відповідач в порушення положень ст. 141 КЗпП України не виконав прямого обов`язку правильно організувати працю позивача, так як посадові обов`язки позивача фактично виконувала інша особа, крім того, відповідачем не було враховано попередню роботу позивача, яка працюючи на посаді касира квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності з квітня 1998 року не мала жодного дисциплінарного стягнення, що підтверджується копією трудової книжки. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що з квітня 1982 року по лютий 2017 року ОСОБА_1 працювала в Народному музеї народної архітектури та побуту України (а.с. 10-11). 15 лютого 2016 року між Національним музеєм народної архітектури та побуту України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маестро Тікет Систем» укладено договір № б/н згідно якого, послуги з реалізації квитків будуть здійснюватись з використанням автоматизованої системи продажу квитків та з розміщенням реклами за власний рахунок згідно додаткових угод (а.с. 12-15). Як вбачається з акту передачі вхідних квитків, екскурсійних путівок та матеріальних цінностей з каси музею, 14 березня 2016 року касирами, зокрема, ОСОБА_1 здійснено передачу квитків (а.с. 18). Згідно службових записок від 06 червня 2016 року та від 05 липня 2016 року підписаних, зокрема, ОСОБА_1 , остання просила генерального директора музею надати їй робоче місце та ознайомити з посадовими обов`язками. (а.с. 28, 29). Наказом № 45 Щодо введення автоматизованої системи продажу вхідних квитків від 12 березня 206 року, з 12 березня 2016 року введено в дію автоматизовану систему продажу вхідних квитків (АСПК) (а.с. 19). Згідно акту № 4.1. про відсутність працівника на роботі складеного 06 січня 2017 року о 16 год. 45 хв., 06 січня 2017 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 09 год. 00 хв., причину її відсутності на робочому місці на момент складення акту остання не повідомляла (а.с. 34). Згідно акту № 9.1. про відсутність працівника на роботі, складеного 10 січня 2017 року о 16 год. 30 хв., 10 січня 2017 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу о 09 год. 00 хв., причину її відсутності на робочому місці на момент складення акту остання не повідомляла (а.с. 35). З пояснювальних записок ОСОБА_1 вбачається, що її відсутність на робочому місці викликана відсутністю самого робочого місця, а відтак, ОСОБА_1 була вимушена перебувати на території музею, а не на робочому місці (а.с. 37, 38). 18 березня 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулись до голови Національної поліції в місті Києві з заявою, в якій просили здійснити перевірку порушення законодавства Національним музеєм народної архітектури та побуту України (а.с. 20). 20 квітня 2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 звернулись до виконуючого обов`язки генерального прокурора з заявою, в якій просили здійснити перевірку порушення законодавства щодо відсторонення від роботи та дати оцінку діям керівництва Національним музеєм народної архітектури та побуту України (а.с. 23). Як вбачається з протоколу № 1 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників культури Національного музею народної архітектури та побуту України від 06 лютого 2017 року, профком не дійшов єдиної згоди щодо подань дирекції для отримання згоди на звільнення касирів квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової дисципліни ОСОБА_2 та ОСОБА_1 через суперечливі думки серед членів профспілкового комітету та не беручи до уваги окремими членами профкому консультацію юриста вищестоящої профспілкової організації про порушення чинного законодавства України дирекцією музею (а.с. 47-49). Наказом № 61 від 10 лютого 2017 року звільнено ОСОБА_1 з посади касира квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 10 лютого 2017 року. Підстава: акт від 06 січня 2017 року № 4.1., акт від 10 січня 2017 року № 9.1., пояснювальна записка ОСОБА_1 від 11 січня 2017 року № 17, пояснювальна записка ОСОБА_1 від 11 січня 2017 року № 8, пояснювальна записка ОСОБА_5 від 12 січня 2017 року № 31, витяг із протоколу первинної профспілкової організації працівників культури Національного музею народної архітектури та побуту України від 06 лютого 2017 року № 1, службова записка ОСОБА_6 від 08 лютого 2017 року № 100 (а.с. 51). Згідно довідки про доходи від 10 лютого 2017 року, ОСОБА_1 працює в національному музеї народної архітектури та побуту України на посаді - касир квитковий, загальна сума її доходу за період з січня 2016 року по грудень 2016 рік становить 20 650 грн. 66 коп. (а.с. 53). Згідно довідки про доходи від 22 лютого 2017 року, ОСОБА_1 працює в національному музеї народної архітектури та побуту України на посаді - касир квитковий, загальна сума її доходу за період з січня 2017 року по лютий 2017 рік становить 7 608 грн. 41 коп. (а.с. 54). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. З положень ст.. 22 КЗпП України вбачається, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Відповідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір. Згідно статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Як зазначено в частині першій статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. При вирішенні питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності підлягає з`ясуванню, в чому конкретно проявилось порушення трудової дисципліни, чи додержані власником або уповноваженим ним органом, передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи правомочним органом накладено дисциплінарне стягнення, чи не закінчився для цього встановлений строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника. Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Згідно ст.. 141 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Як вбачається з акту № 4.1. складеного 06 червня 2017 року о 16 год. 45 хв. та акту № 9.1. складеного 10 січня 2017 року о 16 год. 30 хв. ОСОБА_1 о 09 год. 00 хв. була відсутня на робочому місці, причину відсутності на момент складення акту, не з`ясовано. Разом з тим, в матеріалах справи наявні звернення ОСОБА_1 до Національного музею народної архітектури та побуту України з приводу її допуску до виконання посадових обов`язків касира та визначення їй робочого місця. Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що на час складення вищевказаних актів, позивач не мала закріпленого за нею робочого місця, її посадові обов`язки фактично виконувала юридична особа, а позивачу інші обов`язки на цей час та її робоче місце визначені не були. Так, враховуючи, що відповідачем тривалий час не виконувались положення ст.. 141 КЗпП України, крім того, враховуючи попередню роботу позивача, яка не мала раніше дисциплінарних стягнень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади касира квиткового відділу бухгалтерського обліку та фінансово-планової діяльності Національного музею народної архітектури та побуту України, а також в частині визнання незаконним наказу генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України від 10 лютого 2017 року № 61 «Про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 » в частині звільнення ОСОБА_1 . Стаття 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Так, оскільки колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним, позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, також підлягають задоволенню. Згідно приписів ст.. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі. Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Згідно з пунктом 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, з довідки про середню заробітну плату від 21 березня 2019 року (а.с. 149) вбачається, що середня заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складає 110 грн. 71 коп. Кількість днів з моменту звільнення по день ухвалення оскаржуваного рішення складає 672 дні. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 74 397 грн. 12 коп. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повного задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 13 лютого 2017 року по 09 квітня 2019 рік в розмірі 237 139 грн. 38 коп., оскільки, враховуючи те, що час вимушеного прогулу яким в даному випадку вважається період від дня незаконного звільнення ОСОБА_1 до дня ухвалення оскаржуваного рішення, тобто з 13 лютого 2017 року по 07 жовтня 2019 рік складає 672 дні, а її середня заробітна плата за останні два місяці перед звільненням складала 110 грн. 71 коп., колегія суддів приходить до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 74 397 грн. 12 коп. Колегія суддів ставиться критично до посилань скаржника на зафіксовані актами від 06 та 10 січня 2017 року порушення трудової дисципліни, оскільки, як вбачається із звернень позивача до відповідача, до Національної поліції в місті Києві, В.о. генерального прокурора з приводу допуску її до виконання посадових обов`язків касира та визначення їй робочого місця, останню, фактично було відсторонено від роботи, а її присутність на роботі перевірялась по місцю, де її практично відсторонили від роботи, а не по всій території музею. Крім того, скаржник добросовісно виконувала свою роботу, доган у неї не було, що підтверджується копією трудової книжки. Колегія суддів ставиться критично до посилання скаржника на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом не було взято до уваги тяжкість проступку позивача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, на час складення актів про відсутність на роботі, позивач фактично була позбавлена можливості виконувати свої посадові обов`язки касира, а відтак, відповідачу не було завдано шкоди такими діями відповідача. Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню та положення ст. 141 ЦПК України, наявні підстави для стягнення з Держави на користь Національного музею народної архітектури та побуту України судовий збір у розмірі 2 454 грн. 50 коп. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року в частині стягнення з Національного музею народної архітектури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Стягнути з Національного музею народної архітектури та побуту України (код ЄДРПОУ 03922125) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 лютого 2017 року по 07 жовтня 2019 рік у розмірі 74 397 (сімдесят чотири тисячі триста дев`яносто сім) грн. 12 коп. Стягнути з Держави на користь Національного музею народної архітектури та побуту України (код ЄДРПОУ 03922125) судовий збір у розмірі 2 454 (дві тисячі чотириста п`ятдесят чотири) грн. 50 коп. У іншій частині рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: В. В. Саліхов О. В. Шахова