Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/1804/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2020 року м. Рівне Справа № 569/1804/20 Провадження № 22-ц/4815/778/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Боймиструка С.В. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 7 травня 2020 року в складі судді Першко О.О., ухвалене в м. Рівне, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивує тим, що відповідач відповідно до підписаної ним заяви № б/н від 3.02.2011 року, отримав кредит в сумі 4700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 10.12.2019року у нього виникла заборгованість в сумі 26 610 грн. 81 коп., з яких: 9 044 грн. 61 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 520 грн. 11 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 14 302 грн. 72 коп. заборгованість за пенею; 500 грн. 00 коп. фіксована частина штрафу; 1 243 грн. 37 коп. процентна складова штрафу за порушення грошового зобов`язання. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі26 610 грн. 81 коп. та судові витрати в сумі 2102 грн. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 7 травня 2020 року у задоволені позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем до доведено наявність боргу у позичальника за укладеним кредитним договором від 3.02.2011 року. За період з 3 лютого 2011 року по 10 грудня 2019 року ним витрачались позичені кошти в загальній сумі 11 409,59 грн. і повернуто за цей період 12979,19грн. Вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та процентами і штрафів задоволенню не підлягають, оскільки сама анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами укладено не було. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд прийшов до помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору та отримання позичальником коштів. Також надано розрахунок заборгованості по всіх складових такої заборгованості, відповідно до якого відповідачем було використано кредитні кошти у розмірі 50 642,98грн, а погашено лише 24044,93грн. Перевищення кредитного ліміту у позичальника сталося через використання ним послуги «Оплата частинами», після чого не здійснював погашення боргу, то щомісячні списання грошових коштів з картки продовжували до повного розрахунку за товар. Відповідач частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, що свідчить про надання своєї згоди на укладення кредитного договору та Умовах та Правилах надання банківських послуг та тарифах. При розгляді справи у суді першої інстанції відповідач не заперечував проти позову, про що свідчить відсутність будь-яких заперечень у матеріалах справи. Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції помилково, в порядку ч.4.ст. 263 ЦПК України, посилався на правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3.07.2019 року у справі №342/180/17, оскільки вона не стосується даних правовідносин та постановлена у справі з іншими обставинами. Діючим законодавством банкам заборонено видачу безпроцентних кредитів. Наведені обставини надають підстави для задоволення позову в повному об`ємі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 610 грн. 81 коп., з яких: 9 044 грн. 61 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 520 грн. 11 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 14 302 грн. 72 коп. заборгованість за пенею; 500 грн. 00 коп. фіксована частина штрафу; 1 243 грн. 37 коп. процентна складова штрафу. На підтвердження факту укладення з позичальником кредитного договору, банк надав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка датована 3.02.2011 року, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна - 55 днів пільгового періоду" ( а.с. 26-51) За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. У ході судового розгляду встановлено, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не містить даних про бажаний кредитний ліміт, а також, який саме вид платіжної картки банком було видано відповідачку відповідно до його заяви, її номеру, строку дії та який кредитний ліміт йому було встановлено; не містить істотних умов договору (базову процентну ставку, порядок погашення кредиту, пільговий період та інше). Доданий до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг не підписано позичальником. За наведеного, встановивши, що анкета-заява від 3.02.2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату процентів та неустойки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, пені і штрафів за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про помилкове покликання судом першої інстанції на вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, так як, будь-які докази того, що відповідачем не заперечується надання ним згоди на укладення кредитного договору на тих умовах, про які стверджує банк, в матеріалах справи відсутні. Покликання позивача на висновок, зроблений касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 23.12.2019року у справі №572/1169/17 є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення не містить висновків суду про не укладення між сторонами кредитного договору, шляхом підписання анкети-заяви. В даному випадку суд першої інстанції дійшов висновку лише про недоведеність позивачем укладення з відповідачем кредитного договору саме на таких умовах, якими банк обґрунтовує заявлені позовні вимоги. Що стосується вимог про стягнення заборгованості по сплаті тіла кредиту у сумі 9044,61 грн., то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про їх недоведеність, оскільки, як вбачається із розрахунку, що був доданий банком до позовної заяви за період з 3 лютого 2011 року по 10 грудня 2019 року відповідачем витрачено в кредит кошти в загальній сумі 11 409,59 грн., а повернуто - 12979,19грн. Доводи скарги про те, що 3 лютого 2011 року ОСОБА_1 було використано всього кредитних коштів у розмірі 50 642,98грн, а погашено лише 24044,93грн., є безпідставними, оскільки суперечать заявленій сумі заборгованості по тілу кредиту (9044,61), та наданому розрахунку. Крім цього матеріали не містять доказів про те, що відповідач користувався послугою «оплата частинами» і йому надавались якісь кошти для придбання товару, не містить вказаної інформації і розрахунок. Висновки суду по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані позивачем належним чином. За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Колегія суддів не приймає до уваги надані АТ КБ «ПриватБанк» апеляційному суду копію виписки по рахунку позичальника та не підписаних відповідачем довідок, в яких зазначено умови кредитування, номер та строк дії наданих йому карток, які на думку позивача, підтверджують факт користування відповідачем кредитними коштами, з таких підстав. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. У своїй заяві до суду АТ КБ «ПриватБанк» просив розглянути справу у його відсутність (а.с. 6), клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. АТ КБ «ПриватБанк» не надало апеляційному суду доказів неможливості подання вказаних виписки по рахунку та довідок до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак ці документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. З вказаних підстав апеляційний суд відхиляє посилання позивача в апеляційній скарзі на дану виписку та довідки. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Судові витрати понесені позивачем при подачі апеляційної скарги слід віднести на рахунок АТ КБ "Приватбанк". Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375,376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 7 травня 2020 року залишити без змін. Понесені витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 3153грн. віднести за рахунок АТ КБ «Приватбанк». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення ухвалено та виготовлено 23 червня 2020 року. Судді: Бондаренко Н.В. Боймиструк С.В. Хилевич С.В.