Постанова 4813 № 502/1177/19

Номер провадження: 22-ц/813/5369/20 Номер справи місцевого суду: 502/1177/19 Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.06.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Гірняк Л.А., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного навчального закладу «Кілійський професійний ліцей» на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Масленикова О.А., повний текст рішення складений 27 грудня 2019 року, - в с т а н о в и в: У червні 2019 року державний навчальний заклад «Кілійський професійний ліцей» (далі ДНЗ «Кілійський професійний ліцей») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення, в якому просив виселити ОСОБА_1 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» зареєстрований Кілійською районною державною адміністрацією 31.05.1995 року за № 15361050008000174. Засновником закладу є Міністерство освіти та науки України. ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» утримується за рахунок коштів державного бюджету і знаходиться у підпорядкуванні Міністерства освіти та науки України. Відповідно до встановлених законодавством України нормативів матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів, майно (будівлі, споруди, інші основні засоби та матеріальні цінності), що знаходяться на їх балансі є державною власністю у сфері управління Міністерства освіти та науки України і закріплене за ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» на праві оперативного управління. Гуртожиток, який розташований за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Миру, 25-27 належить на праві власності державі, в особі Міністерства освіти на науки України та переданий ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» на праві оперативного управління. Вказані обставини підтверджуються Наказом Міністерства освіти та науки України № 1524 від 22.11.2017 року. З 02.06.1997 року у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 без належних правових підстав проживає відповідач ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї. ОСОБА_1 був вселений у зазначене приміщення, як член сім`ї свого батька ОСОБА_2 з дозволу колишнього директора ПТУ-12 (стара назва ДНЗ «Кілійський професійний ліцей») ОСОБА_3 . В наступному, ОСОБА_1 був протиправно, без належних правових підстав зареєстрований за місцем постійного проживання у житловому приміщенні за вищевказаною адресою. 03.12.1997 року ОСОБА_1 був тимчасово прийнятий на роботу до ПТУ-12 на посаду охоронця, у зв`язку з відсутністю основного працівника на підставі наказу № 63, пар. 2. 22.05.1998 року ОСОБА_1 був звільнений з посади охоронця за власним бажанням на підставі наказу № 27 пар.

2. Ордер на вселення до приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ані ОСОБА_1 , ані його батьку не надавався, договір найму житлового приміщення не укладався. Позивач вважає, що ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї самовільно, без належних правових підстав зайняв житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 05.06.2013 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки молоді та спорту в особі ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей», третя особа без самостійний вимог: КП «Кілійське БТІ та РОН» про визнання права власності на нерухоме майно, зобов`язання Кілійське КП «БТІ та РОН» провести інвентаризацію і зареєструвати право власності. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.10.2013 року була відхилена апеляційна скарга ОСОБА_1 , рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05.06.2013 року було залишено без змін. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.10.2013 року встановлено, що документи, на підставі яких ОСОБА_1 заселений до гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 відсутні. ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявами щодо прийняття відповідних мір та заходів реагування щодо ОСОБА_1 та членів його сім`ї, які самовільно зайняли житлове приміщення. Листом Кілійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області було повідомлено, що в діях ОСОБА_1 не вбачається ознак кримінального правопорушення, а тому ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» було рекомендовано в приватному порядку звернутися до суду. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року у задоволені позову ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалив рішення на підставі власного припущення, помилково вважаючи, що відповідач вселився до спірного житлового приміщення на підставі ордеру, так як він зареєстрований у вказаному приміщенні за місцем постійного проживання. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду є обґрунтованим, законним, об`єктивним та таким, що відповідає всім нормам діючого законодавства, оскільки відсутні будь-які обґрунтування та підстави для виселення його та його сім`ї із займаного житлового приміщення. Сторони про розгляд справи на 17 червня 2020 року були сповіщені належним чином (а.с. 175-176). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 03.12.1997 року ОСОБА_1 був тимчасово прийнятий на роботу до ПТУ-12 на посаду охоронця, у зв`язку з відсутністю основного працівника на підставі наказу № 63. 22.05.1998 року ОСОБА_1 був звільнений з посади охоронця за власним бажанням на підставі наказу №

27. З заяви ОСОБА_2 від 27.05.1997 року до директора ПТУ-12 ОСОБА_4 з проханням дозволити надати житло його сину ОСОБА_1 , вбачається, що на заяві присутня помітка керівника профспілкового комітету ПТУ-12 ОСОБА_5 щодо відсутності у профспілкового комітету заперечень стосовно надання житла ОСОБА_1 з оплатою згідно кошторису. Сама заява містить резолюцію «Разрешаю» за підписом керівника закладу ОСОБА_4 від 29.05.1997 року. З паспорту відповідача вбачається, що його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 з 02 червня 1997 року. Рішенням виконавчого комітету Кілійської міської ради № 47 від 18.03.2004 року квартири АДРЕСА_5 переведено у категорію «Житлові приміщення». Рішенням виконавчого комітету Кілійської міської ради № 222 від 29.10.2004 року доповнено рішення виконавчого комітету Кілійської міської ради № 47 від 18.03.2004 року наступними словами: «по АДРЕСА_3 , а решту приміщень, у категорію «Нежитлові приміщення». Відповідно розпорядження Кілійського ПТУ № 12 від 11.01.2005 р. Кілійському районному БТІ доручено оформити документи по приватизації квартир: ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 , АДРЕСА_6 та укласти договір з районним БТІ про порядок оформлення документів щодо приватизації житлового фонду ПТУ №

12. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області № 2424/2009 року від 17.09.2009 року позов ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення залишений без розгляду. У задоволенні позову ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 про визнання права власності рішенням Господарського суду Одеської області № 34/178-09-4865 від 16.11.2009 року відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду № 34/178-09-4865 від 26.01.2010 року рішення господарського суду Одеської області № 34/178-09-4865 від 16.11.2009 року залишено без змін. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області № 2-2290/10р. від 07.09.2010 року позов Міністерства освіти і науки України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа на боці позивача ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей» про виселення залишений без розгляду. Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області № 2-2967/10р. від 29.09.2010 року позов ДПТНЗ «Кілійський професійний ліцей», треті особи: Міністерство освіти і науки України, регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з житлового приміщення залишений без розгляду. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 05.06.2013 року № 1513/2751/12 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки молоді та спорту в Кілійського професійного ліцею, третя особа без самостійний вимог: КП «Кілійське БТІ та РОН» про визнання права власності на нерухоме майно. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.10.2013 року № 22-ц/785/6336/13 рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05.06.2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки молоді та спорту в Кілійського професійного ліцею, третя особа без самостійний вимог: КП «Кілійське БТІ та РОН» про визнання права власності на нерухоме майно залишено без змін. Як зазначено в наказі Міністерства освіти та науки України № 1524 від 22.11.2017 року гуртожиток, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності державі, в особі Міністерства освіти та науки України та переданий ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» на праві оперативного управління. Листом Кілійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 08.05.2019 року № 44/2/1728, т.в.о. директора ДНЗ «КПЛ» ОСОБА_9 повідомлено, що в діях ОСОБА_10 не вбачається ознак кримінального правопорушення, а тому рекомендовано в приватному порядку звернутися до суду. З довідки про склад сім`ї виконавчого комітету Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області № 4225 від 27.08.2012 року та акту обстеження житлових умов від 18.05.2009 року вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 входять: ОСОБА_1 , 1977 р.н., проживає з 02.06.1997 р., ОСОБА_11 , 1985 р.н., проживає з 02.11.2008 р., ОСОБА_12 , 2004 р.н. проживає з 02.11.2008 р., ОСОБА_2 , 1950 р.н. Відповідно до довідки виданої КП КМР «БТІ» № 900 від 25.11.2019 р., по даним реєстрації на паперових носіях КП КМР «БТІ» станом на 31.12.2012 року за ним зареєстровано право власності на житло в м. Кілія. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.10.2019 року, за параметрами запиту щодо зареєстрованого права власності на нерухоме мано за адресою: АДРЕСА_3 інформація відсутня. Відмовляючи у задоволені позову ДНЗ «Кілійський професійний ліцей» про виселення без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з наступного. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Положення цього конституційного принципу закріплені у ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, згідно з якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Як зазначено в ст. 127 ЖК УРСР - для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Ст. 129 ЖК УРСР закріплює положення, відповідно до якого на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У п. 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У п. 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. У справі «Садов`як проти України» ЄСПЛ нагадав, що втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла, та зазначив, що рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, а й стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач вселився до займаного ним на даний час приміщення з дозволу адміністрації відповідного закладу та за погодженням з профспілковим комітетом у відповідності до норм ЖК УРСР, що регулюють правовідносини з надання житла в гуртожитках, що також підтверджується відміткою в паспорті про його реєстрацію за відповідною адресою, підставою для проведення якої мав бути ордер на зайняття відповідного житлового приміщення, тому відсутні підстави вважати, що відповідач зайняв відповідне приміщення самовільно та з порушенням встановленого порядку, оскільки був вправі розраховувати на те, що дії адміністрації закладу відповідають вимогам чинного на час вселення законодавства, і з огляду на тривале проживання у ньому з родиною, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування свого житла та сплату комунальних послуг, відсутність у нього іншого житла. У зв`язку з чим, судом зазначено, що є достатні підстави для того, щоб вважати відповідне житло належним відповідачу в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому його виселення з відповідного житла з метою оформити право власності на нього для ефективного використання, є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, не є співрозмірним та пропорційним із переслідуваною метою та є порушенням прав на повагу до житла, що є недопустимим. Висновки суду про те, що ДНЗ «Кілійський професійний ліцей», як особа, відповідне майно за якою закріплено на праві оперативного управління відповідно до ст. 137 ГК України, не довів в ході розгляду справи, що проживання відповідача у відповідному житлі перешкоджає вчиненню дій з належного оформлення права власності на нього є вірними. На підставі з`ясованих обставин справи, наданих доказів, суд у відповідності до норм чинного законодавства, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ДНЗ «Кілійський професійний ліцей»про те, що суд ухвалив рішення на підставі власного припущення, помилково вважаючи, що відповідач вселився до спірного житлового приміщення на підставі ордеру, так як він зареєстрований у вказаному приміщенні за місцем постійного проживання є безпідставними, оскільки зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів позовних вимог та апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу державного навчального закладу «Кілійський професійний ліцей» - залишити без задоволення. Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 19 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 24 червня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Л.А. Гірняк