Постанова 4806 № 299/3899/18

Справа № 299/3899/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 червня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Микуляк Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області ухваленого 15 жовтня 2019 року головуючим суддею Трагнюк В.Р. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - встановив: 03.12.2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту АТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № MKV0GK00005072 від 15.08.2005 року в розмірі 15 213,71 доларів США, що за курсом 28,11 гривень за один долар США відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 01.11.2018 року складає суму 427 657,39 гривень. Позов обґрунтовано тим, що 15.08.2005 року між сторонами було укладено кредитний договір № MKV0GK00005072, згідно якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 21 832,00 доларів США на термін до 14.08.2015 року, зобов`язавшись повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. В порушення умов договору відповідач не надавала своєчасно грошові кошти для погашення кредиту, у зв`язку з чим станом на 01.11.2018 року має заборгованість в розмірі 106 409,10 доларів США, з яких 15 213,71 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту). Відтак, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту у розмірі 15 213,71 доларів США. Заочним рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15.10.2019 позов АТ КБ «ПриватБанк», задоволено. Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 03.12.2019 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд не вправі був проводити заочний розгляд справи, а повинен був відкласти розгляд справи. Вказує, що рішення суду ґрунтується на неточному розрахунку, а саме, судом стягнуто 15 213,71 доларів США, що за курсом НБУ від 01.11.2018 року з розрахунку 28 грн. 11 коп. за долар становить суму 427 657,39 грн., однак станом на день ухвалення рішення 15.10.2019 за курсом НБУ в розрахунку 24 грн. 53 коп., мало бути стягнуто 373 192 грн. Крім того, наданий банком розрахунок не може бути доказом, оскільки ґрунтується виключно на припущеннях. Розрахунок не містить графи «сплачені кошти» або «погашення заборгованості», а тому чітко встановити розмір заборгованості суд не міг. Також при визначенні розміру боргу не було враховано сплату відповідачем грошових коштів на суму 4100 доларів США, які мали місце 08.12.2015 року - 1500 доларів США, 16.05.2016 року - 1100 доларів США та 07.12.2016 року - 1500 доларів США, а тому, сума боргу повинна становити 11 113,71 доларів США. Також суд безпідставно не застосував строк позовної давності, який сплив 16.08.2018 року. На апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив у якому просить апеляційний суд відхилити скаргу та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції. Зазначає також, що відповідачка не доводить належними та допустимими доказами свої заперечення щодо розміру заборгованості. Оскільки строк позовної давності декілька разів переривався відповідачкою і в останнє раз 07.12.2016 року та Банк у межах трирічного строку звернувся з позовом у суд. За цих обставин, немає правових підстав для скасування судового рішення. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно приписів ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 (позичальником) було укладено кредитний договір № MKV0GK00005072. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти готівкою через касу на термін по 14.08.2015 року включно у вигляді не відновлюваної лінії в розмірі 21832,00 доларів США на купівлю квартири зі сплатою відсотків за його користування та комісії в розмірі 0,22 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати (за винятком суми кредиту, що надається для оплати страхових платежів) і з сплатою комісії одноразово в момент надання кредиту в розмірі 2 % від суми кредиту, винагороди в розмірі згідно з п. 1.3 договору. Погашення заборгованості за договором здійснюється в наступному порядку: щомісячно у період сплати, за який приймається період з 10 по 15 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 332,87 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається з заборгованості за відсотками, кредитом та комісією(Т.1 а.с.10, 11). Пункт 1.1 Кредитного договору щодо розміру відсотків за користування кредитом визнаний недійсним рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13.03.2012 року, ухваленим у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21.11.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правочинів недійсними та виключення записів з реєстрів іпотек та заборон відчуження нерухомого майна (Т.1 а.с.70, 71). Відповідач не виконував належним чином умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 01.11.2018 року становить 106 409,10 доларів США, яка складається з наступного: 15 2013,71 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 34 411,56 доларів США - заборгованість по відсоткам; 3168 доларів США - заборгованість по комісії; 53 615,83 доларів США - пеня (Т.1 а.с.4-8). Водночас, позивач користуючись своїм диспозитивним правом, у даному позові ставить питання про стягнення виключно заборгованості по тілу кредиту в розмірі 15 2013,71 доларів США. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості. При цьому, суд вважав, що строк позовної давності переривався, а тому, такий не пропущено позивачем. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи, умовах кредитного договору та нормах матеріального права. Даючи оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. Так, недоречними на думку колегії суддів є доводи апелянта щодо необхідності стягнення суми боргу з урахуванням курсу НБУ станом на момент ухвалення рішення, оскільки кредитний договір укладено в іноземній валюті (долари США), але ж позивач ставить питання про стягнення боргу саме в іноземній валюті, що й зроблено судом. Відтак належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні, стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц). Отже, зазначення судом гривневого еквіваленту суми боргу не має самостійного правового значення, а тому, такі доводи апеляційної скарги слід відхилити. Безпідставним є й посилання апелянта на відсутність у розрахунку заборгованості граф «сплачені кошти» або «погашення заборгованості», так як розрахунок містить окремі графи щодо погашення складових боргу «сплачено процентів», «Сума погашеної пені», «Сплачено комісії». Щодо, сплаченого тіла кредиту, то такі суми легко встановити із граф «Залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)» та «Залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту)», а саме, у випадку зменшення таких сум на відповідну суму зменшення. Відтак, твердження апелянта щодо неможливості встановити з розрахунку заборгованості сум сплачених коштів та відповідно чітко встановити розмір боргу - є помилковим. Також слід зазначити, що крім розрахунку заборгованості в матеріалах справи наявна виписка по рахунку боржника ОСОБА_1 (Т.1, а.с.142-167), в якій відображені всі операції по кредитному договору (в тому числі й щодо погашення заборгованості). Така виписка по рахунку узгоджується з наданим банком розрахунком та підтверджує його правильність. З приводу посилання апелянта на не врахування банком трьох сплачених платежів на загальну суму 4100 доларів США, то згідно розрахунку такі платежі були враховані та спрямовані на погашення наявної на той час заборгованості по відсоткам, що відповідає п.3.3. Кредитного договору. Відтак, твердження апелянта про те, що внаслідок сплати таких сум розмір заборгованості по тілу кредиту повинен був зменшитися є помилковим. Узагальнюючи наведене, апеляційний суд вважає, що всі доводи апелянта щодо оспорювання розрахунку заборгованості є безпідставними та підлягають відхиленню. З приводу доводів апеляційної скарги щодо пропуску строків позовної давності апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Як вбачається з матеріалів у травні 2015 року позивач вже звертався до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовом до відповідача про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 62 178,69 доларів США. Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 16.12.2015 року (справа № 299/1326/15-ц дану позовну заяву залишено без розгляду (Т.1 а.с.72, 73). Як слідує з такої ухвали, банком була подана заява про залишення позову без розгляду у зв`язку з позасудовим врегулюванням спору. Також відповідачем здійснено три проплати на погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 4100 доларів США, які мали місце 08.12.2015 року - 1500 доларів США, 16.05.2016 року - 1100 доларів США та 07.12.2016 року - 1500 доларів США, що відображено в розрахунку заборгованості та визнається апелянтом. Крім того, у відзиві на позов ОСОБА_1 визнається, що восени 2015 року у процесі проведення перемовин з банком було досягнуто домовленостей про визнання боргу у сумі 15 213,71 доларів США. На виконання таких домовленостей і були сплачені грошові кошти в розмірі 4100 доларів США. Із вказаного можна дійти висновку про те, що наприкінці 2015 року (середина грудня), а також у 2016 році, відповідачем були вчинені дії, які достеменно свідчать про визнання нею боргу, внаслідок чого позовна давність перервалася та почала спливати заново. Відтак, пред`явлення банком даного позову 02.12.2018 року здійснено в межах строків позовної давності, а отже, посилання апелянта на пропуск строків позовної давності є безпідставним. З приводу доводів апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, то апеляційний суд констатує, що зважаючи на наявність у справі відзиву на позову, суд дійсно не вправі був проводити заочний розгляду справи. Водночас, твердження апелянта про те, що суд повинен був відкласти розгляд справи зважаючи на поважність причини неявки представника відповідача є помилковим, оскільки до цього часу справа вже неодноразово відкладалася, а отже, відповідно до приписів ст. 223 ЦПК України, суд вправі був розглядати дану справу незалежно від причин неявки представника відповідача. Отже, хоча судом і помилково здійснено заочний розгляд даної справи, водночас це не призвело до неправильного розгляду справи та не свідчить про істотне порушення прав відповідача, який не був позбавлений можливостей переглянути таке заочне рішення, а тому ці порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для зміни чи скасування судового рішення (абзац 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України). Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовуються, що згідно положень ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Заочне рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2019 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 24 червня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: