Постанова 4855 № 758/10317/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 758/10317/19 Головуючий у 1 інстанції:Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Ганечко О.М. Кузьменка В.В. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), його посадових і службових осіб в сфері професійної діяльності про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), його посадових і службових осіб в сфері професійної діяльності, в якому просив: - визнати дії відповідача протиправними - безправні, беззаконням, бездіяльністю і безвідповідальністю; - визнати та присудити право на виплату моральної шкоди заподіяної життю і здоров`ю, як конституційну гарантію права в розмірі - 300 (триста) мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру з/плати на день виплати, в строк до одного місяця. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.03.2020 р. по справі №758/10317/19. Застосувати довідку про стан здоров`я, довідки ЛКК, довідку МСЕК, посвідчення та на підставі їх присудити моральну шкоду в розмірі не менше двісті розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, без будь-яких обмежень страхового права. 10 червня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 10 червня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла скарга на відзив відповідача. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії

1. Статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 ОСОБА_1 визначено у 1992 році, на підставі заяви від 14 вересня 1992 року, довідки Автотранспортного підприємства №09126 Київською управління пасажирського автотранспорту від 14 вересня 1992 року за № 920/01 про прийняття участі ОСОБА_1 27 квітня 1986 року в евакуації населення з м. Прип`ять в Іванківський район, наказу Автотранспортного підприємства №09111 Київського управління пасажирського автотранспорту про відрядження ОСОБА_1 26 квітня 1986 року в м. Прип`ять для евакуації населення, довідки Київської обласної спецЛТЕК сер. ВТЕ-25 № 059967 про встановлення йому 2-ої групи інвалідності (терміном до 01 квітня 1997 року), пов`язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 08 липня 1994 року органами МСЕК ОСОБА_1 було подовжено 2-гу групу інвалідності, пов`язаної з роботами по ліквідації наслідків аварії Чорнобильській АЕС на термін - безстроково (довідка спеціалізовані радіологічної МСЕК серії 2-18АБ № 152164), Київською міською державною адміністрацією йому було видано посвідчення учасника ліквідації наслідки аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії

1. У 1999 році органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 1 групу інвалідності (довідка спеціалізованої радіологічної МС5 серії КИЕ-1 № 533722). Тимчасовою комісією для перевірки правильності видачі посвідчень "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" Київської міської державної адміністрації підтверджено правильність видачі ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 серії А (витяг з протоколу № 17 засідання Тимчасової комісії від 14 серпня 1997 року). ОСОБА_1 , у порядку Закону України "Про звернення громадян", звернувся до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою від 19 квітня 2018 року вх.№051/ОП/Р-6766-002-1 про відшкодування моральної шкоди, скаргою-вимогою від 06 липня 2018 року вх.№051/ОП/Р/10383-002/1 про відшкодування моральної шкоди, пропозицією-вимогою від 09 серпня 2019 року вх.№051/ОП/Р-10564 про виплату компенсації за моральну шкоду. Листами від 17 травня 2018 року №051/ОП/З-6766-002-1, від 27 липня 2018 року №051/ОП/Р-10383-002/1, від 06 вересня 2019 року №051/ОП/Р-10564-002 Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації надано відповіді на вказані звернення ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вищезазначеними відповідями відповідача, вважаючи, що вказаними листами йому відмовлено у виплаті моральної шкоди, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. За приписами статті 3 Закону № 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Частиною 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. У відповідності до частини 1,3 статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Згідно частини 1 статті 16 Закону № 393/96-ВР, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Статтею 18 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. За приписами частини 1 статті 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою від 19 квітня 2018 року вх. №051/ОП/Р-6766-002-1 про відшкодування моральної шкоди, скаргою-вимогою від 06 липня 2018 року вх.№051/ОП/Р/10383-002/1 про відшкодування моральної шкоди, пропозицією-вимогою від 09 серпня 2019 року вх. №051/ОП/Р-10564 про виплату компенсації за моральну шкоду (а.с. 9-12). На зазначені звернення ОСОБА_1 . Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано відповіді листами від 17 травня 2018 року №051/ОП/З-6766-002-1, від 27 липня 2018 року №051/ОП/Р-10383-002/1, від 06 вересня 2019 року №051/ОП/Р-10564-002 (а.с. 69-72,75). У вищевказаних листах зазначено наступне. Положеннями статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується компенсація за шкоду, заподіяну здоров`ю в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, відповідно до якого виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги", поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника. Зазначеною постановою передбачено, що одноразова компенсація виплачується в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", які становлять: для інвалідів І групи - 379,3 грн; для інвалідів II групи - 284,4 грн; для інвалідів ІІІ групи - 189,6 грн. Згідно статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, віднесеним до категорії 1, виплачується щомісячно грошова компенсація вартості продуктів харчування в розмірах, які щорічно затверджуються наказами Міністерства соціальної політики України. У 2018 році розмір грошової компенсації визначений наказом Міністерства соціальної політики України від 23 січня 2018 року №75 "Про встановлення розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2018 рік" і для киян, віднесених до категорії 1" становить 456 гривень. В листах Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17 травня 2018 року №051/ОП/З-6766-002-1 та від 27 липня 2018 року №051/ОП/Р-10383-002/1, також, зазначено, що, згідно з інформацією Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, виплата грошової компенсації в розмірі 456 грн. здійснюється шляхом перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк». Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) об`єктивно розглянув заяви ОСОБА_1 у порядку, визначеному Законом України "Про звернення громадян", і надав відповідь у встановлений цим Законом строк, а тому, не встановлено протиправності дій з боку відповідача. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За приписами частини 2 статті 24 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Так, статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. У вказаній постанові Верховним Судом зазначено, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 09 липня 2019 року у справі №9901/21/19 зазначив наступне: «отриманню беззаперечного висновку про заподіяння моральної шкоди має передувати така взаємообумовлена послідовність: ухвалення рішення, вчинення дії, допущення факту бездіяльності суб`єктом владних повноважень, яким порушено права, свободи, інтереси; настання негативних наслідків (заподіяння) шкоди від ухваленого рішення, вчиненої дії, допущеного факту бездіяльності суб`єктом владних повноважень; існування причинно-наслідкового зв`язку між рішенням, дією, бездіяльністю й заподіяною особі шкодою». З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено та не надано відповідних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру саме протиправними діями чи бездіяльністю відповідача. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Стосовно забезпечення ефективного судового захисту статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, заява № 30210/96).Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Доводи апелянта про те що судом першої інстанції не застосовано довідку про стан здоров`я, довідки ЛКК, довідку МСЕК, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, при винесенні рішення судом першої інстанції було враховано статус позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та всі документи, що стали підставою для надання такого статусу. Крім того, посилання апелянта на те, що судом першої інстанції в рішенні суду не застосовано принципи верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції застосував практику Європейського суду з прав людини. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлено 22.06.2020 року