Постанова 4854 № 420/4270/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4270/20 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів Джабурії О.В., Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И Л А : 21 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ГУ ДФС в Одеській області, ДФС України в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ ДПА України від 27.01.2006 року №74-0 «Про призначення та звільнення працівників податкової міліції» в частині звільнення підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (С-480177) з посади начальника Котовського відділу податкової міліції управління податкової міліції ДПА в Одеській області та залишення його в розпорядженні ДПА в Одеській області; поновити його на посаді начальника відділу податкової міліції управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Одеській області; зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2006 року по 20.11.2006 року з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів; стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області на його користь моральну шкоду в сумі 340 056,00 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року залишено позовну заяву без руху, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з наданням позивачу можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин його пропуску. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року за відсутності поважних причин для поновлення строку звернення до суду, у відповідності до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовну заяву ОСОБА_1 повернуто. Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить увалу суду першої інстанції скасувати та прийняти рішення про задовольнити його позовних вимог з поновленням строку звернення до суду. Зокрема, апелянт зазначає про безпідставність повернення позову з підстав пропуску процесуального строку звернення до суду, оскільки не враховано, що його не ознайомлено з оскаржуваним наказом та своєчасно не надано його копію. В період його прийняття ОСОБА_1 перебував на лікарняному. Після лікарняного позивачу не роз`яснювали причини відсторонення від посади, в усному порядку вказували на безпідставність оскарження даного наказу до суду, натякали на можливість звільнення у разі оскарження дій керівництва. Про відсутність причин та протиправність наказу про звільнення позивач дізнався після того, як подав запит до ГУ ДФС в Одеській області та 18.05.2020 року отримав відповідь з виписками наказів про його звільнення та призначення на посаду. Сукупно дані причини підтверджують поважність пропуску строку звернення до суду . Відповідно до ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Відповідно до ч. 1,3 та 5 ст. 122 КАС України (в редакції від 15.12.2017 року) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Частиною першою ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. З огляду на викладені норми, строк звернення позивача з даним позовом до суду становив один місяць. Відповідно до ч. 2,3 ст.99 КАС України (в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного наказу) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 2,3 ст. 100 КАС України (в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного наказу), якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Враховуючи, що позовну заяву подано до суду 21.05.2020, тобто через 14 років 4 місяці, з дати прийняття оскаржуваного наказу, позивачем пропущено всі можливі строки звернення, які визначені, як в старій так і новій редакції КАС України. При цьому, дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з посади начальника Котовського відділу податкової міліції управління податкової міліції ДПА в Одеській області, залишивши його в розпорядженні ДПА в Одеській області наказом від 21 січня 2006 року №74-о, на підставі подання ДПА в Одеській області від 26.01.2006 року №1244/04-0214 (а.с. 34). Позивач в позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду не заперечує факту обізнаності про прийняття оскаржуваного наказу від 27 січня 2006 року, однак посилається на те, що до 18.05.2020 року вважав, що його даним наказом було відсторонено від служби, а не звільнено з посади. Факт обізнаності підтверджується також посиланням позивача на те, що в період з 27.01.2006 року по 20.11.2006 року (дата прийняття наказу ДПА України №1214-о про призначення ОСОБА_1 на ту ж посаду начальника Котовського відділу податкової міліції управління податкової міліції ДПА в Одеській області) йому протиправно не виплачували заробітну плату, що свідчить про безумовне усвідомлення позивачем негативних наслідків, які настали внаслідок прийняття наказу від 27.01.2006 року. Крім того, ОСОБА_1 зазначає про численні факти, що заважали йому своєчасно звернутися до суду з метою захисту свого порушеного права, зокрема, не ознайомлення та ненадання копії оскаржуваного наказу в період його прийняття, перебування в той період на лікарняному, тиск з боку працівників апарату ДФС в Одеській області (натяки щодо можливого звільнення) тощо. Судова колегія зазначає, що незалежно від суті оскаржуваного наказу від 21.01.2006 року (про відсторонення чи звільнення), позивач за наявності сумнівів щодо законності його прийняття не був позбавлений права та можливості своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом. Наявна в матеріалах справи картка хворого від 02.02.2006 року підтверджує перебування ОСОБА_1 на лікарняному в період з 24.01.2006 року до 02.02.2006 року, що позбавило можливості останнього ознайомитися з даним наказом в день його прийняття 27.01.2006 року. Разом з тим, за умови відмови відповідачем надати копію даного наказу, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості звернутися до останнього з відповідним запитом шляхом направлення листа з метою отримання копії наказу. Крім того, при оскарженні даного наказу до суду позивач міг зазначити вимогу щодо його витребування через відмову відповідача у наданні його копії. Наявна в матеріалах справи трудова книжка НОМЕР_1 (а.с. 29-32) свідчить, що позивача звільнено з органів податкової міліції ДПС в Одеській області 15.10.2013 року, тобто з цією датою можна пов`язувати отримання ОСОБА_1 даної трудової книжки та безумовне ознайомлення із записами які в ній містяться. Відповідно до записів трудової книжки вбачається, що позивач: в період з 19.09.2005 року до 27.01.2006 року перебував на посаді начальника Котовського відділу податкової міліції управління податкової міліції ДПА в Одеській області відповідно до наказу ДПА в Одеській області №758-о від 20.09.2005 року; з 27.01.2006 року до 20.10.2006 року перебував в розпорядженні ДПА в Одеській області відповідно до наказу ДПА України №54-о від 27.01.2006 року (оскаржуваного в даній справі); з 20.10.2006 року до 26.02.2007 року знову перебував на посаді начальника Котовського відділу податкової міліції управління податкової міліції ДПА в Одеській області відповідно до наказу ДПА України №91214-о від 20.10.2006 року (а.с. 30-31) з 26.02.2007 до 15.10.2013 року працював на керівних посадах відділу податкової міліції Котовської об`єднаної державної податкової інспекції в Одеській області. Таким чином, ОСОБА_1 ще 15.10.2013 року, з часу отримання трудової книжки в зв`язку із звільненням, мав беззаперечно усвідомити, що в період з 27.01.2006 року по 20.11.2006 року відбулася зміна його правового статусу як начальника відповідного відділу, тобто за 6,5 років до моменту звернення до суду з даним позовом. Враховуючи обставини даної справи, вірними є висновки суду першої інстанції, що не доведення до відома ОСОБА_1 оскаржуваного наказу не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Крім того, судом вірно зазначено, що після звільнення позивача зник фактор можливого тиску з боку працівників апарату ДФС, що спростовує відповідні доводи позивача щодо неможливості своєчасного звернення до суду. Зважаючи на викладене та враховуючи, що до суду позивач звернувся лише 21.05.2020 року, колегія суддів приходить до висновку про пропуск визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України строку звернення з позовною заявою щодо оскарження наказу, пов`язаного із звільненням з публічної служби. Доводи апелянта зазначених висновків не спростовують, як і не свідчать про наявність поважних причин щодо пропуску строку звернення позивача до суду. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в пункті 27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93). Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення). У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Оскільки на протязі більше ніж чотирнадцяти років позивачем не ставилося питання щодо правомірності звільнення останнього з публічної служби, то подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням спірного наказу матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. Судова колегія вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, ним не наводиться та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали йому своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними, колегія суддів приходить до висновку про правильність рішення суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування чи зміни ухвали суду 1-ї інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.308,311,312,315,316,321,322,325,329 КАС України, судова колегія, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко