Постанова 4804 № 242/6544/18

22-ц/804/1781/20 242/6544/18 Єдиний унікальний номер 242/6544/18 Номер провадження 22-ц/804/1781/20 П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 23 червня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Мироненко І.П. суддів: Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс»; відповідач ОСОБА_1 ; розглянувши у порядку письмового провадження у місті Маріуполі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2019 року, постановленого у складі судді Черкова В.Г., - в с т а н о в и в:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2018 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просило суд стягнути частину заборгованості за період з 13 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 170146 грн. 35 коп. та судові витрати у розмірі 2552 грн. 20 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 вересня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R52150453449В, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 165 780,00 грн. 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено Договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами, відповідно до умов якого право вимоги за зазначеним вище кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Відповідач умови кредитного договору не виконала, внаслідок чого утворилась вищезазначена заборгованість. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 24 квітня 2019 року позовну заяву ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Прайм Альянс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, було залишено без розгляду. Постановою Донецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 24 квітня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. При повторному розгляді рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. Надходження апеляційної скарги до апеляційної інстанції та її короткий зміст Не погодившись з рішенням суду, правонаступник ТОВ «ФК «Прайм Альянс» 14 листопада 2019 року подав апеляційну скаргу. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року (суддя-доповідач Биліна Т.І.) апеляційна скарга ТОВ «ФК «Прайм Альянс» визнана неподаною та повернута скаржнику з підстав ч.3 ст.185 ЦПК України, яка у подальшому була скасована постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15 квітня 2020 року справа передана до розгляду колегії суддів у складі: Биліна Т.І. (суддя-доповідач), Лопатіна М.Ю., Принцевська В.П. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 16 квітня 2020 року задоволено самовідвід судді Биліни Т.І. Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи від 16 квітня 2020 року визначено склад суду: Мироненко І.П. (суддя-доповідач), Лопатіна М.Ю., Принцевська В.П. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2020 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Прайм Альянс». В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № Я52150453449В від 13 вересня 2013 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» за період з 13 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 170 146,35 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту: 115 718,24 грн., заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 3% річних у відповідності до ст.625 ЦК України що станом на 30 листопада 2018 року становить 54 428,11 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Прайм Альянс» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 8301,50 грн. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що усі права кредитора за кредитним договором №R52150453449B від 13 вересня 2013 року та договором застави №R52150453449B-Z1 від 13 вересня 2013 року належать ТОВ «ФК «Прайм Альянс», що підтверджується відповідними доказами. Одночасно з пред`явленням позову, що містить дату його складання 06 грудня 2018 року, були надані копії документів, зокрема і копія кредитного договору №R52150453449B від 13 вересня 2013 року, дані про повернення кредиту та сплату процентів. Пакет документів скріплений печаткою ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та підписаний уповноваженою особою, директором. Донецький апеляційний суд скасовуючи ухвалу Селидівського суду про залишення позову без розгляду зазначав, що розгляд справи був призначений у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто те, що позивач не з`явився у судове засідання з оригіналами документів не є поважною причиною залишення позову без розгляду. Проте, при ухваленні рішення від 01 жовтня 2019 року суд повторно проігнорував надані позивачем докази до позовної заяви, що спричинило ухвалення незаконного рішення, яким порушено права апелянта на справедливий суд та ухилення відповідача від виконання зобов`язань за кредитним договором. Після скасування апеляційним судом ухвали про залишення позову без розгляду, яка перешкоджала розгляду справи та направлення справи для продовження розгляду судом першої інстанції, позивача не було повідомлено про дату та час розгляду справи. Суд першої інстанції залишив по за оцінкою обставини, які мають значення для вірного вирішення справи, тобто, суд не дотримався встановленого ЦПК принципу оцінки доказів. Аргументи учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, оскільки оскаржуване рішення суду є законним. Посилання на постанову Донецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року щодо належності доказів є безпідставним, оскільки стосується саме скасування ухвали суду про залишення позову без розгляду з метою подальшого розгляду справи по суті, та не обмежує суд у здійсненні правосуддя та оцінки доказів, що передбачене чинним законодавством. Справа не містить оригіналів доказів на підтвердження доводів позовної заяви. 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 вересня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Я52150453449В, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 275 012,00 грн. на придбання автомобіля, зі строком повернення до 13 вересня 2020 року, зі сплатою процентів у розмірі 16,99% річних. Нараховані у порядку, передбаченому цим договором (розділ ІУ), проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту. Тобто вказаним договором сторони встановили графік погашення платежів. Надання відповідачу кредитних коштів підтверджується меморіальним ордером №8262 від 13 вересня 2013 року. В якості забезпечення виконання основного зобов`язання (п.3.8) між банком та відповідачем було укладено договір застави, згідно якого надано в приватне обтяження автотранспортний засіб: Hyndai, Легковий Універсал, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ВРЕР №3 м.Донецька при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області 31 серпня 2013 року. 22 червня 2015 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами №220615нн. Згідно п.п.1.1.4 заборгованість це невиконанні боржником грошові зобов`язання перед первісним кредитором в частині залишку суми заборгованості відповідно до умов кредитного договору, станом на день підписання сторонами цього Договору. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п.п.3.1.3 договору). Таким чином, ПАТ «ВТБ Банк» відступило, а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі заборгованості за Кредитним договором № Я52150453449В від 13 вересня 2013 року, яка станом на 22 червня 2015 року становила 181 547,25 грн., що складається із суми основного боргу за кредитом 159 741,63 грн., суми простроченого основного боргу за кредитом 10 850,36 грн., суми нарахованих процентів 8372,40 грн., суми прострочених процентів 2582,86 грн., кількість днів прострочення -127. 29 вересня 2019 року між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Прайм Альянс» було укладено договір факторингу № 29/01/19-1 , відповідно до якого ТОВ «ФК «Прайм Альянс» набуло прав нового кредитора за кредитним договором № Я52150453449В від 13 вересня 2013 року. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № Я52150453449В від 13 вересня 2013 року налічується заборгованість за період з 13 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 170 146,35 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 115 718,24 грн., відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 44 128,11 грн. та 3% річних у розмірі 10 300,00 грн. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги недоведені, позивачем не було надано витребуваний оригінал кредитного договору та документи до нього. Проте такі висновки зроблені без належного з`ясування обставин справи. Суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доказам, наданим позивачем, та передчасно констатував недоведеність факту укладення сторонами кредитного договору. Відповідачка із позовними вимогами про визнання кредитного договору недійсним з тих підстав, що його не підписувала, до суду не зверталася. Тому ненадання позивачем на вимогу суду оригіналу кредитного договору не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки наявність кредитних правовідносин підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції, за заявою відповідачки, зобов`язуючи позивача надати оригінал кредитного договору та доданих до нього документів лише з мотивів неналежного їх посвідчення та неможливості розібрати зміст у зв`язку з поганою якістю виготовлених копій, не врахував положення ч.6 ст.95 ЦПК України, згідно з якою подана копія письмового доказу не береться судом до уваги лише за наявності сумніву її відповідності оригіналу, на що суд не посилався. Апеляційний суд скасовуючи ухвалу суду від 24 квітня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду встановив, що надані позивачем копії документів посвідчені відповідно до ч.5 ст.95 ЦПК України. Розгляд справи проводився судом в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто позивач не зобов`язувався судом прибути до судового засідання з оригіналами документів та не повідомлявся про час та місце розгляду справи, не надав оцінки факту, чи є необхідними (істотними) для вирішення спору витребувані судом інформація та докази, та при наявності копій оригіналів документів, не вирішив питання відповідно до ч.6 ст.95 ЦПК України. Оскаржуване рішення також постановлено судом в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін та вирішення питання необхідності витребування оригіналів письмових документів відповідно до ч.6 ст.96 ЦПК України. Відповідно до положень ст.ст.78, 79 ЦПК України, достатніми та достовірними є докази, на підставі яких можливо встановити дійсні обставини справи та які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.89 ЦПК України). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності між сторонами кредитних правовідносин та відсутності правових підстав для задоволення позову. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України). У ч.1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами в розмірах, визначених умовами кредитного договору, позивачем не заявлялось. Враховуючи, що відповідачкою не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту, який згідно розрахунку за період 13 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року становить 115 718,24 грн., порушене право кредитодавця підлягає захисту шляхом стягнення вказаної суми. Щодо застосування положень ст.625 ЦК України За змістом положень ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України). Положеннями ст.625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання частини другої цієї статті, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов`язань за кредитним договором, яким їй було надано кредит строком до 19 вересня 2020 року. У зв`язку з цим кредитор у грудні 2018 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом, як зазначено у позовній заяві, за періодичними платежами за період з 13 листопада 2015 року по 13 листопада 2018 року, тобто без зміни умов основного зобов`язання щодо строку дії договору. Сума заборгованості за кредитом визначена з урахуванням строків позовної давності за кожним із щомісячних платежів, згідно графіку погашень. Матеріали справи також не містять даних про те, що кредитором пред`являлась боржнику вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом. Таким чином, враховуючи, що строк дії договору не сплинув, а вимог про дострокове повернення усієї кредитної заборгованості в порядку передбаченому ч.2 ст.1050 ЦК України не заявлялось, позивач не набув права вимоги про стягнення сум передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, оцінюючи досліджені докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що рішення суду про відмову у задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням в нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Прайм Альянс», стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 115 718,24 грн. Розподіл судових витрат Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені у цій справі підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то розмір сплаченого при зверненні до суду першої інстанції судового збору в сумі 2552,20 грн. (т.1 а.с.55) підлягає стягненню з відповідачки пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1735,75 грн. (розмір заявлених вимог 170 146,35 (100%), розмір вимог, що підлягають задоволенню 115 718,24 (68,01%). Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 3828,30 грн. (т.2 а.с.56) за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідачки також пропорційно у розмірі 2603,63 грн. Також з відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про залишення позову без розгляду, сплачений позивачем у розмірі 1921 грн. (т.1 а.с.206). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованою за адресом: АДРЕСА_1 ; фактично проживаючої за адресом: АДРЕСА_2 ) частину заборгованості за кредитним договором № Я52150453449В від 13 вересня 2013 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» за період з 13 грудня 2015 року по 30 листопада 2018 року за тілом кредиту у розмірі 115718 (сто п`ятнадцять тисяч сімсот вісімнадцять) грн. 24 коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованою за адресом: АДРЕСА_1 ; фактично проживаючої за адресом: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6260,38 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року. Головуючий І.П. Мироненко Судді: М.Ю. Лопатіна В.П. Принцевська