Ухвала КАС ВС № 9901/153/20

УХВАЛА 22 червня 2020 року Київ справа №9901/153/20 адміністративне провадження №П/9901/153/20 Суддя Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Рибачук А.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: 18.06.2020 до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховної Ради України, в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо усунення проявів дискримінації католиків владою, зобов`язати відповідача надати оцінку діям і бездіяльності щодо руйнування та насильницького утримання головного храму католиків Києва, створити спеціальну комісію з питання повернення католицькій громаді України головного храму - ОСОБА_2 , стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі заробітної плати депутата, винести окрему ухвалу, якою зобов`язати Службу безпеки України дати оцінку діям щодо руйнації храму, залучити експертів міжнародних організацій до вирішення питання щодо повернення храму. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що після здобуття Україною незалежності розпочався процес повернення храмів релігійним громадам, проте по теперішній час католицькій релігійній громаді не повернуто ОСОБА_2 . Вважаю, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди необхідно відмовити виходячи з наступного. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України та Верховної Ради України. Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Також у вищезгаданому рішенні Конституційного Суду України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 266 КАС України. Згідно із пунктом 2 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України. Разом з тим Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 просить зобов`язати Верховну Раду України усунути бездіяльність та вжити заходів щодо припинення дискримінації католиків України та вимагає вчинити дії, які на її думку, спрямовані на захист прав католицької релігійної громади. Верховний Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Таким чином, право на оскарження бездіяльності Верховної Ради України не є абсолютним і може бути об`єктом оскарження в судовому порядку у разі реального порушення прав позивача, допущеного бездіяльністю відповідача. Разом з тим, до компетенції Верховної Ради України чинним законодавством не віднесено вчинення дій на користь заінтересованої особи щодо повернення відповідній конфесії храму - ОСОБА_2 . До того ж, відповідно до статті 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. За таких обставин колегія суддів вважає, що у даній справі відсутній предмет спору. Колегія суддів зазначає, що поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює звернення позивача до суду щодо вирішення питання протиправності дій чи бездіяльності Верховної Ради України в порядку судової ревізії (контролю). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Отже, бездіяльність, яку, на думку позивача, вчинив відповідач та про яку йдеться у позовних вимогах, не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи вищезазначене, вважаю, що у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди слід відмовити. Керуючись статтями 19, 22, 170, 248, 256, 266, Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження та може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття. ........................... А.І. Рибачук Суддя Верховного Суду