Постанова 4815 № 570/2102/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2020 року м. Рівне Справа № 570/2102/19 Провадження № 22-ц/4815/728/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Ковальчук Н. М. суддів: Бондаренко Н. В., Боймиструка С. В., секретар судового засідання - Пиляй І. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2020 року у складі судді Гнатущенко Ю. В., ухвалене в м. Рівне о 17 годині 08 хвилин, повний текст рішення складено 26 березня 2020 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту користування, виділ співвласнику у натурі частки із житлового будинку з надвірними будівлями, що є у спільній частковій власності, виділення у натурі частки земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , якому на момент смерті належало 57,43% будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Решта будинку, а саме: по 21,33% належить відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Земельна ділянка з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665, на якій знаходиться будинок, не була розділена між його батьком та відповідачами, а тому вона перебуває у спільній сумісній власності. Майно ОСОБА_4 успадкував позивач та його рідний брат ОСОБА_5 , який відмовився від спадкового майна на користь позивача, тобто єдиною особою, яка успадкувала майно ОСОБА_4 є позивач. Він замовив висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна №182 від 14.01.2019 р. про можливість поділу будинку, згідно з яким він користується: коридором площею 5 кв.м; туалетом площею 2,3 кв.м; кухнею площею 6,2 кв.м; житловою кімнатою площею 14,4 кв.м; житловою кімнатою 18,8 кв.м. Відповідач ОСОБА_2 користується житловою кімнатою площею 12,3 кв.м.; кухнею 10,9 кв.м. Відповідачка ОСОБА_3 користується житловою кімнатою, площею 15,0 кв.м. Відповідачі зауважень до такого способу розподілу не надали, проте відмовилися це юридично закріпити у позасудовому порядку. Між співвласниками склалися сталі відносини щодо порядку користування спірним домоволодінням, зокрема у кожного співвласника облаштовані окремі входи до будинку, окремі заїзди та підходи до подвір`я, окремі системи обліку газо- та електро постачання, окремі інженерні системи, а відтак за наслідками виділу не передбачається втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребується отримання документів, що дають право на їх виконання. Частки власності, якими користуються співвласники будинку є автономними, отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування жилого будинку не є необхідним, так як за наслідками виділу не відбудеться втручання у несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування. Позивачем вживалися заходи щодо мирного врегулювання спору, зокрема відповідачам пропонувалося здійснити поділ та виділ спірного домоволодіння на підставі відповідного договору, на що постійно отримувалися відмови. Із врахуванням заяви про зміну предмету позову від 01.11.2019 р. (а.с.67-70) та заяви від 12.12.2019 р. (а.с.154) просив: встановити факт користування ОСОБА_1 коридором площею 5 кв.м., туалетом площею 2,3 кв.м., кухнею площею 6,2 кв.м., житловою кімнатою площею 14,4 кв.м., житловою кімнатою 18,8 кв.м.; факт користування відповідачем ОСОБА_2 житловою кімнатою площею 12,3 кв.м., кухнею 10,9 кв.м.; факт користування відповідачкою ОСОБА_3 житловою кімнатою, площею 15,0 кв.м.; виділити позивачу у натурі 57,33% житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м., житловою площею 60,5 кв.м., шляхом визнання за ним права власності на 46,7 кв.м. загальної площі, 33,2 кв.м. житлової площі згідно із Висновком №182 від 14.01.2019 р. щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна про можливість поділу будинку; виділити позивачу у натурі 57,34% земельної ділянки з кадастровим номером 5624689500:06:040:0665 згідно із варіантом №3 Висновку експерта №191021/1_30 судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна (складено) 30.10.2019р. судовим експертом Зібером О. В. та стягнути солідарно з відповідачів судові витрати в розмірі 19436,80 грн. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що під час розгляду справи сторони визнали, що будинок фактично розділено на три окремі частини, і кожен із співвласників (позивач та відповідачі) користується частиною будинку, розмір якої відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Додає, що правильність такого користування визнають усі співвласники. Крім того, кожен із співвласників має відокремлений вхід в свою частину будинку, здійснено розподіл інженерних комунікацій (розділено газову та електромережі, кожен із співвласників має відокремлені прилади обліку спожитого газу та електрики), кожній із квартир присвоєно різні поштові адреси. Доводить, що сторони реально користуються належними їм частинами будинку, виділ частки в натурі не порушує прав інших співвласників. Зазначає, що відмова судом у задоволенні позову про виділення частки із спільного майна в натурі обмежує його права щодо розпорядження належним йому майном. Звертає увагу, що висновок експертизи був відхилений судом через наявність у ньому недоліків, при цьому, в судовому засіданні було допитано експерта, котрий проводив експертизу, і який визнав допущення ним описок, однак дані описки не впливають не правильність експертизи. Додає, що частина недоліків була виправлена експертом шляхом надання доповнень до висновку експерта, а неточності в прізвищах співвласників і номері свідоцтва, які були допущені експертом, не спростовують правильність висновків щодо можливості виділу. З наведених підстав просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову (із врахуванням зміни позовних вимог) у повному обсязі. В поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, простять залишити його без зміни, апеляційну скаргу - без задоволення. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 . Постановою Рівненського апеляційного суду від 24.01.2019 р. у справі № 570/901/18, провадження № 22-ц/4815/105/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності на земельну ділянку (а.с.148-149) встановлено, що покійному батькові позивача - ОСОБА_4 - за життя належали на праві власності: - 0, 5733 житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та належні до нього господарські будівлі і споруди, відповідно до договору дарування від 14 травня 2002 року у розмірі 36/100 майна та згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом, за яким йому та його рідним брату та сестрі - відповідачам по справі - належить по 1/3 частині спадкового майна, при чому спадщина складається з 64/100 частини садиби (по ) 0,2133 від цілої частки); - земельна ділянка площею 0,095 га для обслуговування вказаного житлового будинку, з кадастровим номером 5624689500:040:0665 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний № 51714822 від 16 січня 2016 року (спільна сумісна власність на трьох осіб). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 15 березня 2018 року позивач ОСОБА_1 та його рідний брат ОСОБА_5 оформили право на спадщину за законом після смерті їх батька на 0,36 частки житлового будинку по договору дарування та 0,2133 згідно свідоцтва про право на спадщину (по 1/2 кожному). 06 квітня 2018 року постановою приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С. Г. позивачу та його рідному брату ОСОБА_7 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку земельної ділянки у зв`язку з відсутністю виділеної в натурі частки. 04 вересня 2018 року ОСОБА_5 подарував свою частку будинку позивачу, що підтверджується відповідним договором дарування. Таким чином, позивач ОСОБА_1 є власником 0,5733 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями відповідних документів наявних в справі. Дані обставини визнаються всіма учасниками справи та не оспорюються. Згідно ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Частина перша статті 356 ЦК України визначає спільну часткову власність як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Виходячи з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України та роз`яснень, викладених у п. п. 6, 7 Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7«Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок», виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири. Сторони у справі не заперечують, що між ними склався такий порядок користування спільним домоволодінням, який відповідає частці кожного із співвласників у праві спільної часткової власності, будинок фактично розділено на три окремі частини з окремим доступом, окремими комунікаційними системами. Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Разом з тим, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (ст. 152 ЖК України). Крім того, у тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина приміщень, яка перевищує за розміром його частку, суд повинен вирішити питання про стягнення з нього відповідної грошової компенсації та зазначити в рішенні фактичні ідеальні частки в праві власності на будинок після його поділу. У справах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину, яка відповідає розміру часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток із присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась. У разі поділу жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона становить, а також, які підсобні будівлі передаються власнику. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 та у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 161/5405/15-ц (провадження № 61- 2053св18). Наявний в матеріалах справи Висновок експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна, складений 30.10.2019р. судовим експертом ПП «Експерт-Рівне-Консалт» Зібером О . В . , містить інформацію про варіант виділу 5734/10000 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 119). Так, згідно цього варіанту поділу будинку, ОСОБА_1 пропонується відповідно до його ідеальної частки 57,34% виділити: житлову кімнату 2-3 площею 14,4 кв.м, житлову кімнату 2-4 площею 18,8 кв.м, коридор 2-1 площею 5 кв.м, туалет 2-2 площею 2,3 кв.м, кухню 2-5 площею 6,2 кв.м, які позначені на схемі поділу синім кольором. Зазначена схема поділу повністю відповідає відомостям, викладеним у Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 182 від 14.01.2019 року, виконаного ФОП ОСОБА_10 , на які послався у своїй позовній заяві ОСОБА_1 (а.с. 10-11). Саме цією частиною спірного будинку користується позивач, чого не заперечили і відповідачі, і такий поділ не порушує житлових прав сторін та не потребує додаткового переобладнання. Доводи відповідачів про те, що вони не бажають виділення цих приміщень позивачу, попри те, що визнають факт користування позивачем тією частиною будинку, яку він просить виділити, та не заперечують проти цього, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки поділу підлягають приміщення, які є в наявності згідно Технічного паспорту на будинок. Виходячи з наведеного, оцінюючи зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині виділення в натурі із спільної часткової власності та визнання за ним права власності на 57,34% будинку по АДРЕСА_1 , а саме: житлову кімнату 2-3 площею 14,4 кв.м, житлову кімнату 2-4 площею 18,8 кв.м, коридор 2-1 площею 5 кв.м, туалет 2-2 площею 2,3 кв.м, кухню 2-5 площею 6,2 кв.м, які позначені на схемі поділу синім кольором у Висновку експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30.10.2019р.. Що стосується вимог позивача про встановлення факту користування житловим приміщенням, то апеляційний суд приходить до переконання про те, що вони не підлягають до задоволення. Згідно частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Як було встановлено в ході судового розгляду, обидві сторони спору визнають факт користування житловим будинком, який є їхньою спільною власністю, в тому порядку, який склався між ними і який відповідає схемі поділу, запропонованій експертом. Задоволення позовної вимоги про виділення позивачу належної йому частки будинку в натурі у власність, на думку суду, є необхідною достатньою сатисфакцією його порушеного права та охоронюваного законом інтересу, а тому встановлення фактів користування співвласниками будинком не має юридичного сенсу. Звертаючись до суду з вимогою про виділення в натурі у власність 57,34% земельної ділянки по АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 покликався на те, що йому як власнику частини житлового будинку належить і відповідна частина земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомості. Дійсно, статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Відповідно дост.120 ЗК України разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Відповідно до ч.4ст.120 ЗК Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Відповідно до підпункту «г» п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» з 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст.377 ЦК України і ст.120 ЗК України. Вказані положення відображені в постанові ВСУ від 14.11.2011 р №3-119гс11 та Інформаційному листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №41/0/4-12 від 16.01.2012 р. Як вбачається з матеріалів справи, що були досліджені вище, позивач ОСОБА_1 набув прав на спірний будинок шляхом спадкування після смерті батька та отримання в дар від свого рідного брата: ІНФОРМАЦІЯ_3 року позивач ОСОБА_1 та його рідний брат ОСОБА_5 оформили право на спадщину за законом після смерті їх батька на 0,36 частки житлового будинку по договору дарування та 0,2133 згідно свідоцтва про право на спадщину (по 1/2 кожному), а 04 вересня 2018 року ОСОБА_5 подарував свою частку будинку позивачу, що підтверджується відповідним договором дарування. Як свідоцтво про право на спадщину за законом ННВ 336848 від 14.03.2018р. (а.с. 13), так і договір дарування № ННК 696056 від 04.09.2018р. (а.с. 104) стосуються лише будинку по АДРЕСА_1 , але не земельної ділянки. Земельна ділянка площею 0,095 га для обслуговування вказаного житлового будинку, з кадастровим номером 5624689500:040:0665 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний № 51714822 від 16 січня 2016 року перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Постановою приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Дацюк С. Г. від 06.04.2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщинну за законом на частку земельної ділянки з кадастровим номером 5624689500 : 040 :0665 для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 з підстав, визначених у ч. 2 ст.370 ЦК України, де зазначено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Позивач не звертався з вимогою про своє право на земельну ділянку після смерті батька, а тому позовні вимоги про виділення йому, відповідно до частки у праві власності на будинок, частини земельної ділянки в натурі, яка є у спільній сумісній власності інших осіб, є передчасними. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено право на вільне володіння майном. Основною метою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав. Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Згідно практики Європейського суду з прав людини «втручання управо на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і несвавільне (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, п.58, ECHR 1999-II). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення вдію «законів» . Стаття 1 Протоколу № 1 дає змогу зробити висновок про те, що: власник володіє всією повнотою влади стосовно власного майна, може робити будь-які дії, які не заборонені законом і не порушують прав третіх осіб; право власності є абсолютним, отже, власнику протистоять будь-які треті особи (враховуючи державу), які в свою чергу повинні утримуватися від дій, що порушують права власника. Ця норма закріплює право власника на безперешкодне користування своїм майном. У такому контексті порушенням права власності особи буде вважатися і факт ненадання можливості користуватися своїм майном. Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що позов підлягає до часткового задоволення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позов задоволено частково, до стягнення з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1 921 гривня 00 копійок. Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 березня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту користування, виділ співвласнику у натурі частки із житлового будинку з надвірними будівлями, що є у спільній частковій власності, виділення у натурі частки земельної ділянки - задовольнити частково. Виділити ОСОБА_1 зі спільної часткової власності у власність в натурі 57,33% житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 84,9 кв.м., житловою площею 60,5 кв.м., шляхом визнання за ним права власності на належну йому частку житлового будинку з надвірними будівлями, куди входять: житлова кімната 2-3 площею 14,4 кв.м, житлова кімната 2-4 площею 18,8 кв.м, коридор 2-1 площею 5 кв.м, туалет 2-2 площею 2,3 кв.м, кухня 2-5 площею 6,2 кв.м, згідно із Висновком №182 від 14.01.2019 р. щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, та позначені на схемі поділу синім кольором у Висновку експерта № 191021/1_ЗО судової інженерно-технічної експертизи щодо визначення варіантів виділу в натурі нерухомого майна від 30.10.2019р.. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути порівну з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 921 (одній тисячі дев`ятсот двадцять одній) гривні 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 18 червня 2020 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Бондаренко Н. В. Боймиструк С. В.